Карл Гуманн
Карл Гуманн | |
---|---|
нім. Carl Humann | |
Карл Гуманн | |
Народився | 4 січня 1839 Штееле |
Помер | 12 квітня 1896 (57 років) Ізмір |
Поховання | Пергам |
Місце проживання | Ізмір[1] |
Країна | Німецька імперія |
Національність | німець |
Діяльність | археолог, інженер, географ, архітектор, мистецтвознавець |
Alma mater | Берлінська академія архітектури |
Галузь | археологія |
Заклад | Louis Mertond[1] Державні музеї Берліна[1] |
Членство | Прусська академія наук Німецький археологічний інститут |
Відомий завдяки: | відкривач Пергамського вівтаря |
Брати, сестри | Franz Humannd[2] |
Діти (4[2][1]) | Maria Sarred[2] Hans Humannd[2] |
Родичі | Georg Humannd[2] і Friedrich Sarred |
Нагороди | |
Карл Гуманн у Вікісховищі |
Карл Гуманн (нім. Carl Humann; 4 січня 1839, Штееле – 12 квітня 1896, Ізмір) — німецький інженер, архітектор та археолог. Відкрив Пергамський вівтар. Член Прусської академії наук і Німецького археологічного інституту.
Гуманн отримав диплом залізничного інженера, працював на будівництві залізниць і продовжив освіту в Будівельній академії Берліна. Захворівши туберкульозом, Гуманн намагався підшукати для себе корисніший клімат в тодішній Османській імперії і оселився в 1861 в Константинополі. Він брав участь зокрема у розкопках на острові Самос, будував палац, і об'їздив в 1864 у Палестину, проводячи картографічні дослідження за дорученням османського уряду. Пізніше Гуманн також склав карту східної частини Балканського півострова.
З 1867 до 1873 Гуманн керував будівництвом доріг в Малій Азії. Попередньо він побував у древньому Пергамі взимку 1864-1865. Він виявив, що в Пергамі ще не проводилися повноцінні розкопки, хоча знахідки можуть представляти надзвичайну цінність. Йому довелося використовувати весь свій вплив для того, щоб запобігти знищенню частині відкритих мармурових руїн у вапняно-газових печах. Але для справжніх розкопок була потрібна підтримка з Берліна.
Лише в 1878 всі обставини склалися для Гуманна сприятливим чином: директор берлінського Музею скульптури забезпечив фінансову підтримку розкопок, а Гуманн отримав офіційний дозвіл османської боку. 9 вересня почалися перші розкопки в Пергамі, що тривали один рік. Великі фрагменти фризу вівтаря надзвичайної художньої цінності та численні скульптури були виявлені несподівано. Друга і третя археологічні кампанії відбулися в 1880-1881 і в 1883-1886 роках. Знахідки, які згідно з угодою з османської стороною переходили у власність Німеччині, на ослячих возах п'ять годин перевозилися до узбережжя, перевантажувалися на німецькі кораблі і вирушали до Берліна.
Німеччина швидко оцінила сенсаційність і значення знахідок, Гуманн став знаменитістю. Володіючи Пергамським вівтарем, Німеччина отримала можливість гідно протистояти «культурній першості» Британії, яка володіла фризом з Парфенона, виставленим у Британському музеї Лондона.
За дорученням Прусської академії наук Гуманн провів археологічну документацію стародавніх поселень Ангори, верхнього Євфрата і північній частині Сирії. З 1882 Гуманн веде розкопки за дорученням Німецького Східного товариства в Зінджирлі. В 1884 Гуманн був призначений директором відділу Королівських музеїв Берліна, однак продовжував залишатися в Смирні, представляючи інтереси королівських музеїв на Сході. Він продовжував свою роботу та дослідження і приймав у своєму популярному будинку численних гостей. В 1888 у він керував розкопками в Зінджирлі в північній Сирії. В 1891-1893 Гуманн проводив розкопки в Магнесії на Меандрі.
Карла Гуманна поховали на кладовищі Смірни. В 1967 році його поховання перенесено на фортечну гору в Пергамі.
На честь знаменитого археолога в Пергамському музеї встановлено бюст Гуманна, виконаний Адольфом Брюттом в 1901 з нагоди відкриття першої будівлі Пергамського музею.
- Сомов А. И.,. Гуман, Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. IXa. — С. 886—887. (рос. дореф.)
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карл Гуманн
- ↑ а б в г Conze A. Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. Bettelheim — B. — Vol. 1, 1896. — S. 369–377.
- ↑ а б в г д Deutsche Biographie — München BSB, Historische Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, 2001.