Луїджі Ноно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луїджі Ноно
Luigi Nono (1979).jpg
Народився 29 січня 1924(1924-01-29)[1][2][…]
Венеція, Італія[1]
Помер 8 травня 1990(1990-05-08)[4][5][…] (66 років)
Венеція, Італія[7]
Поховання Цвинтар Сан Мікелеd
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Діяльність композитор, диригент
Alma mater Венеціанська консерваторія
Вчителі Gian Francesco Malipierod
Відомі учні Гельмут Лахенман, Mauricio Sotelod і Martinho Lutero Galati de Oliveirad
Знання мов італійська[2]
Членство Академія мистецтва НДРd і Баварська академія витончених мистецтвd
Напрямок класична музика XX століттяd
Жанр опера
Magnum opus Q2078541?, Q2600177?, Q2693731? і Première pluied
У шлюбі з Nuria Nono-Schönbergd
Діти Silvia Nonod
Нагороди
IMDb nm0634655

Луїджі Ноно (італ. Luigi Nono; 29 січня 1924 — 8 травня 1990) — італійський композитор, відомий своїм радикальним підходом як у музиці, так і у соціумі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Home of Luigi Nono, Zattere al ponte Longo, Dorsoduro, Venice, Italy -Plaque.jpg

Походив з заможної венеціанської сім'ї. Отримав освіту як правознавець, одночасно вивчаючи композицію. Будучи студентом захопився радикальними політичними ідеями і тенденціями музичного авангарду. Зокрема, це була важлива зустріч з поетом Гарсія Лорка, на вірші якого Ноно написав кілька пісень і хорових творів.

В 1950 брав участь у літніх музичних курсах в Дармштадті, в ході якого він зустрівся з Булезом і Штокгаузеном. Обидва композитори мали величезний вплив на Ноно. Того ж року відбулася прем'єра першого твору Ноно — оркестрових варіацій на теми Арнольда Шенберга. У 1952 році Ноно став займатися електронною музикою. Того ж року став членом комуністичної партії Італії. У 1954 році він познайомився з дочкою А. Шенберга Нурією, на якій одружився через рік.

Творчість[ред. | ред. код]

З більш ніж 60 робіт, які залишив Ноно, більшість мають інноваційний і часто революційний характер. У творі Il Canto Sospeso (1956) текст написаний не речення за реченням, навіть на слово за слово, а лише з поділом на склади. 1960 року Ноно написав перший електронний твір — «Приношення Еміліо Ведове» (Omaggio a Vedova), з цього часу електронна музика зайняла одне з головних місць в творчості композитора.

Того ж року Ноно написав свою першу оперу — «Нетерпимість» (Intolleranza). Сам композитор описує зміст цієї опери як «пробудження гуманістичної свідомості людини (шахтаря-емігранта), який, збунтувавшись проти потреби, шукає сенс і „гуманну“ основу життя. Переживши випробування ненавистю і насильством, він знову знаходить зв'язок між собою і такими ж, як і він, людьми і разом з ними гине в повені.» В опері також використовуються фрагменти з «Репортаж з петлею на шиї» Ю. Фучика, з листів страчених учасників Опору, з «Лівого маршу» Маяковського, з поеми «До нащадків» Б. Брехта.

Соціальну спрямованість має друга опера Ноно — «Під палким сонцем любові» (Al gran sole carico d'amore, 1975). Її героїні — революційні діячі минулого і майбутнього, зокрема Луїза Мішель, Роза Люксембург, Айде Сантамарія, До тексту опери включені вислови Маркса, Леніна, Че Гевари, Кастро.

У вісімдесятих роках Ноно звернувся до звукових експериментів, заснованих на звуках традиційних інструментів, які внаслідок обробки що приймають незвичайні барви. В ці роки була написана третя опера Ноно — «Прометей», в якій задля ефекту розпливчатості, безмірності і невизначеності передбачена система гучномовців, що розміщуються в різних кінцях залу.

Наприкінці життя, під впливом Джачінто Шельсі повернувся у бік містичної музики, продовжуючи експерименти з просторовою локалізацією джерел звуку. Серед останніх творів — «Немає доріг…треба йти… Андрію Тарковському» (No hay caminos, hay que caminar… Andrei Tarkovski), звернене до відомого російського режисера. Твір написаний для семи незалежних один від одного оркестрів, розведених у просторі.

Література[ред. | ред. код]

  • AA. VV., Nono, a cura di Enzo Restagno, EDT, Torino 1987 — ISBN 88-7063-048-X
  • Luigi Nono, Carteggi contenenti politica, cultura e partito comunista italiano, a cura di Antonio Trudu, Olschki, Firenze 2008 — ISBN 978-88-222-5727-7
  • Житомирский Д. В., Леонтьева О. Т., Мяло К. Г. Западный музыкальный авангард после второй мировой войны. М., 1989. С.149-166

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

  • Ноно Л. Интервью // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
  • Ноно Л. Музыкальная власть // Современное буржуазное искусство: Критика и размышления. М., 1975.
  • Ноно Л. У нас общие цели // Советская молодежь (газета ЦК ЛКСМ ЛатССР). 1973.21-22 авг.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]