Катастрофа шатла «Челленджер»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Загибель «Челленджера»

Катастрóфа шáтла «Чéлленджер» — відбулася 28 січня 1986 року, коли шатл «Челенджер», на початку місії STS-51-L, вибухнув на 73-й секунді польоту. Це призвело до загибелі усіх семи членів екіпажу.

Екіпаж[ред.ред. код]

Загиблий екіпаж «Челленджера».

Екіпаж «Челенджера» складався з семи осіб:

Хід польоту[ред.ред. код]

Космічний корабель був запущений 28 січня 1986 року зі стартового майданчика 39-B Космічного центру ім. Кеннеді.

Причини[ред.ред. код]

Руйнування літального апарату було викликано пошкодженням ущільнювального кільця правого твердопаливного прискорювача при старті. Пошкодження кільця стало причиною прогорання отвору в боці прискорювача, з якого у бік зовнішнього паливного бака почав бити реактивний струмінь. Це призвело до руйнування хвостового кріплення правого твердопаливного прискорювача і навантажених структур зовнішнього паливного бака. Елементи комплексу стали зміщуватися відносно один одного, що призвело до його руйнування в результаті дії нештатних аеродинамічних навантажень. Всупереч поширеній думці, миттєвого вибуху всього палива не відбулося: горіння компонентів палива відбувалося переважно після повного руйнування бака і самого шатла. Бічні прискорювачі вціліли і деякий час літали навколо, поки не були знищені командою із Землі. Вибух шатла відбувся в 11:39 EST (16:39 UTC).

Уламки корабля впали в Атлантичний океан. У результаті пошуково-рятувальної операції з дна Атлантики підійняли численні фрагменти космічного човника, в тому числі і кабіну екіпажу. Дослідження показали: кабіна, що була міцнішою, ніж орбітальний модуль, загалом також залишилася цілою, але, найімовірніше, розгерметизувалася. Хоча точний час загибелі екіпажу невідомий, експертам вдалося встановити, що три його члени (Майкл Дж. Сміт, Еллісон С. Онідзука та Джужіт А. Рєзнік) пережили етап руйнації шатла та усвідомлювали події, що відбувалися навколо них - вони встигли ввімкнути персональні прилади подачі повітря. Оскільки ці прилади подавали повітря не під тиском, під час розгерметизації кабіни екіпаж найімовірніше знепритомнів.

Самі прилади навряд чи допомогли б врятуватися від загибелі: на той час шатли ще не мали системи аварійної евакуації, якою вони були обладнані вже після катастрофи, тож шансів на порятунок у екіпажу не було. Варто відзначити, що навіть розроблена у подальшому система все одно не могла б забезпечити виживання екіпажу за умов подібної катастрофи: вона давала лише можливість почергової евакуації екіпажу з човника, що мав би знаходитися у стійкому горизонтальному польоті. Крім іншого, астронавти не мали анінайменшої можливості пережити удар житлового відсіку об поверхню води на швидкості 333 км/ч, коли перевантаження сягнуло 200g.

Наслідки[ред.ред. код]

Після катастрофи програму шатлів згорнули на 32 місяці. За дорученням президента США, Рональда Рейгана, для розслідування аварії, було створено Комісію під керівництвом Держсекретаря США В. Роджерса. Катастрофа дістала широке висвітлення у ЗМІ.

Див. також[ред.ред. код]