К-51 (підводний човен)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: К-51.
Під прапором USSR Ensign СРСР
Порт приписки Кронштадт, Гельсінкі, Полярний
Спуск на воду 30 липня 1939
Виведений зі складу флоту 29 грудня 1955
Сучасний статус остов знаходиться в бухті Непомітна
Проєкт
Класифікація ПЧ серія XIV, тип "К - Крейсерська"
Тип ПЧ Крейсерська ДПЛ
Вартість 18 млн рублів
Основні характеристики
Швидкість (надводна) 22,5 вузла
Швидкість (підводна) 10,2 узла
Робоча глибина занурення 80 м
Гранична глибина занурення 100 м
Автономність плавання 50 діб,
7 500 км при 10,3 вузлах,
176 км підводна на 3 вузлах
Екіпаж 67 осіб, у тому числі
10 офіцерів
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 97,7 м
Ширина корпусу найб. 7,4 м
Середня осадка (по КВЛ) 4,04 м
Водотоннажність надводна 1 490 т
Водотоннажність підводна 2 104 т
Силова установка
Дизель-електрична,
2 дизеля 9ДКР, 2×4&200 к.с.
дизель-генератор 38К8, 800 к.с.
2 електродвигуна ПГ11, 2×1&200 к.с.
Озброєння
Артилерія 2×100-мм/51 Б-24ПЛ
2×45-мм/46 21-К
2 × 7,62-мм кулемета
Торпедно-
мінне озброєння 		6 носових 533-мм ТА
4 кормових 533-мм ТА,
24 торпеди

К-51 — радянський крейсерський дизель-електричний підводний човен часів Німецько-радянської війни, сьомий корабель серії XIV типу «Крейсерський».

Історія будівництва[ред. | ред. код]

К-51 було закладено 26 лютого 1938 року у заводі № 194 «Ім. А. Марті» в Ленінграді під заводським номером 454. Спуск на воду відбувся 30 липня 1939, К-51 включили до складу 13-го дивізіону навчальної бригади підводних човнів Балтійського флоту. К-51 призначалася для Тихоокеанського флоту, але з-за початку Великої Вітчизняної війни здавальні випробування не проводилися, 17 вересня 1941 року човен увійшов у дію і було передано Балтійському флоту. Командиром човна був капітан-лейтенант Олексій Васильович Лепешкін. На відміну від перших шести човнів проєкту, К-51 не мав мінного озброєння.

Історія служби[ред. | ред. код]

Бойову діяльність К-51 розпочав у грудні 1941 року, проте при виході у похід було серйозно пошкоджено у льодах та повернувся на базу. У 1942 році не виходив в походи через пошкодження міцного корпусу, бойової рубки та ЦМЛ, у 1943 році в походи не виходив через блокаду Фінської затоки мережами та мінами. У листопаді 1943 підписано приймальний акт, в грудні 1943 К-51 офіційно увійшов до складу КБФ. 1944 року здійснював бойову підготовку, взимку 1944—1945 року здійснив два бойові походи загальною тривалістю 50 діб.

Перший бойовий похід[ред. | ред. код]

23 листопада 1944 року К-51 вийшов у похід у район Кольберга. 26 листопада посів позицію у районі острова Борнхольм. За час походу здійснив 7 торпедних атак, проте всі вони були безрезультатними. Імовірно, торпеди тонули відразу після пострілу. 28 листопада після невдалої торпедної атаки сплив і вийшов в артилерійську атаку, вогнем 100-мм гармат потопил рибальське судно Solling (260 брт). 1 грудня аналогічним чином потопив рибальське судно Saar (235 брт). 11 грудня у зв'язку із закінченням автономності з палива почав повернення на базу, 12 грудня був зустрінут тральником БТЩ-215, 15 грудня прийшов на базу в Гельсінкі.

Другий бойовий похід[ред. | ред. код]

23 січня 1945 року К-51 у супроводі тральника БТЩ-217 вийшов з рейду острова Люм у бойовий похід у район Померанської бухти. 25 січня човен прибув на позицію, 28 січня чотириторпедним залпом із надводного становища потопив транспорт, оцінений командиром у 10 000 тонн. Загиблим судном був вугільник Данія Viborg, 2 028 брт з вантажем вугілля з Штеттіна в Данциг. 6 лютого двічі, чотири- та двоторпедними залпами, марно атакував торпедами дві баржі на буксирі біля катера. Під час виходу в атаку втретє баржі були пізнані як шведські, командир скасував атаку. 14 лютого К-51 розпочав повернення на базу, 16 лютого зустрінут БТЩ-217, 19 лютого прийшов на Ханко, 21 лютого повернувся до Гельсінкі.

Післявоєнна служба[ред. | ред. код]

Після закінчення другого бойового походу човен став на доковий ремонт, який тривав до кінця війни. У 1946 році К-51 перебазована в Лієпаю, у серпні 1948 року спільно з іншими балтійськими «Катюшами» перейшов на Північний флот навколо Скандинавського півострова і прибув до Катерининської гавані. Увійшов до складу 1-го дивізіону бригади підводних човнів Північного флоту, що базувалася на Полярний. 9 червня 1949 року перейменовано на Б-5. У 1952 році переобладнався для стрільби крилатими ракетами X-10 (проєкт «Волна»), але стрільб не проводив. 29 грудня 1955 року виведено зі складу бойових кораблів, переобладнано в ПЗЗ. 18 січня 1955 року отримав найменування ПЗС-24, 26 грудня того ж року перейменовано на ЗАС-1. З 12 березня 1958 року його використовували як навчально-тренувальну станцію, перейменовано в УТС-30, служив у цій ролі майже 17 років. 13 березня 1975 року виключено зі списку плавзасобів ВМФ, передано в ОФІ для перероблення, проте на метал не розбирали. У 2002 році напівзатоплений остов човна ще перебував у бухті Непомітній.

Командири[ред. | ред. код]

  • капітан-лейтенант Олексій Васильович Лепешкін (? — 1941)
  • капітан 3-го рангу Володимир Олексійович Єгоров (1941)
  • капітан 2-го рангу Олексій Герасимович Андронов (1942)
  • капітан-лейтенант Н. Є. Шмонов (1942—1943)
  • капітан 3-го рангу (потім 2-го рангу) Володимир Олександрович Дроздов (9 жовтня 1943 — 12 грудня 1947)
  • Г. Т. Кудряшов (?-1948-?)

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • А. В. Платонов. Энциклопедия советских подводных лодок 1941-1945. — М. : АСТ, 2004. — С. 123-125. — 3000 прим. — ISBN 5-17-024904-7.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=К-51_(підводний_човен)&oldid=39648884