Красний Сулін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Місто
Красний Сулін
рос. Красный Сулин

Екатерининский храм, г. Красный Сулин.jpg

Прапор Герб
Прапор Герб

Координати 47°53′00″ пн. ш. 40°04′00″ сх. д. / 47.88333° пн. ш. 40.06667° сх. д. / 47.88333; 40.06667Координати: 47°53′00″ пн. ш. 40°04′00″ сх. д. / 47.88333° пн. ш. 40.06667° сх. д. / 47.88333; 40.06667

Країна Росія
Регіон Ростовська область
Район Красносулінський район
Голова Мякінченко В'ячеслав  Олександрович[1]
Дата заснування 1797
Попередні назви Сулін (до 1926)
Місто з 1927
Площа 93,6 км²
Висота центру 150 м
Населення 39 859  (2013)
Національний склад Росіяни, українці, азербайджанці, вірмени та ін
Поштовий індекс 346 350
Код ЗКАТУ 60226501
Офіційний сайт sulin.ksrayon.donland.ru
Красний Сулін. Карта розташування: Росія
Красний Сулін
Красний Сулін
Красний Сулін (Росія)
Красний Сулін. Карта розташування: Ростовська область
Красний Сулін
Красний Сулін
Красний Сулін (Ростовська область)
Красний Сулін у Вікісховищі?

Красний Сулін (до 1926 — Сулін) — місто в Росії, адміністративний центр Красносулінського району Ростовської області, а також Красносулінського міського поселення.

Історія[ред.ред. код]

Засновано в 1797 козачим полковником Андрієм Суліним як хутір.

У 1797 році козачому полковнику Андрію Суліну Військовою канцелярією на землі Донського воїнства в місці злиття річки Велика Гнилуша з річкою Кундрюча були подаровані 400 десятин землі. Маєток складався з хутора на березі р. Кундрюча, згодом отримав назву «Сулінський» (пізніше іменувався Сулінсько-Кундрючьєвським). У 1816 на території хутора вже було розміщено 30 дворів, в яких проживало 111 осіб, що обробляли 10 тис. десятин землі.

Місце розміщення майбутнього міста Красного Суліна, як з'ясувалося пізніше, відрізнялося багатьма перевагами: великими запасами кам'яного вугілля — антрациту коксівних марок, почасти — залізної руди та каменю. Не менш істотна перевага — близькість та зручний зв'язок з Грушевським гірничим поселенням (майбутнім містом Шахти), де знаходився головний вузол залізниці, що зв'язала Східний Донбас з портами Чорного та Азовського морів. Разом з тим це місце відрізнялося особливою естетико-художньою виразністю природного ландшафту. Спочатку, саме це послужило причиною вибору місць для розташування своїх маєтків командувачами корпусами, полками що відзначилися в походах — Суворова, Потьомкіна, Платова.

Хутір Сулін є лише першим поселенням. Він не отримав особливого територіального розвитку в агломерації.

У 1806 син Євтєєв — Федір Черевков, учасник Суворовського Італійського походу, заснував поблизу до х. Суліна й х. Скелюватського свій маєток та хутір «Малий Черевков» (нині селище Вербенське) на лівому березі річки Кундрюча. У 70-х роках XIX століття злився з селищем чавуноливарного заводу, побудованого на базі місцевих родовищ залізної руди. У 1926 році селище Сулін отримало статус міста і нову назву — Красний Сулін. У 1936 році починається закладка Несветайської електростанції. Введення її в експлуатацію збіглося з початком Другої світової війни. Влітку 1942 німці розбомбили місто та зруйнували металургійний завод.

21 липня 1942 радянські органи та війська залишили місто, зайняте німецькими військами.[2],[3]

14 лютого 1943 зайняте радянськими військами Південно-Західного фронту під час Ворошиловградської операції:[2]

Після війни місто та завод були фактично побудовані заново.

Транспорт[ред.ред. код]

Залізнична станція Сулін на лінії «Міллерово — Ростов-на-Дону», за 133 км на північний схід від Ростова, також зупиночний майданчик Красний Сулін за 135 км. На станції Сулін зупиняються поїзди, на станції Красний Сулін — електропоїзди-експреси та звичайні електропоїзди. Через центр міста Красний Сулін та район проходить залізниця республіканського значення, що зв'язує Південь Росії з центральною та північною частинами країни. По півночі Красносулінського району проходить залізниця, що з'єднує Східну частину області з Україною.

Економіка[ред.ред. код]

Багато десятиліть містоутворюючим підприємством для Красного Суліна був Сулінський металургійний завод, на якому працювало майже 6 тисяч городян[4][5][6][7][8].

На території міста та району розташоване 11 великих та середніх промислових підприємств — ВАТ «Красносулінхлеб», ВАТ «Стройметкон», ВАТ «Сулинський щебзавод МПС», ВАТ «Каскад», ВАТ «Володимирівський кар'єр тугоплавких глин», ЗАТ «Завод керамзито-бетонних деталей», ВАТ «Експериментальна ТЕС», ТОВ «Компанія Сулінуголь», ЗАТ «Птахофабрика Красносулінська», ТОВ «Сулінантрацит».


Соціальна сфера[ред.ред. код]

У систему охорони здоров'я міста та району входить 7 лікарень і 43 ФАП-ЛАП, система загальної освіти міста та району містить 34 загальноосвітніх установи, в тому числі металургійний коледж, філія Шахтинського енергетичного технікуму, філія ЮРГТУ, професійне училище, гімназія, яка зайняла перше місце по області за рівнем освіти, ліцей також виграв конкурс за президентською програмою.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Храми[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Глава Администрации Красносулинского городского поселения.
  2. а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941–1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
  3. Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
  4. «Было когда-то такое предприятие — Сулинский металлургический завод»
  5. Сулинский металлургический завод (СТАКС)
  6. Успеть обанкротить (журнал «Эксперт»)
  7. Суд признал банкротом Сулинский металлургический завод(инф. опубликована 14.01.2010)
  8. фоторепортаж с руин СМЗ

Література[ред.ред. код]

  • Червонопрапорний Київський. Нариси історії Червонопрапорного Київського військового округу (1919–1979). Видання друге, виправлене та доповнене. Київ, видавництво політичної літератури України, 1979.
  • Військовий енциклопедичний словник. М., Військове видавництво, 1984.
  • Довідник «Звільнення міст: Довідник по звільненню міст в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Єлісєєв та ін М.: Воениздат, 1985. 598 с.
  • Ісаєв А. В. Від Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.

Посилання[ред.ред. код]