Кісябіка Байрясова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кісябіка Байрясова
тат. Киcәнбикә Байрасова
башк. Киҫәнбикә Байрасова
Народилася1679
Сибірська даругаd
Померла30 квітня 1739(1739-04-30)
Єкатеринбург
·спалення
Країна Російська імперія
Конфесіяіслам

Кісябіка (Кісякбіка) Байрясова (1679—1739) — насильно охрещена мусульманка, засуджена до спалення московитами за три втечі та повернення до ісламу.

Захоплення Московською державою Уралу

[ред. | ред. код]

Кісябіка Байрясова народилася в 1679 році у Дуванській волості[1] Сибірської дороги. Була видана заміж до Катайської волості тієї ж дороги. На початку XVIII століття на Уралі була створена так звана «гірська влада» на чолі з відомим державним діячем, головним командиром Уральського гірничого управління, засновником Єкатеринбурга, автором «Історії Російської» Василем Татищевим. Почалося активне освоєння нових родовищ, будувалися нові заводи й рудники. Місцеве населення побоювалося втратити вотчинні права на землі, отримані за умов приєднання до Московського царства, і прагнуло захистити свої культурно-релігійні та побутові традиції. Незадоволення викликало повстання. На бунт «гірська влада» відповіла каральними походами. Жителів повстанських сіл вбивали, продавали в кріпаки та насильно хрестили.

Полон

[ред. | ред. код]

Башкирка з Катайської волості Кісябіка Байрясова була полонена каральною владою та привезена до Єкатеринбургу. Її віддали у кріпаки письменникові й перекладачеві Киріаку Кондратовичу. Хрестила її дружина місцевого протопопа, а після хрещення нарекли Кісябіку Катериною.

Втечі з неволі

[ред. | ред. код]

Як й інші невільниці, Кісябіка мріяла про свободу. 18 вересня 1737 року вона вперше втекла «з дівкою-полонянкою», що жила у Василя Татищева. Але 58-річну жінку зловили й висікли плітками. Втім, волелюбну жінку це не зупинило.

Ініціатором другої втечі стала вона сама. Разом з нею 26 вересня того ж року на цей раз втекла з Єкатеринбурга «дворова жонка» секретаря «гірської влади» Івана Зоріна. Кисябику зловили і на цей раз висікли вже батогом.

Тим часом, 20 квітня 1738 року стратили спаленням Тойгільди Жулякова за те, що, перейшовши до християнства він, потім повернувся назад до ісламу[2][3]. Всі башкири, яких вдалося розшукати в Єкатеринбурзі та його околицях, були доставлені до місця спалення Тойгільди.

В указі Головної Гірської канцелярії за підписом Василя Татищева вина Тойгільди Жулякова була сформульована таким чином: «<…> ти, хрестячись у віру грецького сповідання, прийняв паки махометанський закон, і тим не тільки в богомерзенний злочин впав, але яко пес на свої блювотини повернувся, і клятви своєї обіцянку, дану при хрещенні, знехтував <…>» Публічне зачитування цього наказу, а також проведена для цього кара Жулякова, мали зробити страхітливе враження на башкир і довести їм, що адміністрація краю не потерпить помилкового прийняття християнської віри.[4]. Сам Василь Татищев на страті не був присутній, бо перебував у той момент в Самарі[5]. Тойгільди Жилякова спалили на багатті на очах своїх дітей на науку іншим новохрещеним, але ляк перед жорстокою карою не зупинив Кисябику.

У вересні 1738 року вона втікла втретє.[6]

Як випливає з допиту в Канцелярії Головного правління заводів, втікачка, перебравшись через річку Ісеть і обходячи стороною села, дісталася до рідного аулу Сакаова Катайської волості. Тут вона прожила п'ять днів у знайомих. Тут же жив її син Бекчейтей (Бекчентай), але Кісябіка не розповіла про зустріч з ним на допиті, ймовірно, побоюючись за його долю.

Далі шлях її лежав за «Урал-камінь». Кісябіка більше місяця прожила у «вірного» башкирського старшини Мандара. «Вірними» називали служивих башкир. Повстанці в свою чергу іменувалися «злодіями». Дізнавшись, що вона була хрещена і втекла, Мандару порадив їй повернутися до Єкатеринбургу, і, давши супровідний лист, відправив подалі від себе.

Діставшись до Дуванської волості, Кісябіка два дні ночувала у рідного брата Разге Байрясова. Тут її й затримав абиз Махмут Мемеделін, і під конвоєм інших «вірних» башкир відправив до Єкатеринбургу. Кісябіка звинувачувалася «гірською владою» в тому, що вона «живучи в Башкирії, харчувалася від них, башкирців, і їла все з ними разом, і Богу молилася за їх Законом, а не за християнським». А також порвала супровідний лист «вірного» Мандара не показавши його абизу[7].

В Канцелярії Головного правління заводів було винесено ухвалу від 8 лютого 1739 року:

Визначили: оній татарці за три втечі і що вона, будучи в бігах, хрещена обасурманилась, вчинити страту - спалити. Тільки, не вчинивши оного, писати до таємного радника Василя Татищева і очікувати на те наказу. Вищезазначене подання направити до генерал-майора Леонтія Яковичу Соймонова, бо з неотриманих від таємного радника наказів видно, що він до Петербурга відбув [8].

Покарання

[ред. | ред. код]

У вироку від 8 лютого 1739 року йдеться: «… за три втечі і що вона, будучи в бігах, хрещена обасурманилась, учинити смертну кару — спалити». 14 березня того ж року генерал Соймонов підписав конфірмацію у цій справі справі: «Спійману башкирку, яка була хрещена і дано їй ім'я Катерина, за три до Башкирії втечі і що вона, залишивши Закон Християнський, обасурманилась за оне прошу наказати на страх іншим стратити смертю — спалити, аби надалі, на те дивлячись, інші карались»[9]

Через місяць, після видання указу Кісябіка Байрасова була страчена на центральній площі Єкатеринбура[10][11].

Увіковічнення пам'яті

[ред. | ред. код]
  • фільм «Зулейха» (2005), створений татарською кіностудією «Рамай» (режисер-постановник Раміль Тухватуллін) про трагічну долю Кисябики Байрясової[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Korepanov. book.uraic.ru. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 21 січня 2018.
  2. Логінов Олег. Уральська злочинність. Перші розбійники на Середньому Уралі.//«Ведомости: Урал», червень 2011. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 25 березня 2019.
  3. Ракітін А. В. «Загадкові злочини минулого». — 2001.
  4. Шакинко И. М. Василий Татищев. М., 1986. С. 185—186.
  5. З припису Татищева майору Угрюмову: «Татарина Тойгільду за те, що, хрестячись прийняв паки махометанський закон, на страх іншим, на зборах всіх хрещених татар, спалити; а дружин і дітей його, зібравши, вислати до російських міст, для роздачі; із них двох надіслати до мене в Самару» . За И. И. Симанов, Город Екатеринбург, 1898 г.
  6. Государственный архив Свердловской области. Ф.24. Оп.1. Д.818. С.70.
  7. Трагедия уральской мусульманки (башкирки) [Архівовано 25 березня 2019 у Wayback Machine.](рос.)
  8. там же С.71-72.
  9. Державний архів Свердловської області. Ф. 24. Оп. 1. Д. 818. С. 243
  10. .
  11. Старостин, 2007, с. 28.
  12. Татарча фильм Зулейха [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.](рос.)

Література

[ред. | ред. код]