Українська республіканська партія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українська республіканська партія
URP flag yellow.jpg
Заснована/зареєстрована 30 квітня / 15 листопада 1990 / 21 грудня 2006
Штаб-квартира Київ
Політична ідеологія правоцентристська


Кольори золотий, синій
Кількість членів
Веб-сторінка http://urp1990.com.ua/
Політика України
Політичні партії
Вибори

Украї́нська республіка́нська па́ртія — українська політична партія. Вперше партія під такою назвою була заснована 30 квітня 1990 року на основі Української Гельсінської спілки і зареєстрована в тому ж році 15 листопада. Є ідейною правонаступницею однієї з чотирьох опозиційних до КПРС націонал-демократичних партій, зареєстрованих до проголошення незалежності в Україні[1].

Після партійного розколу Української республіканської партії «Собор» у 2005 році, офіційно зареєстрована Міністерством юстиції 21.12.2006 р., отримавши свідоцтво № 139 під назвою "Українська республіканська партія Лук'яненка".

На з'їзді УРП(Л) 27 вересня 2008 року партія змінила назву на - «Українська Республіканська партія»

Історія[ред.ред. код]

У 1960-1980-х роках спрямованість векторів національного і демократичного протесту в рамках українського дисидентського руху збігалася. Ця одновекторність виявилася принципово важливою напередодні формування політичних партій в Україні і першому етапі розвитку багатопартійності. Завдяки їй розбудова багатопартійної системи в Україні розпочалася зі створення партій націонал-демократичного і націонал-патріотичного спрямування. Важливу роль у цьому процесі відігравала Українська Гельсінська спілка[2].

Наприкінці 1989 — початку 1990 року на основі «неформальних» демократичних організацій і Руху почали утворюватися політичні партії, опозиційні до КПРС. У березні 1990 року III З'їзд народних депутатів СРСР скасував 6 статтю Конституції СРСР, в якій ішлося про «керівну і спрямовуючу» роль КПРС у суспільстві, що скасувало монополію партії комуністів на владу і відкрило шлях до створення багатопартійної системи. Коли почалася кампанія по виборах до Верховної Ради УРСР, за ініціативою Української Гельсінської спілки, Народного руху України, «Меморіалу», Товариства української мови імені Тараса Шевченка, асоціації «Зелений Світ» та інших організацій для координації дій було створено виборчий Демократичний блок України[2].

Вітання до установчого з'їзду УРП у самвидавчій газеті «Центральна Рада» № 4 (15-30 квітня 1990 р.)

У листопаді 1989 року в керівництві УГС відбулася гостра дискусія щодо реорганізації її в політичну партію[2]. Однак реалізувати цей задум вдалося лише після виборів до Верховної Ради УРСР у березні 1990 року. 29-30 квітня 1990 року в Києві відбувся з'їзд Української гельсінської спілки, який ухвалив рішення про перетворення її в Українську республіканську партію (УРП). Новостворена партія засудила комуністичну ідеологію, висловилася за націоналізацію власності КПРС в Україні. Головною програмною метою нової партії проголошувалося створення Української незалежної соборної держави[1][3]. Слід зазначити, що на той час в умовах невизначеності щодо подальшого перебування України в складі СРСР більшість політичних партій, які утворювалися, уникали відповіді на питання про майбутній державний устрій. Першим головою УРП став дисидент часів СРСР Левко Григорович Лук'яненко. До складу УРП перейшли не всі члени Української Гельсінської спілки: на установчому з'їзді В'ячеслав Чорновіл та ще одинадцять делегатів підписали заяву, якою відмежувалися від новоствореної партії, звинувачуючи її в тому, що вона базована на авторитарних засадах[4].

Після довгих зволікань з боку ще радянських органів реєстрації, 15 листопада 1990 УРП першою в Україні була зареєстрована Міністерство юстиції УРСР як політична партія[4][5].

Українська республіканська партія стала найбільш наближеною до ідеології неоконсерватизму серед партій демократичної спрямованості незалежної України. Згідно з заявами її ідеологів вона позиціонувалася як партія правого центру, носій традиційних консервативно-ліберальних і християнських цінностей. Зразком для себе партія вважає сучасний американський неоконсерватизм, який характеризується курсом на відстоювання таких цінностей, як широкі індивідуальні права і свободи, приватна власність та лібералізація економіки, ідейний плюралізм[2]. Лідер партії Левко Лук'яненко виступав як категоричний противник федеративного устрою України і двомовності в окремих її районах. Він вважав, що українцям потрібен період національної консолідації, а національні меншини мають право на культурно-національну автономію[5].

Ставлення до українсько-російських відносин і майбутнього державного устрою України УРП знайшло відображення в ухвалі, прийнятій на громадсько-політичній конференції «Українсько-російські взаємини в суверенній Україні» у Львові 4 січня 1991 року. Учасники конференції вважали, що в незалежній Україні інтереси російської громади забезпечить національно-культурна автономія, яка базуватиметься на засадах самоврядування за сприяння держави та вільного розвитку зв'язків з історичною Батьківщиною — Росією. Стосовно Криму вважалося доцільною формою забезпечення інтересів усіх національних громад територіально-адміністративну автономію в складі України. Рівноправна участь росіян у політичному, державному, господарському і культурному житті слугувала б «згуртуванню усіх творчих сил народу, для виведення із кризи і подальшого розвитку нашої спільної Вітчизни — України». Визначальним фактором вважалося «почуття солідарності громадян України незалежно від походження і соціального становища»[5].

Однак, Республіканська партія будувалася на традиціоналістських аспектах західного консерватизму, які стосуються швидше культури та моралі. Економічна платформа УРП була далекою від на ідейно-політичних правого консерватизму (з точки зору консерватизму, економічні проблеми окремої людини — це її власні проблеми, а не проблеми держави)[2].

Левко Лук'яненко — перший голова Української республіканської партії

II з'їзд УРП, який відбувся 1-2 лютого 1991, вніс зміни та доповнення до Статуту і Програми і сформував Раду партії. УРП брала участь у президентських виборах 1 грудня 1991 року. Кандидат від УРП Левко Лук'яненко посів третє місце після Леоніда Кравчука й В'ячеслава Чорновола, набравши 4,49 % голосів[6].

На III з'їзді Республіканської партії у травні 1992 відбувся розкол між прихильниками поміркованої лінії і радикалами. Група на чолі з Степаном Хмарою, що відкололася, утворила Українську консервативну республіканську партію (УКРП)[4][6]. Тим часом, у зв'язку з призначенням Левка Лук'яненка Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді головою УРП було обрано Михайла Гориня. Лук'яненко при цьому залишився почесним головою партії[6].

Республіканська партія і Демократична партія України стали ініціаторами створення 2 серпня 1992 політичного блоку Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), до складу якого увійшло 18 політичних партій і громадських організацій. У лютому 1993 УРП і КНДС стали ініціаторами створення Антикомуністичного антиімперського фронту України (ААФ)[4].

У 1994 напередодні парламентських виборів УРП взяла активну участь у створенні демократичного об'єднання «Україна». Партія висунула 137 кандидатів у народні депутати, ставши четвертою після КПУ, СПУ і НРУ за кількістю висунутих кандидатів. На парламентських виборах 1994 здобула 11 мандатів. Депутами від УРП стали Микола Горбаль, Євген Пронюк, Левко Горохівський, Микола Поровський, Михайло Павловський, Олександр Шандрюк, Юрій Оробець, Богдан Ярошинський, Роман Безсмертний, Левко Лук'яненко, Богдан Горинь. Однак партійний лідер Михайло Горинь програв на виборах Степану Хмарі. У Верховній Раді депутати від УРП стали ядром депутатської фракції «Державність», яку очолив академік Юхновський[4]. Після перемоги на президентських виборах 1994 Леоніда Кучми партія стала в опозицію до президентського курсу — V з'їзд партії, який відбувся 10 вересня 1994, проголосив про перехід в опозицію[4].

На VI з'їзді УРП, що пройшов 21-22 жовтня 1995, відбулася певна корекція політичного курсу партії, зміна орієнтирів та керівництва: головою партії було обрано Богдана Ярошинського, що призвело до значної радикалізації політичного курсу республіканців. Внаслідок цього частина депутатів — членів УРП залишила фракцію «Державність»[4].

14-15 грудня 1996 відбувся черговий з'їзд УРП, який засвідчив значні розходження щодо курсу партії серед її керівництва: Лук'яненко і Ярошинський виступали за перехід у жорстку опозицію до всіх гілок існуючої влади, радикалізацію діяльності партії. Михайло і Богдан Горині, а також Микола Поровський відстоювали більш поміркований курс, вибіркову співпрацю із чинною владою, блокування з правоцентристськими організаціями, проведення просвітницької діяльності, необхідність консолідації української нації. З мінімальною перевагою на посаду голови партії було переобрано Б. Ярошинського. Після з'їзду боротьба двох ліній в УРП набрала рис непримиренності. Група Поровського і братів Горинів наполягала на проведенні позачергового з'їзду партії і зміни керівництва. Керівництво УРП на чолі з Левком Лук'яненком і Богданом Ярошинським звинуватило Горинів, Поровського, Горбаля у розкольницькій діяльності і на Раді УРП у березні 1997 вони були виключені з партії (згодом утворили Республіканську християнську партію[4].

Блокуючись перед березневими виборами 1998 з іншими націоналістичними організаціями, УРП спільно з Конгресом українських націоналістів утворили виборчий блок партій «Національний фронт», куди, крім цих партій, увійшли і такі радикальні організації як Українська консервативна республіканська партія і об'єднання «Державна самостійність України». Ти не менше, на виборах 1998 року «Національний фронт» отримав 2,7% голосів виборців і не здобув представництва у Верховній Раді України[4]. В тому ж році головою УРП обрано Олександра Шандрюка. У 2000 році головою партії знову став Левко Лук'яненко[6].

9 лютого 2001 створено Форум національного порятунку (ФНП), до складу якого входили партія «Батьківщина», Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, Українська народна партія «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія. Пізніше, у листопаді 2001 року, на базі ФНП був створений «Блок Юлії Тимошенко».

21 квітня 2002 одночасно пройшли другий етап XII З'їзду УРП і другий етап III З'їзду Української народної партії «Собор» (УНП «С»), на яких було ухвалене рішення про злиття в одну партію за назвою Українська республіканська партія «Собор». До об'єднання ввійшла також Українська християнсько-демократична партія. Головою партії був обраний Анатолій Матвієнко.

На парламентських виборах 2002 року УРП «Собор» ішла в складі «Блоку Юлії Тимошенко» (БЮТ) і здобула сім мандатів[6]. На президентських виборах 2004 УРП «С» підтримала кандидатуру Віктора Ющенка. Згодом Анатолій Матвієнко був призначений прем'єр-міністром Автономної Республіки Крим.

Після відставки уряду Юлії Тимошенко 8 вересня 2005 «Собор» розколовся на прихильників подальшого співробітництва з Юлією Тимошенко, яких очолював Левко Лук'яненко, і прихильників зближення з «Нашою Україною», очолюваних головою партії Анатолієм Матвієнко. Розкол відбувся 22 жовтня 2005 року, на XV позачерговому з'їзді.

Сергій Джердж — чинний голова Української республіканської партії

У 2006 році прихильники Лук'яненка в складі БЮТ на парламентських виборах отримали 11 мандатів і 28 травня з ініціативи Левка Лук'яненка в Києві провели Установчий з'їзд відродження УРП, на якому була створена Українська республіканська партія Лук'яненка (офіційно зареєстрована Міністерством юстиції 21.12.2006 р., свідоцтво № 139). Її головою став Олесь Сергієнко. До партії також увійшли відомі політики Сегій Жижко, Володимир Шовкошитний. Через декілька місяців група Сергієнка вийшла з партії, створивши Українську партію, а головою УРП(Л) став Сегій Жижко[6].

У лютому 2007 року головою партії обрано Ростислава Новоженця[7]. На з'їзді УРП(Л) 27 вересня 2008 партія оголосила про нову назву - «Українська Республіканська партія». Міністерство юстиції визнало зміну назви партії лише через рік 10 серпня 2009. Головою УРП було обрано Володимира Гуменюка. Напередодні парламентських виборів 2012, у грудні 2011 року, республіканці повернули до керівництва партією Левка Лук'яненка, який до цього залишався почесним головою партії.

13 квітня 2013 року у Києві відбулося засідання Центральної Ради Української республіканської партії. На засіданні обговорювалась заява Голови УРП Лук'яненка Левка Григоровича про складання з себе повноважень Голови партії та виходу з Центральної Ради. На посаду Голови було обрано Джерджа Сергія Федоровича[6].

Участь УРП у виборах[ред.ред. код]

до Верховна Ради України[ред.ред. код]

1994 року Партія висунула 137 кандидатів у народні депутати, ставши четвертою після КПУ, СПУ і НРУ за кількістю висунутих кандидатів.

На парламентських виборах 1994 здобула 11 мандатів. Депутами від УРП стали:

  1. Микола Горбаль,
  2. Євген Пронюк,
  3. Левко Горохівський,
  4. Микола Поровський,
  5. Михайло Павловський,
  6. Олександр Шандрюк,
  7. Юрій Оробець,
  8. Богдан Ярошинський,
  9. Роман Безсмертний,
  10. Левко Лук'яненко,
  11. Богдан Горинь

Однак партійний лідер Михайло Горинь програв на виборах Степану Хмарі

1998 року у складі блоку «Національний фронт» отримав 2,7% голосів виборців і не здобув представництва у Верховній Раді України

Проте йому вдалося провести до українського парламенту шість своїх представників через одномандатні округи , серед них один член УРП

  1. Округ № 19 (Волинська область) - Діброва Валерій Григорович

2002 року УРП «Собор» ішла в складі «Блоку Юлії Тимошенко» (БЮТ) і здобула 7 мандатів

2006 року прихильники Лук'яненка в складі БЮТ на парламентських виборах отримали 11 мандатів

2012 року УРП узяла участь у позачергових виборах висунувши своїх кандидатів як самовисуванців

  1. Округ № 115 (місто Львів)
  2. Округ № 123 (Львівська область)
  3. Округ № 125 (Львівська область)
  4. Округ № хх (Франківська область)

2014 року УРП узяла участь у позачергових виборах

кандидати висунуті від УРП:

  1. Округ № 182 (місто Херсон) - Базилев Олександр Володимирович
  2. Округ № 167 (Тернопільська область) - Козак Тарас Мирославович
  3. Округ № 117 (місто Львів) - Семчишин Роман Андрійович
  4. Округ № 92 (Київська область) - Стрельчук Наталія Василівна

члени партії висунуті як самовисуванці:

  1. Округ № 22 (Волинська область).
  2. Округ № 206 (місто Чернігів).
  3. Округ № 11 (місто Вінниця).

Кандидати в депутати, зареєстровані у партнерстві з РПЛ:

  1. Округ № 126 (Львівська область).
  2. Джердж Сергій Федорович

до Місцевих рад[ред.ред. код]

1994 року

2010 року обрано 73 депутати від УРП та 1голову

2015 року УРП висунула 608 кандидатів у депутати до місцевих рад та 8(9)-кандидатів на міських голів серед них:

До обласних рад від УРП
область кількість кандидатів (перший номер) результат %
Львівська 40 (Новоженець Ростислав) 0,57%
До міських рад від УРП
Місто область кількість кандидатів (перший номер) результат %
Київ Київська 109 (Джердж Сергій) Непрохідний %
Долина Івано-Франківська 27 (Гошилик Віктор) 2-місце 19.23%(5-мандатів)
Львів Львівська 36 (Семчишин Роман) триває підрахунок
Винники Львівська 26 (Стахів Остап)
Буськ Львівська 17 (Кашуба Василь) 5-місце 11.54%(3-мандати)
Старийсамбір Львівська 20 (Терлецький Юрій) 5% (1-мандат)
Миколаїв Львівська 27 (Леськів Володимир) (2-мандати)
Борислав Львівська 32 (Гнатишин Андрій) (2-мандати)
Луцьк Волинська 21 (Головенко Дмитро) Непрохідний %
Чортків Тернопільська 34 (Макар Михайло) триває підрахунок
До районих рад від УРП
Район область кількість кандидатів (перший номер) результат %
Долинська Івано-Франківська 36 (Дирів Іван) 11.11%(4-мандати)
Пустомитівський Львівська 3 (Сікора – Пишник Іванна) Непрохідний %
Буська Львівська 25 (Кашуба Василь) (3-мандати)
Миколаївська Львівська 35 (Хімчак Ігор) триває підрахунок
Старосамбірська Львівська 38 (Яворський Мар’ян) 2-місце (5-мандатів)
На міського голову від УРП
Місто Область Кандидат результат %
місто Київ Дмитра Павліченка 0,19%
Винники Львівська Остапа Стахіва триває підрахунок
Борислав Львівська Тустановський Микола посів 4-місце 11,90%
Миколаїв Львівська Хімчак Ігор  посів 2-місце 23,22%
Новояворівськ Львівська Верещинський Роман посів 5-місце 6,15%
Старийсамбір Львівська Трухим Ігор здобув перемогу 32,25%
Чортків Тернопільська Волошин Петро посів 8-місце 3,22%
На міського голову як самовисуванець
Місто Область Кандидат результат %
Долина Івано-Франківська Володимир Гаразд здобув перемогу 43,78%

також до інших місцевих рад пройшли 7 кандидати від УРП , та один самовисуванець член партії УРП (всього 33)

Ідеологічні засади[ред.ред. код]

З початків створення УРП базовою ідеологією незмінно залишається українська національна ідея, яка розуміється як відстоювання національних інтересів у всіх сферах життєдіяльності Української держави та здійснення права українців на збереження і модерний розвиток своєї неповторної культури у спільноті народів світу[8].

Республіканська партія в умовах становлення незалежності України, дотримуючись засад націоналістичної ідеології, підтримувала унітарний статус України. Водночас партійні структури республіканців своєю практичною діяльністю активно сприяли втіленню в життя ідеї соборної України.

У прийнятій в квітні 1990 року Політичній програмі УРП чітко висловилася за створення Української незалежної соборної держави як неодмінної умови політичного, економічного й культурного відродження, консолідації та самопоступу народу України, піднесення його добробуту, утвердження демократичного ладу і розвитку громадянського суспільства, виведення з міжнародної ізоляції на гідне місце серед вільних народів світу[5].

У програмі Української республіканської партії, яка була затверджена на ІІІ з'їзді партії у травні 1992 року, зазначалося, що УРП виступає за неподільність Української держави, її територіальну цілісність та недоторканість державних кордонів. УРП вважає унітарну державу з широкими повноваженнями суб'єктів місцевого самоврядування за найбільш досконалу форму державного устрою України[5].

У 1992 році Провід Республіканської партії активно реагував на всі замахи російського державного імперіалізму на суверенітет України. Представники партії у Верховній Раді виступали проти створення шовіністичною партократією територіальної автономії в Криму. Провід УРП виступав із принциповими заявами з приводу створення пострадянської Співдружності Незалежних Держав, щодо Чорноморського флоту, за вихід з СНД[5].

У 19931994 роках республіканці продовжували боротися з сепаратистськими тенденціями в Криму і Севастополі. Так, у липні 1993 Українська республіканська партія оприлюднила заяву, де засудила прийняття Верховною Радою РФ постанови про належність Севастополя Російській Федерації. На позачерговому з'їзді партії у квітні 1994 було прийнято ухвалу, яка задекларувала ставлення партії до подій антидержавного характеру в Криму[5].

У 1995 році УРП подала у Конституційну комісію власний проект Конституції України, в якому насамперед проголошувалося, що Україна є державою, утвореною на основі самовизначення української нації, національного суверенітету, територіальної єдності, верховенства права, демократичної загальнолюдської моралі. Пропонувалося, що парламент (Національні Збори) мав бути двопалатним і складатися з Народної палати і Сенату. Місцеве самоврядування, за проектом Конституції УРП, мала представляти система органів місцевого самоврядування, яку складали б управ областей, повітів, сіл та мерій міст, а також представницькі органи — Ради областей, повітів, міст та сіл[5].

Основні програмні положення[ред.ред. код]

Метою Української республіканської партії сьогодні проголошується розбудова самостійної, соборної, демократичної, правової, унітарної і заможної Української держави та розвиток самобутньої й модерної української нації, яка постає унікальною складовою світової спільноти націй завдяки українській мові, символіці, звичаям, традиційним цінностям і атрибутам державності[8].

Стратегічними завданнями УРП є[8]:

Республіканці вважають, що інші, аніж республіканські, форми розвитку держав не дозволяють повною мірою враховувати інтереси всіх громадян. На нинішньому етапі розвитку світового політичного життя, попри певну розмитість поняття «республіка», у світі чітко проглядається відродження інтересу до республіканства. В УРП вважають, що цей інтерес виправданий для України, оскільки за роки незалежності так і не сформувалася зорієнтована на розвиток країни політична еліта, зареєстровано десятки «кишенькових» чи кон'юнктурних партій, а в суспільстві зростає апатія та безініціативність. Політична діяльність більшості громадян, по суті, зведена до голосування на виборах. Перетворення жителів-споживачів в активних громадян, які вирішують спільну справу, під силу лише партії з міцною і перевіреною століттями ідеологією[8].

Організаційна структура[ред.ред. код]

Вищим органом Української республіканської партії є Центральний провід. Організації партії утворюються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. Їхня діяльність поширюється на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць. До складу організацій партії входять крайові, місцеві та первинні організації. Місцевими організаціями УРП є партійна організація міст (крім Києва); районів; району в містах. Первинними організаціями є партійні осередки сіл, селищ, первинні організації у районах міст тощо[9].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Першою емблемою Української республіканської партії була ластівка — один з українських народних символів, що символізувало собою прихід нової доби, відродження України. У лютому 2007 року партія змінила символіку з миролюбної ластівки на атакуючого сокола[6].

Відомі члени партії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Кісь Я., Педич В. Процес виникнення політичних партій в Україні на початку 1990-х років та їх нинішній стан // Актуальні проблеми Історії України: Курс лекцій. — Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. — Івано-Франківськ, 2004.
  2. а б в г д Романюк А., Шведа Ю. Політичні партії та партійна система України // Партії та електоральна політика. — Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів : ЦПД «Астролябія», 2005. — 348 с.
  3. Сергій Адамович. Проблема державного устрою України в програмових засадах і діяльності Української гельсінської спілки в 1988–1990 рр. (doc) // Наукова бібліотека Прикарпатського національного університет імені Василя Стефаника.
  4. а б в г д е ж и к Українська республіканська партія // Довідник з історії України: в 3-х т. / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — 1-e вид.. — К. : «Генеза», 1999. — Т. 3 (Р-Я). — 688 с. — ISBN 966-504-179-7.
  5. а б в г д е ж и Сергій Адамович. Ідея соборності в ідеології та діяльності Української республіканської партії (doc) // Наукова бібліотека Прикарпатського національного університет імені Василя Стефаника.
  6. а б в г д е ж и Українська республіканська партія. Історична довідка. Офіційний сайт УРП. Процитовано 2014-12-14. 
  7. Республіканська партія Лук'яненка змінила лідера. Коментарі:. 06.04.2007. Процитовано 2014-12-14. 
  8. а б в г Програма Української республіканської партії. Офіційний сайт УРП. Процитовано 2014-12-14. 
  9. Крайові організації Української республіканської партії. Офіційний сайт УРП. Процитовано 2014-12-14. 

Література[ред.ред. код]

  • Гдичинський Б. П. Державний устрій України: політико-історичний аспект. — Чернівці: Рута, 2007. — 167 с.
  • Ейсмонт В. Українська республіканська партія 1990–1994. Дати, події, факти. — К.: Українська республіканська партія, 1994. — 40 с.
  • Гарань О. В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). — К.: Либідь, 1993. — 200 с.
  • Право вибору: політичні партії та виборчі блоки / Упоряд. Томенко М., Проценко О. — К.: Заповіт, 1998. — 128 с.

Посилання[ред.ред. код]