Лишайники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Накипний лишайник Rhizocarpon geographicum на кварці

Лишайники — організми, що з'явилися внаслідок симбіозу грибів із водоростями або ціанобактеріями. Гриб утворює основу тіла лишайника, а клітини водорості містяться всередині. Водорість здатна до фотосинтезу й постачає грибу поживні речовини, а він захищає її від несприятливих зовнішніх факторів.

Лишайники примітні невибагливістю до умов існування: вони переносять холод, спеку і майже повне висихання, але сильно потерпають від забруднення[1][2]. Ростуть дуже повільно (часто менше міліметра за рік). Деякі з них живуть настільки довго, що входять до числа найстаріших живих організмів планети[2]. Відомо біля 20 000 видів лишайників[1].

Будова[ред.ред. код]

Кущистий лишайник «мох дубовий» (Evernia prunastri) в Ласпі

Тіло лишайника складається з гіфів гриба (що утворюють його основу, зокрема зовнішні — коркові — шари) і водоростей. Грибний компонент лишайника називається мікобіонтом, а водоростевий — фікобіонтом.

Розрізняють такі форми тіла лишайників:

  • коркові, або накипні — мають вигляд накипу (тонкої кірки);
  • листуваті — округлі пластини, що виростають до 5-6 сантиметрів;
  • кущисті — стеблоподібна слань у вигляді кущиків, гриви (довжиною до 50 сантиметрів).

До субстрату (каміння, ґрунт, дерева) лишайники прикріплюються ризоїдами.

У лишайниках виявлено водорості та ціанобактерії приблизно 40 родів; найчастіше трапляються Trebouxia, Trentepohlia та Nostoc. 90 % лишайників містять еукаріотичні водорості, 10 % — ціанобактерії. Трапляються як одноклітинні, так і нитчасті форми[3]. Гриб може бути аскомікотовим або базидіомікотовим[1].

Водорості одного й того самого виду можуть вступати в симбіоз із грибами різних видів, а гриби одного й того самого виду — з водоростями різних видів. Водорості різних видів можуть траплятися навіть у межах одного і того самого талому[3].

Походження[ред.ред. код]

Будова тіла та умови проживання лишайників не сприяють утворенню скам'янілостей, і в викопному стані вони трапляються рідко. Найдавніший надійно ідентифікований викопний лишайник (серед відомих станом на 1995 рік) знайдено в кременистому сланці ранньодевонського віку (близько 400 млн років)[4]. Інші знахідки приблизно такого ж віку — Spongiophyton — також були інтерпретовані як лишайник на основі морфології[5] та ізотопного складу вуглецю[6], хоча останнє є сумнівним[7]. Висувалося й припущення, що лишайниками були й організми едіакарської біоти[8][9], але воно було зустрінуте скептично. Можливу вказівку на симбіоз гриба і водорості знайдено в едіакарських скам'янілостях Південного Китаю; можливо, це був морський лишайник[10]. І мікобіонти, і фікобіонти лишайників поліфілетичні; отже, різні групи лишайників виникли незалежно[1].

Розмноження[ред.ред. код]

Розмножуються вегетативно. Мають спеціальні утворення — соредіїклітин водорості і гіфів гриба) утворюються всередині слані, а виштовхуються з неї назовні, та ізидії — вирости верхньої кірочки слані. На відміну від соредій, ізидії відламуються разом зі шматочками лишайника.

Особливості[ред.ред. код]

Листуватий лишайник Xanthoria parietina

Лишайники примітні високою стійкістю до несприятливих умов, особливо висихання, а також екстремальних значень температури та опромінення, в тому числі жорсткого. Дослідження на Міжнародній космічній станції показали, що лишайник виду Xanthoria elegans у більшості випадків виживає після півторарічного перебування у відкритому космосі[11].

Лишайники чутливі до забруднення. Деякі їх види зникають навіть при малому забрудненні повітря, і тому слугують біоіндикаторами.

Інша особливість лишайників — утворення лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіф у вигляді кристалів, паличок, зерняток.

Значення[ред.ред. код]

Завдяки великій витривалості лишайники є першими організмами, що заселяють голе каміння. При цьому вони сприяють вивітрюванню гірських порід та ґрунтоутворенню. Лишайниково-рослинні угрупування з домінуванням лишайників вкривають 6 % земного суходолу[12]. Лишайники нагромаджують біомасу і є кормом для тварин (ягель). Деякі є сировиною для хімічної та фармацевтичної промисловостей (евернія, цетрарія), їжею людини (цетрарія ісландська), парфумерії. Через дуже малу швидкість росту та високу чутливість до забруднення чимало лишайників потребують охорони.

Галерея[ред.ред. код]

Ксанторія?
Лишайники Криму

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Introduction to Lichens: an alliance between kingdoms. University of California Museum of Paleontology. Процитовано 2015-09-30.  (систематика, спосіб життя).
  2. а б Lichen biology and the environment. lichen.com. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2015-09-30. 
  3. а б Lichen Photobionts // University of Nebraska Omaha
  4. Taylor, T. N.; Hass, H.; Remy, W.; Kerp, H. (1995). The oldest fossil lichen. Nature 378 (6554). с. 244–244. Bibcode:1995Natur.378..244T. doi:10.1038/378244a0. 
  5. Taylor W.A., Free C.B., Helgemo R., Ochoada J. (2004). SEM analysis of Spongiophyton interpreted as a fossil lichen. International Journal of Plant Science 165 (5). с. 875–81. doi:10.1086/422129. 
  6. Jahren, A.H.; Porter, S.; Kuglitsch, J.J. (2003). Lichen metabolism identified in Early Devonian terrestrial organisms. Geology 31 (2). с. 99–102. Bibcode:2003Geo....31...99J. doi:10.1130/0091-7613(2003)031<0099:LMIIED>2.0.CO;2. ISSN 0091-7613. 
  7. Fletcher, B. J.; Beerling, D. J.; Chaloner, W. G. (2004). Stable carbon isotopes and the metabolism of the terrestrial Devonian organism Spongiophyton. Geobiology 2 (2). с. 107–119. doi:10.1111/j.1472-4677.2004.00026.x. 
  8. Retallack G.J. (1994). Were the Ediacaran Fossils Lichens?. Paleobiology 20 (4). с. 523–44. ISSN 0094-8373. JSTOR 2401233. 
  9. Retallack G.J. (2007). Growth, decay and burial compaction of Dickinsonia, an iconic Ediacaran fossil. Alcheringa: an Australasian Journal of Palaeontology 31 (3). с. 215–240. doi:10.1080/03115510701484705. 
  10. Yuan X., Xiao S., Taylor T.N. (2005). Lichen-like symbiosis 600 million years ago. Science 308 (5724). с. 1017–1020. Bibcode:2005Sci...308.1017Y. doi:10.1126/science.1111347. PMID 15890881. 
  11. Brandt A., de Vera J.-P., Onofri S., Ott S. (2015). Viability of the lichen Xanthoria elegans and its symbionts after 18 months of space exposure and simulated Mars conditions on the ISS. International Journal of Astrobiology 14 (3). с. 411–425. Bibcode:2015IJAsB..14..411B. doi:10.1017/S1473550414000214. 
  12. Gadd G. M. (2010). Metals, minerals and microbes: geomicrobiology and bioremediation. Microbiology. с. 609–643. doi:10.1099/mic.0.037143-0. PMID 20019082. 

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]