Костел святого Станіслава (Нижнів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел святого Станіслава
Нижнів 3.png
костел монастир до 1905 року
Тип споруди церква
Сучасний статус втрачений
Розташування Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаСРСР СРСРНижнів (нині село, Тлумацький район)
Архітектор Павел Гіжицький
Скульптор Матвій Полейовський
Засновник Станіслав Вінцентій Яблоновський
Стиль бароко
Належність РКЦ
CMNS: Костел святого Станіслава у Вікісховищі

Костел Святого Станіслава, або костел паулінів — колишній храм Львівської архідієцезії РКЦ в Україні. Розташовувався в містечку Нижнів (нині село, Тлумацький район, Івано-Франківська область, Україна).

Відомості[ред. | ред. код]

Костел, який існував у Нижневі, не витримав татарських набігів у 1620—1630-х роках. Під час канонічної візитації львівського латинського архієпископа Яна Скарбека 1721 року на його місці був пам'ятний хрест.[1] У 1740 році дідич Станіслав Вінцентій Яблоновський створив парафію РКЦ в Нижневі.[2]

Відомий львівський сницар Матвій Полейовський у 1770-х роках виготовив доволі скромний новий вівтар для костелу паулінів у Нижневі-над-Дністром, який, як і храм, не зберігся. Правдоподібно, фундатором виготовлення цього вівтаря був тодішній дідич Нижнева князь Антоній Барнаба Яблоновський.[3]

Храм відновлений та консекрований (освячений) у 1842 році як костел святого Станіслава[2] (тоді львівським архієпископом був Франтішек Піштек).

Костел мав дві вежі на фасаді, мав більше, ніж три кондигнації.[4]

Монастирі в Нижневі[ред. | ред. код]

В українській історичній літературі нижнівські монастирі не досліджувалися, є дослідження польських вчених. Монастирі Нижнева, які існували тут протягом XII—XIII — першої половини XX ст., до нинішнього дня не збереглися. Зокрема, не зберігся римо-католицький монастир (кляштор) оо. паулінів, фундований у січні 1740 року дідичем Станіславом Вінцентієм Яблоновським (воєводою равським[5]). У лютому 1740 року в монастирі з'явились кілька ченців. У березні 1742 року призначили пріора монастиря паулінів. Фундацію монастиря 1764 року затвердив львівський латинський архієпископ Вацлав Геронім Сераковський.

2 лютого 1786 року уряд Габсбурзької монархії видав розпорядження про те, що монастир має бути «скасований» (закритий).[5]

Жіночий монастир[ред. | ред. код]

1881 року рада згромадження сестер-непорочниць прийняла проект засновниці Марцеліни Даровської, за яким колишній монастир паулінів ставав навчальним закладом для дітей з родин, які постраждали за участь у січневому повстанні 1863 року. 24 травня 1881 року в дідича графа Теодора Лянцкоронського було викуплено ґрунт кляштору, 1883 року відкрито школу, каплицю.

Під час Першої світової війни монастир перебував у руках різних армій, був пограбований. 1926 року проведено ремонт. 14 жовтня 1939 року черниці вимушено підписали зречення від кляштору, 1 листопада покинули його, літургічні предмети заховали у пивницях та в парафіян (досі не віднайдені). 16 липня 1941 року черниці повернулись до монастиря (разом з приходом гітлерівців). 1944 року монастир горів, більшість сестер евакуювалися до Шиманува. У серпні 1944 року загинули 2 черниці-непорочниці, в березні 1945 року — 2 черниці-юзефитки; зокрема, сестру Францішку Косьоровську облили бензином і спалили живцем.[6]

Сьогодення[ред. | ред. код]

Територія колишніх костелу та монастиря використовується фірмою Галичина-проект для складування видобутої поблизу берегів Дністра піщано-гравійної суміші ("шутр").

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 231.
  2. а б Niżniów… — S. 170.
  3. Hornung Z. Polejowski Maciej (2 poł. XVIII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1982. — T. XXVII/2. — Zeszyt 113. — S. 290. (пол.)
  4. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej… — S. 242.
  5. а б Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 230.
  6. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 230—231.

Джерела[ред. | ред. код]