Лозова (Тернопільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Лозова
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський
Рада/громада Лозівська сільська рада
Код КОАТУУ 6125284501
Locator Dot2.gif
Розташування села Лозова
Основні дані
Населення 656[1] (на 1.01.2015)
Територія 1.260 км²
Густота населення 515.08 осіб/км²
Поштовий індекс 47710
Телефонний код +380 352
Географічні дані
Географічні координати 49°36′39″ пн. ш. 25°40′13″ сх. д. / 49.61083° пн. ш. 25.67028° сх. д. / 49.61083; 25.67028Координати: 49°36′39″ пн. ш. 25°40′13″ сх. д. / 49.61083° пн. ш. 25.67028° сх. д. / 49.61083; 25.67028
Водойми Гніздечна
Відстань до
обласного центру
10 км
Місцева влада
Адреса ради 47706, с. Лозова
Карта
Лозова is located in Україна
Лозова
Лозова
Лозова is located in Тернопільська область
Лозова
Лозова

Лозова́ — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гніздечна, на півночі району.

До 2015 — центр сільради, якій підпорядковане село Курники. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Байковецької сільської громади.

Населення — 656 (2015).

У селі є телевежа висотою 256 м (1980). Поблизу Лозової ймовірно розташовувалося село Сабачиха.

Преісторія[ред.ред. код]

Поблизу Лозової виявлено археологічні пам'ятки трипільської та давньоруської культур.

Історія[ред.ред. код]

Назва села походить від місця розташування — у лозах, верболозах. Перша письмова згадка припадає на 1463 р., де описується поділ маєтності між збаразькими князями — Василієм, Семеном і Солтаном. Згідно з актом поділу село належало до Василія, а в другій половині 16 ст. було власністю Олександра Збаразького.

У 16 ст. поблизу села проходив польсько-литовський кордон і до кінця 19 ст. біля Лозової і Шляхтинців зберігався прикордонний стовп, поділений на чотири частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частині — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній — будинок.

Поряд із селом проходив кучманський шлях і ймовірно, що через часті напади татар село не змогло чисельно зростати. Зокрема, у наступній згадці про заселеність території на початку 17 століття подають дані, що село налічувало 41 дим (будинок).

При головній дорозі стояла церква св. Михайла, дах якої був вкритий гонтою, та окрема дзвіниця, збудовані в 1656 р. З невідомих досі причин у 1917 р. розібрана. Її ймовірно збудував один з князів Вишневецьких, який володів селом. Поряд був старий цвинтар. Зараз на цьому місці знаходиться сільрада та правління сільськогосподарського підприємства. Через дорогу на більш вищому місці у 1862 р., збудований костел св. Станіслава із дзвіницею, обгороджений кам'яним муром.

До кінця 19 ст. земельна власність належала графині Ол. Борковській, у 1910 р, — Володиславу Федоровичу — громадсько-політичному і культурно-просвітницькому діячеві. У 1880 р. в селі проживало 745 осіб, з них 145 гр.-кат., 600 латинників. Але місцева влада всіляко фальшувала статистичні дані, змінюючи цифри на користь римо-католиків. Попри те, розмовною мовою була українська. У селі були однокласна школа, фільварок, водяний млин, ставок і корчма.

У 1932 р. працювала двокласна школа і млин уже був моторно-бензиновий. У польському народному домі активно діяли осередки польських товариств: «Малопольське землеробне товариство», «Добровільна пожежна охорона», «Союз сільських господинь», «Товариства школи народної», «Союз стрільців». Особливий статус мала організація «Союз стрільців», що тероризувала українське населення села та навколишніх сіл. Власністю товариства землеробів була цегольня. Цікавий артефактом її діяльності є цегла з латинським логотипом «lozova», з якої збудовано народний дім, школу (1912 р.), деякі приватні будинки. 1 серпня 1934 року в рамках реформи було утворено гміну з центром в Лозовій, куди ввійшли: с. Байківці, с. Курники, с. Шляхтинці, с. Русанівка, с. Стегниківці.

З приходом радянської влади почалися репресії. 10 лютого 1940 р. відбулось примусове виселення з села, що стосувалося польського населення (військових осадників, вартової охорони лісів і членів їх сімей), хоча туди потрапили й українці та змішані сім'ї. Внаслідок цього з Лозови депортували 98 осіб. Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 24 уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули та були репресовані радянською владою 15 осіб.

Трагічні були для лозівчан дні святкування католицького Різдва. В ніч з 28 на 29 грудня 1944 року в селі було вбито 106 осіб, здебільшого поляків за національністю. Деякі польські джерела вказують, що напад здійснила сотня УПА «Бурлаки», яка чотири дні перед тим провела таку акцію у с. Ігровиця. Згідно зі спогадами офіцера КДБ Дмитра Чернігівського, цю акцію провів підрозділ НКВС, переодягнений на бандерівців. В користь цього твердження є такі факти: нападники розмовляли російською мовою; у селі тоді відбувся бій між цією так званою «сотнею» та базою «стрибків». Через кілька годин прибув бронепоїзд, який обстріляв село. Цікаво, що під час цього бою втрат з обох сторін не було. Стає очевидним, що НКВС використав назву легендарної сотні «Бурлаки», щоб очорнити українську визвольну боротьбу в особі ОУН і УПА та зіткнути у збройному протистоянні український та польський народи. 31 грудня відбулося поховання лозівчан у братській могилі.

Протягом першої половини 1945 року ті, хто вважав себе за поляка, виїхали до Польщі, оскільки ознакою національності вважалося римо-католицьке віросповідання, хоча багато з них не знали польської мови та спілкувалися українською. На їх місце прибули українці, депортовані з етнічних земель, які внаслідок офіційної домовленості між СРСР та Польщею, відійшли останній. Це були українці з Грубешівського, Любачівського, Рава-Руського, Сяноцького, Сокальського, Ярославського та Томашівського повітів. 8 червня 1947 р. в с. Лозова допитано та побито емгебістами учнів 4 класу, які ніби то написали кличі проти Сталіна на залізничному мості. 5 липня 1947 року відбувся бій між групою більшовиків та чотирма повстанцями. 10 серпня цього ж року в селі МДБ кількістю 150 осіб провели велику облаву, під час якої викидали з горищ та стодол усе збіжжя та солому. у 1948 році костел став функціонувати як церква, яку у 60-х роках закрили, зробивши склад для колгоспних потреб. Проте і після цього комуністичне керівництво району не зупинилось. У 1975 року величну будівлю костелу (церкви) зруйнували як таку, що не має архітектурного та історичного значення. До цього не в останню чергу мали відношення дехто із господарників, яких «благословило» на це районне керівництво. Згадкою і єдиним пам'ятником залишились каштани, що колись росли біля храму. Одночасно зникли фігури, що були звезені на шляхтинецький цвинтар, як непотріб.

В 1980 році в Лозовій збудували телевежу висотою 256 м. На місці церкви (костелу) у 1987 році збудували середню школу, а поряд у 1999 році церкву святих Петра і Павла. Встановлено пам'ятний хрест для захисту від стихійних лих. 11 лютого 1990 року в селі створений осередок НРУ, з ініціативи якого був створений оргкомітет по будівництву церкви та відновлена фігура Божої матері біля залізничної зупинки. 18 червня 1995 року відбулось перезахоронення із сотні вояків «Бурлаки», які загинули весною 1945 року у шляхтинецькому лісі в бою з каральним загоном. Їх виявили на обійсті Андрія Мацка.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Є церква святих Петра і Павла (1999, мурована).

Встановлено пам'ятний хрест для захисту від стихійних лих.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють загальноосвітня школа 1-3 ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, ветеринарна дільниця.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • поет, перекладач, інженер-конструктор - Володимир Кирилович Дячун (1947),
  • громадсько-політичний діяч і педагог А.Костик (1954),
  • керівник с/г підприємства Н.Янкевич (1967),
  • засновник осередку НРУ та перший голова ТОО «Тризуб» імені С.Бандери, краєзнавець — О.Стефанишин (1968),
  • польський художник М.Стронський (1892—1977);

Працювали[ред.ред. код]

  • пастирював громадсько-політичний, культурний діяч та етнограф Г.Барвінський,
  • релігійний діяч та літератор — О.Малицький;
  • історик, гром.-освіт. діяч Б.Головин,
  • археолог і краєзнавець М.Левчук;
  • перебували поет М.Гославський,
  • пастор української лютеранської церкви, викладач Вісконтського університету та меценат (подарував школі комп'ютери у 1989 р,), Я.Шепелявець,
  • депутат ВРУ Р.Купер.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Байковецька громада // Портал об'єднаних громад України.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Стефанишин О. М. «Археологічні пам'ятки басейну р. Гніздичної», — Київ, 1994.,(Збірник матеріалів першої Всеукраїнської студентської конференції Фонду Тараса Шевченка).
  • «Шляхами Золотого Поділля», — Філадельфія, 1983.
  • Теодорович П. И. «Историко — статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии». — Почаев.