Кінний монумент Верцингеториксу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кінний монумент Верцингеториксу
Пам'ятник ватажку кельтів Верцингеториксу (Клермон-Ферран)

Координати: 45°46′37″ пн. ш. 3°04′54″ сх. д. / 45.777111° пн. ш. 3.081889° сх. д. / 45.777111; 3.081889
Тип монументальна скульптураd
Статус спадщини пам'ятка історії класифікованаd[1]
Країна  Франція
Розташування Клермон-Ферран[1]
Архітектурний стиль історизм
Скульптор Фредерік Бартольді
Матеріал Бронза
Засновано 1902
Встановлено 12 жовтня 1903
Власник City of Clermont-Ferrandd[1]
Стан задовільний
Адреса place de Jauded
Кінний монумент Верцингеториксу. Карта розташування: Франція
Кінний монумент Верцингеториксу
Кінний монумент Верцингеториксу (Франція)
Мапа

CMNS: Кінний монумент Верцингеториксу у Вікісховищі

Кінний монумент Верцингеториксу — монумент роботи французького скульптора Фредеріка Бартольді на честь кельтського ватажка Верцингеторикса Галлії, що очолив військовий спротив римським воякам-колонізаторам на чолі з Юліем Цезарем.

Цезар на шляху до перемог і збагачення[ред. | ред. код]

Докладніше: Галльська війна

Гай Юлій Цезар походив із стародавнього і знатного патриціанського роду Юліїв. У 82 році до н. е. Рим завоювали суллянські війська і диктатором став Сулла. Спершу він скасував усі закони, прийняті Марієм і Цінною. Їх прибічники були покарані. Цезар був усунений з посади жреця Юпітера. Потім від нього вимагали розлучення з Корнелією, донькою консула Л. Корнелія Цінни, з якою він узяв шлюб, аби підвищити власний статус. Але Цезар не виконав наказу Сулли, ризикуючи потрапити у проскрипційні списки. Це обернулося погано для Гая Юлія: посаг Корнелії було конфісковано, а Цезар позбавлений спадку. Під загрозою арешту, переодягнений, хворий на лихоманку, Цезар блукав в Сабінській області. Та, не зважаючи на всі застережні заходи, його схопив суллянський патруль. Цезар викупив своє життя за хабар у 12 000 динарів.

Цезар загартовувався в іспитах і набував досвіду в тісних коридорах римської політики.

Юлій Цезар.

Найкоротший шлях до популярності і збагачення для римського політика — загарбницька війна. І Цезар стає військовим. В черговий раз уникаючи суда, він виборов посаду консула, а потім намісника в Далмацію. Навіщо ? А посада намісника (за римським законом) робила його непідвладним римському суду. Досягав він і другої мети — загарбницькі війни на кордонах імперії значно збагачували. Так почали спрацьовувати на його користь хитрість, хамство і цинізм. Тепер він спирався на міць армії, що стане непоборним козирем в політичній боротьбі. Аби набути популярності, Цезар їсть просту військову їжу, робить з вояками пішохідні марші, хоча має коня, зовнішньо стає «своїм» для жорстоких римських вояків. В цей час закінчувалось формування римського легіона як дійової військової одиниці. Римський легіон — це 7000 вояків, кіннота і піхота, примітивна артилерія, військові інженери, стінобитні машини і власний штаб. Все це майстерно використано і при осаді міста Алезія в Галлії, де римляни билися з кельтськими повстанцями на чолі з Верцингеториксом. (Кельти не мали чіткої власної державності, не були єдиним народом і не мали столиці на кшталт Риму. Слушна нагода викорінити, повністю знищити повсталих в одному місці і випала Цезарю в Алезії).

Стан повсталих був трагічним. За римської тактикою якщо на місто накладали облогу, її не знімали до перемоги чи знищення міста. Усі зв'язки кельтів-галлів з зовнішнім світом були блоковані. Аби позбавити страждань дітей і жінок, ватажок випустив з блокованого міста дітей і жінок, яких кельти поважали більше, ніж римляни. Він плекав надію, що римляни їх пропустять. Римляни перебили кельтських жінок, а залишки перетворили на рабів. Аби перешкодити кельтам зайти в тил, створили нову оборонну лінію, а власне військо розташували між двох оборонних смуг з вежами і мурами. Тактика оборони з фронту і з тилу спрацювала — збентежені необорністю римських вояків — кельти були вимушені здатися. В полон потрапив і Верцингеторикс.

Доля переможеного[ред. | ред. код]

Верцингеторикс в римській в'язниці

Кельти ще не мали власної писемності. Існувала лише усна традиція. Тому історики вимушені вивчати записи самого Цезаря, пристрасні і створені з позицій переможця, здатного засуджувати противника і підкреслювати його недоліки. Все це притаманно і записам Цезаря.

Перемога в Алезії надзвичайно зміцніла позиції Цезаря. Адже була захоплена родюча земля Галлії з лісами і покладами золота. Полонених кельтів роздали римським воякам як рабів. Збагатився і сам Цезар. Закутого в кайдани Верцингеторикса провели за колісницею Цезаря тріумфальною ходою в Римі, а потім доправили у в'язницю. Він перебуватиме там більше п'яти років. Його стратили під час чергового ритуального свята в Римі в серпні-вересні 46 року до н.е, бо в Римі він вже нікому не був потрібен.

Можливо, до цього періоду належать і перші описи його зовнішності — високий, стрункий, з довгими вусами і кудлатим волоссям, типовий варвар за римською уявою(римляни голили обличчя).

Наслідки колонізації Галлії[ред. | ред. код]

Вигляд сцени в римському театрі міста Араузіон(нині місто Оранж, сучасна Франція, на 2005 рік

Наслідки колонізації Галлії були досить вигідними для римлян. Кельтські племена були досить швидко романізовані на відміну від англо-саксів в Британії чи німецьких племен. Римляни заселили південну і центральну Галлію, бо пройшло зсунення зацікавленості політики Риму з узбережжя Середземного моря на території кельтів. Цього не було навіть після перемог над Карфагеном, Грецією, Юдеєю, Іспанією. Відтепер розвиток західноєвропейської цивілізації пішов за давньоримським сценарієм. Склалася не грецька (рабовласницька демократія), а римо-гальська модель (централізована влада на чолі з імператором). Ця модель приваблюватиме європейських монархів століттями.

Раптово саме з цього періоду в Стародавньому Римі почалася і карбування золотих монет[джерело?], бо багаті на золото родовища галлів стали римськими. Галлія вкрилася римськими військовим таборами, казармами і храмами, містами і заміськими віллами, цирками, театрами і шляхами.

Передумови створення монументу[ред. | ред. код]

Монумент скульптора Еме Мілле, 1856 рік

До 19 століття про Верцингеторикса історики не згадували. Честь відкриття наново історичного персонажа належить письменникові Амеде Тьєрі, що оприлюднив книгу «Історія галлів з стародавніх часів». Тьєрі теж іде за суб'єктивними описами Цезаря, але подав романтизовану постать ватажка, що сприяло популярності книги. Справу популярної реабілітації Верцингеторикса продовжив письменник Анрі Мартин в книзі «Популярна історія Франції» (18671875), де вже подав ватажка білявим героєм з блакитними очима.

На хвилі вивчення власної історії і національного самоусвідомлення у Франції середини 19 століття, ідеалізована постать Верцингеторикса стала сприйматися урядом імператора Наполеона ІІІ як уславлений попередник французької нації. За його наказом був створений перший монумент Верцингеториксу з бронзи семи метрів заввишки. Відсутність точних даних про зовнішніть давно загиблого ватажка — не бентежила. Його зовнішність відтврили умовно — високий, стрункий, з довгими вусами і кудлатим волоссям, типовий варвар за… давньоримською уявою (скульптор Еме Мілле, 1856 рік).

Свій варіант монументу ватажку гальських кельтів створив і відомий буржуазний скульптор Фредерік Бартольді (1834—1904) в 1860-ті рр. Праця над монументом та його розташуванням в Клермон-Феррані розтяглася майже на 40 років.

Опис твору[ред. | ред. код]

На складному постаменті з шести колон височить кінний монумент кельтського ватажка. Він поданий у героїчній позі і ніби надихає послідовників мерщій залучатися до атаки. Кінь поданий скульптором в стрімкому галопі, коли всі чотири ноги тварини опинилися в повітрі. Знизу, з площі мало видно кущ під конем, що і слугує опорою коня і вершника. Під ногами Верцингеторикса — розчавлений давньоримський вояк. Одяг, обличчя і обладунки Верцингеторикса відтворені умовно історичними. Монумент, однак, досить вдалий і можливо, найромантичніший з усіх творів скульптора, що більш уславився через узагальнену, нічим не стривожену, академічно сухувату статую свободи в гавані Нью-Йорку.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

http://www.culture.gouv.fr/public/mistral/merimee_fr?ACTION=CHERCHER&FIELD_1=REF&VALUE_1=PA00092550 [Архівовано 31 жовтня 2014 у Wayback Machine.]