Клаудія де Медічі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клаудія де Медічі
Claudia de' Medici
Claudia de Medici.jpg
Клаудія де Медічі на портреті пензля Юстуса Сустерманса
1-й ерцгерцогиня
Початок правління: 1626
Кінець правління: 1632
Інші титули:графиня Тиролю
Попередник: не було
Наступник:Анна Медічі
Дата народження: 4 червня 1604(1604-06-04)
Місце народження:Палаццо Пітті, Флоренція, Тоскана
Країна:Передньої Австрії
Дата смерті:25 грудня 1648(1648-12-25) (44 роки)
Місце смерті:Палац Іннсбрука
Дружина:1. Федеріко делла Ровере
2. Леопольд V
Діти:Від першого шлюбуː Вітторія
Від другого шлюбуː
Марія Елеонора
Фердинанд Карл
Ізабелла Клара
Сигізмунд Франц
Марія Леопольдіна
Династія:Медічі, Габсбурги
Батько:Фердинандо I Медічі
Мати:Крістіна Лотаринзька

Клаудія де Медічі (італ. Claudia de' Medici), також Клаудія Флорентійська[1] (нім. Claudia von Florenz; 4 червня 1604 — 25 грудня 1648) — тосканська принцеса з дому Медічі, донька великого герцога Тоскани Фердинандо I та лотаринзької принцеси Крістіни, дружина герцога Урбіно Федеріко Убальдо, згодом — ерцгерцога Передньої Австрії Леопольда V. Регентка Тиролю у 16321646 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство та перший шлюб[ред. | ред. код]

Клаудія народилась 4 червня 1604 року в палаццо Пітті у Флоренції. Вона була молодшою, дев'ятою, дитиною та четвертою донькою в родині великого герцога Тоскани Фердинандо I та його дружини Крістіни Лотаринзької.

У чотири роки була заручена із спадкоємним принцом герцогства Урбіно Федеріко Убальдо. Батьки виховували дівчинку в монастирі, де вона брала уроки гри на лютні та арфі, малювала картини та вчилася благочестю. Наречений писав Клаудії пристрасні листи, висловлюючи побоювання щодо її можливого шлюбу із імператором Фердинандом II. Однак, родини дійшли згоди і весілля відбулося 1621, невдовзі після того, як Федеріко Убальдо вступив у володіння герцогством Урбіно.

Проте, після зустрічі із чоловіком, Клаудія була розчарована. Виявляється він мав коханку з місцевих акторок і мав намір продовжити вільну поведінку. Обурена, Крістіна від'їхала до Пезаро. Повернулась вона лише після того, як Федеріко Убальдо пообіцяв змінитися.[2]

У подружжя народилася єдина донькаː

За два роки Федеріко Убальдо раптово помер від епілептичного нападу. Ходили чутки про його отруєння. Вітторія не мала права наслідувати спадкові землі. Клаудія повернулася до монастиря у Флоренції.

Другий шлюб та подружнє життя[ред. | ред. код]

Зовиця Марія Магдалена Австрійська, що доклала багато зусиль до влаштування її шлюбу із Федеріко Убальдо, знайшла їй іншого нареченого, акцентуючи увагу на заможності Клаудії. Рідний брат Марії Магдалени, Леопольд, мав багато боргів, духовний сан і був штатгальтером земель Передньої Австрії та Тиролю, потребуючи спадкоємців.

Чоловік (зліва) та сини на портреті у замку Амбрас

Він прибув до Риму навесні 1626, склав сан та одружився із Клаудією. Весілля відбулося 19 квітня у Іннсбруку. Шлюб виявився щасливим. Пара насолоджувалася несподіваною близькістю. Невдовзі Клаудія завагітніла, Леопольд робив все заради спокою її та майбутньої дитиниː були закриті придворний театр, балет, заборонено мисливство на кабанів та навіть громадське бичування. У лютому 1627 народилась дівчинка. Однак, швидкість, з якою ерцгерцогиня стала при надії, давала сподівання щодо скорішої появи спадкоємця.[2] Очікуваний син народився наступного року. Всього у подружжя народилося було дітейː

У 1632 році Леопольд помер, заповівши ухвалу щодо регенства над Тиролем дружиною під час малолітства їхнього сина.

Регентство[ред. | ред. код]

Клаудія поринула у нову для неї роль управління державою. У цьому їй допомагали п'ятеро радників.[3] Від 1638 року канцлером Тиролю став Вільгельм Бінер.

Країна мала багато боргів, французькі та шведські війська загрожували Тиролю в рамках Тридцятирічної війни. Тому всередині держави була проведена реформа внутрішньої міліції, а в зовнішній політиці у 1639 — укладений союз з Іспанією та імператором Фердинандом II. Були збудовані додаткові укріплення замку Еренберґ (так званий, форт Клаудії), поліпшені фортеці Куфштайн та Шарніц.

Залишки укріплення Porta Claudia Лойташу біля Шарніца

Завдяки близькості з імператорським домом Клаудія змогла розширити володіння Передньої Австрії. У 1632 вона придбала замки Івано, Тельвана та Castelalt,[4] а в 1636-му — отримала герцогство Вюртемберзьке. Після Вестфальського миру 1648 воно повернулося до попереднього володаря, однак, ерцгерцогиня не відмовилася від прав на нього.

Щодо внутрішньої політики, то Інсбрук за її правління став чистим містом, вільним від сміття, відходів та проституції. Перелюбство суворо каралося. Відьми безжально переслідувалися, однак, з виконанням всіх інструкцій. Використовувалось право на помилування. Вбивці дітей карались більш поблажливо. Вулиці міста були вимощені. Робилось багато заходів щодо запобігання пожеж та епідемій. Правителька сприяла пожвавленню торгівлі, розвитку ремесел. Для виробництва шовку були висаджені тутові дерева.[2] У Больцано у 1635 році був заснований торговий магістрат — двосторонній німецько-італійський спеціальний суд, що займався справами з питань коммерції,[5] там же був створений ярмарок.

Девізом Клаудії були словаː «Бог все бачить». Протестанти та євреї терпілись у країні за певних умов. Хто не сповідувався, того висилали за межі графства. На територіях Вюртемберзького герцогства всіляко просувалась контрреформація.

Покровительствувала розвитку мистецтва. Були замовлені численні твори сакральної тематики, у тому числі, портрет мучениці Христини Тирської. Створений театр в стилі бароко, завершено будівництво Троїцької церкви в Іннсбруку.[4]

У 1646-му вона передала повноту владу сину. Того ж року організувала його весілля із принцесою свого роду — Анною де Медічі. Молода пара віддавала перевагу проживанню у Флоренції, а не в Тиролі.

Клаудія відійшла у кращий світ 25 грудня 1648 року, за два місяці після підписання Вестфальського миру. Похована була у склепі єзуїтської церкви Іннсбрука.[6] Наступного року її старша донька від'їхала до Італії, ставши дружиною герцога Мантуї Карла II.

Франц Карл Цоллер в своїй історії написав про неїː«Пам'ять Клаудії благословляють всі тирольці».[2]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У Больцано іменем Клаудії де Медічі названі вулиця та школа.
  • В Іннсбруку на її честь названі вулиця та площа.[7]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Джованні делла Банде Нере
Bande nere Cristofano dell'Altissimo.jpg
 
Марія Сальвіаті
Jacopo Pontormo - Portrait of Maria Salviati - WGA18110.jpg
 
Педро Альварес де Толедо
Alvarez de Toledo, Pedro (Viceroy of Naples).jpg
 
Марія Осоріо
 
Франсуа I
 
Крістіна Датська
François Clouet Christina of Denmark Duchess of Milan and of Lorraine 1558.jpg
 
Генріх II
Henry II of France..jpg
 
Катерина де Медічі
Catherine de medici widow clouet.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Козімо I Медічі
Cosimo Grand Duke.jpg
 
 
 
 
 
Елеонора Толедська
Eleanora of Toledo.jpg
 
 
 
 
 
Карл III
Charles III, Duke of Lorraine, by studio of François Clouet.jpg
 
 
 
 
 
Клаудія Валуа
Claude of Valois1.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фердинандо I Медічі
Ferdinand I de Medici detail.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Крістіна Лотаринзька
Christine of Lorraine Medici4.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Клаудія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Constantin von Wurzbach: Habsburg, Claudia von Florenz. Nr. 46. In: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. Band 6. Verlag L. C. Zamarski, Wien 1860, стор. 159 [1] (нім.)
  2. а б в г Claudia de’ Medici [2] (нім.)
  3. Клаудія де Медічі [3] (нім.)
  4. а б Fritz Steinegger: Claudia, Erzherzogin von Österreich. // Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 3, Duncker & Humblot, Berlin 1957, ISBN 3-428-00184-2, стор. 266 [4] (нім.)
  5. Franz Huter: Die Quellen des Meßgerichtsprivilegs der Erzherzogin Claudia für die Boznermärkte (1635), in: Bozner Jahrbuch für Geschichte, Kultur und Kunst, Verlagsanstalt Vogelweider, Bozen 1927, стор. 43
  6. Ієзуїтська церква Іннсбрука [5] (англ.)
  7. Claudia de Medici, Stifterin der Jesuitenkirche Innsbruck [6] (нім.)

Література[ред. | ред. код]

  • Josef Egger: Geschichte Tirols von den ältesten Zeiten bis in die Neuzeit. Innsbruck 1876. S. 365—430.
  • Hans Brugger: Die Regierungszeit der Erzherzogin Claudia von Tirol. Dissertation Graz. 1952.
  • Walther Ernst Heydendorff: Vorderösterreich im Dreißigjährigen Kriege. Der Verlust der Vorlande und die Versuche zu ihrer Rückgewinnung. Mitteilungen des Österreichischen Staatsarchivs 12/1959, S. 74–142, und 13/1960, стор. 107—194.
  • Sabine Weiss, Claudia de' Medici. Eine italienische Prinzessin als Landesfürstin von Tirol (1604—1648), Tyrolia, Innsbruck-Wien 2004. ISBN 3-7022-2615-X

Посилання[ред. | ред. код]