Корбініан Бродман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Корбініан Бродман
Korbinian Brodmann.gif
Народився 17 листопада 1868(1868-11-17)[1]
Гоенфельс, Констанц, Німеччина
Помер 22 серпня 1918(1918-08-22)[1] (49 років)
Мюнхен, Баварія
сепсис
Громадянство Flag of the German Empire.svg Німецька імперія
Діяльність невролог, нейробіолог, психіатр
Відомий неврологія
Alma mater Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Заклад
  • Тюбінгенський університет
  • Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
  • Корбиниан Бродман (нім. Korbinian Brodmann) (17 листопада 1868 — 22 серпня 1918) німецький невропатолог, який прославився завдяки поділу кори великих півкуль на 52 цитоархітектонічних (гістологічних) зони. Нині ці зони відомі як поля (або зони) Бродмана.[2]

    Життєвий шлях[ред. | ред. код]

    Корбініан Бродман народився в  селі Ліґґерсдорф(нім. Liggersdorf), тодішній провінції Гогенцоллерн що нині належить до громади Гоенфельс (Констанц) в Німеччині, і вивчав медицину в Мюнхені, Вюрцбурзі, Берліні і Фрайбурзі, де й отримав медичний диплом в 1895 році. Згодом він навчався в медичній школі університету Лозанни у Швейцарії, після чого працював в університетській клініці в Мюнхені. Здобув звання доктора медицини в Лейпцігському університеті в 1898 році, захистивши дисертацію з хронічного епендімального склерозу. Працював у психіатричній клініці Єнського університету, з Людвігом Бінсвангером (нім. Ludwig Binswanger), а також, з 1900 по 1901 рік, муніципальному психоневрологічному інтернаті в Франкфурті. Там він зустрів Алоїза Альцгеймера, який найбільше вплинув на рішення Крбініана продовжувати фундаментальні дослідження в вивченні мозку.

    Korbinian Brodmann, Oskar Vogt, Cécile Vogt, Max Borchert, Max Lewandowsky. Original in C. u. G. Vogt-Archiv, Universität Düsseldorf

    Після цього Бродман почав працювати в 1901 році з Сесіль (фр. Cécile Vogt-Mugnier) і Оскаром Фогтом (нім. Oskar Vogt) в приватному інституті «Neurobiologische Zentralstation» в Берліні, і в 1902 році в Нейробіологічній лабораторії Берлінського університету. У 1915 році він вступив до Інституту дослідження мозку (нім. Kaiser-Wilhelm-Institut für Hirnforschung).

    В 1909 році він опублікував Оригінальне дослідження кіркової цитоархитектоніки виданні під назвою «Vergleichende Lokalisationslehre der Großhirnrinde in ihren Prinzipien dargestellt auf Grund des Zellenbaues» (нім. порівняльні дослідження локалізації в корі головного мозку, її фундаментальні основи представлені з огляду на їхню клітинну архітектуру).

    У наступні роки він працював у Тюбінгенському університеті, де йому було присуджено звання повного професора (1913), а з 1910 по 1916 р. — як лікар і керівник анатомічної лабораторії в університетській психіатричній клініці. У 1916 році він переїхав до Галле, щоб працювати в міської лікарні «Nietleben». Нарешті, в 1918 році, він прийняв запрошення з Університету Мюнхена очолити відділ гістології в психіатричному дослідному центрі.

    Помер 22 серпня 1918 року в Мюнхені від сепсису внаслідок пневмонії, не доживши до 50 років .

    Поля Бродмана[ред. | ред. код]

    Сучасні зображеннях областей Бродмана

    Зони, які він визначив у мозку, тепер називаються  Полями Бродмана. Існує 52 поля, згруповані в 11 гістологічних регіони.[3] Бродман використовував різні критерії для створення карти людського мозку, вивчаючи як грубо-анатомічні, так і клітинно-мікроскопічні відмінності між ділянками кори.[4]

    Корбініан Бродман визначив, що ці ділянки з різною структурою виконують і різні функції.[5] І дійсно, деякі з цих областей були пізніше пов'язані з певними нервововими функціями, наприклад:

    Робота Корбініана Бродмана вплинула в свою чергу на Оскара Фогта  (нім. Oskar Vogt), який у подальшому визначив понад 200 різних ділянок головного мозку.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Who Named It?
    2. Stanley Finger (2001). Origins of Neuroscience: A History of Explorations Into Brain Function. Oxford University Press. с. 42–. ISBN 978-0-19-514694-3. Процитовано 26 January 2013. 
    3. Edwin Clarke; Kenneth Dewhurst; Michael Jeffrey Aminoff (1996). An Illustrated History of Brain Function: Imaging the Brain from Antiquity to the Present. Norman Publishing. с. 123–. ISBN 978-0-930405-65-6. Процитовано 26 January 2013. 
    4. Philosophy of Psychology and Cognitive Science: A Volume of the Handbook of the Philosophy of Science Series. Elsevier. 23 October 2006. с. 147–. ISBN 978-0-08-046662-0. Процитовано 26 January 2013. 
    5. Mark F. Bear; Barry W. Connors; Michael A. Paradiso (2007). Neuroscience: Exploring the Brain. Lippincott Williams & Wilkins. с. 197–. ISBN 978-0-7817-6003-4. Процитовано 26 January 2013. 

    Посилання[ред. | ред. код]