Коваль Роман Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роман Миколайович Коваль
Roman Koval.jpg

Роман Коваль у 2012

Народився 10 квітня 1959(1959-04-10) (58 років)
Горлівка (Донецька область, Україна)
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, історик, краєзнавець
Діти Син Євген (28 січня 1981)
Дочка Олеся (10 липня 1986)

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Рома́н Микола́йович Кова́ль (нар. 10 квітня 1959, Горлівка) — український громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття. Член Національних спілок журналістів (1995) та письменників (1998) України. Академік Академії наук вищої освіти України (23.12.2013). Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997).

Життєпис[ред.ред. код]

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 року в місті Горлівка Донецької області в родині вчителів — Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1981 р.). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні міста Києва, терапевтом, старшим терапевтом і завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні Києва.

Помічник кореспондента Радіо Свобода Сергія Набоки (лютий 1989 — квітень 1990).

Учасник самвидаву: редактор газети «Прапор антикомунізму» (1989), член редколегії газети «Вільне слово» (1989), у 1990 році — редактор газети «Визволення», редактор газети «Нескорена нація» (08.1990 — 12.1993), від січня 1994 р. — редактор газети «Незборима нація».

Від грудня 1989 року — член Української Гельсінської спілки. У 1990—1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 року — заступник голови Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», голова ДСУ (грудень 1993 — червень 2003).

Творчість[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

Редактор-упорядник книг[ред.ред. код]

Сценарії документальних фільмів[ред.ред. код]

  • «Незгасимий огонь Холодного Яру» (реж. Володимир Мощинський, 2001),
  • «Вільне козацтво» (дві серії, реж. Олександр Рябокрис, 2009),
  • «Гуцули у Визвольній боротьбі» (реж. Олександр Домбровський, 2009),
  • «Отаман Зелений» (реж. Олександр Домбровський, 2009),
  • «Семен Гризло, звенигородський кошовий Вільного козацтва» (реж. Олександр Домбровський, 2009),
  • «Отамани Холодного Яру» (реж. Олександр Домбровський, 2010),
  • «Юрій Горліс-Горський» (дві серії, 2010),
  • «Пам'яті шляхетних» (реж. Олександр Домбровський, 2011),
  • «Отаман Ільницький» (реж. Олександр Домбровський, 2012),
  • «Стеком і шаблею» (реж. Володимир Бондаренко, 2013),
  • «Світлі дороги Рената Польового» (дві серії, реж. Олександр Домбровський, 2014),
  • «І повіяв огонь новий з Холодного Яру» (дві серії; реж. Олександр Домбровський, 2015),
  • «Подєбрадський полк» Армії УНР (реж. Олександр Домбровський, 2015).

Інше[ред.ред. код]

Автор понад 2250 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України[джерело не вказане 871 день] та української діаспори.

Співавтор підручника «Історія України. 10—11 класи. Матеріали до підручника для загальноосвітніх шкіл» (Львів: Астролябія, 2013).

За редакцією Романа Коваля вийшли книжки Віктора Моренця «Земляки Миколи Міхновського в боротьбі за Українську державу» (Вінниця, 2012) та «Земля, полита кров'ю» (Київ, 2013).

Автор циклів радіопередач «Холодний Яр» (3-й канал Українського радіо, 1997), «Отамани Гайдамацького краю» (1-й канал Українського радіо, 2000—2001), «Кубанська Україна» (1-й канал Українського радіо, 2002—2004), «Історія, яка не завершується» (радіо «Культура», 2004—2005), «За Україну, за її волю» (Незалежне радіо Чикаго, 2005, 2009—2011).

Ініціатор і організатор вшанувань героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях, спорудження борцям за волю України пам'ятників, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування їхніми іменами вулиць.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Лауреат літературної премії ім. Михайла Стельмаха (2006).
  • Лауреат Народної Шевченківської премії 2013 року.
  • Лауреат премії Фонду Тараса Шевченка 2013 року.
  • Нагороджений відзнакою Народного руху України «За заслуги перед українським народом» I ступеня (2013) та орденом Українського козацтва «Віра».
  • Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (№ 54, 11 квітня 2014 р.).
  • Нагороджений Відзнакою «Холодний Яр» (25 квітня 2015 р.).

Родина[ред.ред. код]

Має сина Євгена (1981 р. н.) та дочку Олесю (1986 р. н.).

Заборона видавати роман «Холодний Яр»[ред.ред. код]

Від Галини Гришко, дружини письменника Юрія Горліса-Горського, Коваль отримав дозвіл на публікацію «Холодного Яру». Але у текст Коваль вніс свої зміни, що донька письменника Лариса Городянин-Лісовська Янг сприйняла як порушення авторських прав та попередніх домовленостей про умови видання. Ковалю подальші публікації роману відкритим листом вона заборонила[3]. Хоча Коваль і назвав подібні листи провокацією, але пообіцяв, що «Холодний Яр» більше не видаватиме[4].

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Р. Коваль. Коли кулі співали. Київ—Вінниця. «Державна картографічна фабрика». 2006. ISBN 966-7151-71-9

Посилання[ред.ред. код]