Роза Люксембург

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роза Люксембург
Rosa Luxemburg
Rosa Luxemburg.jpg

Роза Люксембург
Народилася 5 березня 1871(1871-03-05)
Замостя, Польща
Померла 15 січня 1919(1919-01-15) (47 років)
Берлін
вбита
Поховання Центральний цвинтар Фрідріхсфельде[d]
Громадянство Німецька імперія Німеччина,
Польща Польща
Національність єврейка
Ім'я при народженні Rozalia Luksenburg
Діяльність політичний діяч
Відома німецький ліворадикальний політичний діяч, одна з засновниць компартії Німеччини
Alma mater Цюрихський університет
Партія Соціал-демократична партія Німеччини і Комуністична партія Німеччини
Конфесія атеїст[d]
У шлюбі з Густав Любек[d]
q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ро́за Люксембу́рг (Роза Люксембурґ, нім. Rosa Luxemburg; 5 березня 1871(18710305) — 15 січня 1919) — німецька діячка робітничого руху, одна із засновниць компартії Німеччини.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 5 березня 1871 року[1] (за іншою версією — 1870 року) в Польщі, в місті Замостя, на схід від Любліна. Була п'ятою дитиною в єврейській родині. Батько був комерсантом. У п'ятирічному віці хвороба стегна прикувала її до ліжка, і, як наслідок, вона накульгувала все життя[2]. Закінчила жіночу гімназію у Варшаві. В гімназії проявила себе як дуже здібна учениця.

1889 року, ховаючись від переслідувань поліції за участь у польському революційному підпіллі «Пролетаріат»[pl], емігрувала до Швейцарії, де продовжила освіту. Вивчала в Цюрихському університеті політичну економію, юриспруденцію, філософію і вела революційну пропаганду серед студентів, брала участь у роботі гуртка польських політичних емігрантів, яка поклала початок революційної соціал-демократії Польщі, вела боротьбу проти націоналізму Польської соціалістичної партії (ПВС). Тут Роза зустрілась з соціалістом Лео Йогіхесом, якого сучасники характеризували як холодну й високу, молоду людину, і порівнювали з одним із героїв «Бісів» Достоєвського. Роза захопилася ним, а під його впливом і соціалістичними ідеями.

1893 року Роза разом з лівими політичними діячами Тишком, Мархлевським, Варським та ін. брала участь в заснуванні соціал-демократичної партії Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ) і очолила її друкований орган «Робітнича справа». В цей же період вона вела запеклу боротьбу з ППС (Польською Соціалістичною Партією), хоч Плеханов і Енгельс ставилися до цієї боротьби далеко не схвально.

Роза Люксембург, 1895 рік

1897 року Роза захистила докторську дисертацію «Промисловий розвиток Польщі», потім переїхала до Німеччини. Для того, щоб отримати німецьке громадянство, їй довелося оформити фіктивний шлюб з німецьким підданим. Після цього заміж більше не виходила та не мала дітей. Незабаром вона стала видною фігурою вкрай лівого крила Німецької соціал-демократичної партії. Роза проявила себе як талановитий журналіст і оратор, часто і довго сиділа в польських та німецьких тюрмах. Вона спілкувалася з Плехановим, Бебелем, Леніном, Жоресом, вела з ними полеміку.

За дорученням партії Роза Люксембург працювала серед польських гірників Силезії, в той же час теоретично і політично борючись проти «опортунізму» всередині німецької та міжнародної соціал-демократії. Потім вона очолила політичну кампанію проти міністеріалізму — політики участі соціал-демократичних партій 2-го Інтернаціоналу в урядах своїх країн, чим завоювала неприязнь верхів і чиновників своєї партії. Після початку в Російській імперії до якої тоді належала Польща революції 1905 року Люксембург таємно їде до Варшави і бере діяльну участь у революційних подіях. Царська охранка (таємна поліція імперії) нарешті ловить її, і Роза проводить довгі місяці у в'язниці під загрозою розстрілу або каторги. Її німецькі друзі виручили її з в'язниці і 1907 року Люксембург назавжди переселяється до Німеччини.

Перебуваючи влітку 1906 року у Фінляндії, написала брошуру «Масовий страйк, партія і профспілки» (1906), в якій узагальнювався досвід російської революції. Брошура отримала високу оцінку В. І. Леніна.

На Штутгартському конгресі 2-го Інтернаціоналу (1907) Люксембург спільно з В. І. Леніном внесла поправки в резолюцію Августа Бебеля з питання про ставлення до імперіалістичної війні і мілітаризму. У поправках, зокрема, вказувалося на необхідність використання, у випадку виникнення війни, породжені нею кризи з метою повалення панування буржуазії.

Клара Цеткін і Роза Люксембург, 1910 рік

В роки між першою російською революцію й Першою світовою війною Люксембург почала приділяти величезну увагу зростанню імперіалізму. Протягом кількох років вона вела курси економіки в партійній школі німецької соціал-демократичної партії. Її велика робота «Накопичення капіталу» (1913 року) досліджує тему, над якою Карл Маркс працював протягом понад двадцяти років.

У роки перед війною Люксембург остаточно рве не тільки з офіційним центром партії, але й з Каутським. Протягом низки років вона очолює ліворадикальну опозицію в партії. Ще напередодні війни, 1913 року, за виступи проти мілітаризму Люксембург була засуджена до року в'язниці. Ввечері 4 серпня 1914 року після того, як фракція СДПН у рейхстазі проголосувала за надання військових кредитів і таким чином підтримала початок війни, вона створює в партії опозиційну групу «Інтернаціонал». На чолі з Люксембург та Карлом Лібкнехтом група виступала за міжнародну солідарність робітників проти війни, і поступово переростає в «Союз Спартака».

18 лютого 1915 після виступу на мітингу у Франкфурті-на-Майні Роза Люксембург була заарештована і поміщена у в'язницю. Через рік вона вийшла на свободу, але вже через три місяці, в 1916 році, знову була взята під арешт — на цей раз засуджена до двох з половиною років в'язниці. Однак, навіть перебуваючи у в'язниці, Роза не припинила агітаційної та пропагандистської роботи, посилаючи конспіративно брошури, листівки та відозви проти війни. Так, під псевдонімом «Юніус» вона написала брошуру «Криза соціал-демократії», в якій теоретично передбачила повне розкладання II Інтернаціоналу і створення III Інтернаціоналу. Під назвою «Памфлет Юніуса» брошура стала одним із найвідоміших творів Люксембург.

Восени 1918 року в Німецькій імперії вибухнула Листопадова революція, причиною якої стала криза кайзерівського режиму, спричинена з одного боку поразкою в Першій світовій війні, з іншого — викликаними війною соціальною напруженістю й розладнанням економічного життя. 9 листопада 1918 кайзер Вільгельм II під тиском начальника генштабу Вільгельма Ґренера, який вважав продовження воєнних дій безглуздим, був змушений зректися престолу та втікти з країни. До влади прийшли представники соціал-демократичної партії (СДПН).

Взимку 1918—1919 років Роза Люксембург брала участь в заснуванні німецької компартії і виступила з доповіддю «Масовий страйк і німецька соціал-демократія» на її установчому з'їзді. Вона різко критикувала більшовиків за встановлення в Росії однопартійної диктатури, нехтування демократичних свобод та придушення опозиційних партій. Активно продовжувала виступати проти міністеріалізму і компромісів з правими і центристськими партіями, які звала «опортуністичними». Люксембург була теоретиком нової партії. В міжнародному розділі партійної програми вона писала: «Негайне встановлення зв'язків з братніми партіями в інших країнах, для того щоб поставити соціалістичну революцію на міжнародну арену й для того щоб сприяти миру за допомогою міжнародного братства і революційного повстання світового пролетаріату».

Пам'ятник Розі Люксембург у Берліні

Комуністи на чолі з Розою Люксембург Карлом Лібкнехтом, вимагали розгортання революції, роззброєння військ, передачі ключових галузей промисловості народу та проголошення в Німеччині радянської влади. Однак 19 грудня 1918 року Перший Загальний З'їзд робітничих і солдатських Рад проголосував 344 голоси проти 98 проти створення радянської системи як бази для нової конституції. З'їзд підтримав урядове рішення якомога швидше провести вибори до Установчих зборів.

В січні 1919 Люксембург (як і Лібкнехт) була проти повалення соціал-демократичного уряду, з огляду на слабкість компартії. Але коли звільнення 4 січня Еміля Ейгорна[ru] з посади керівника берлінської поліції призвело до стихійних робітничих виступів, вона підтримала повстання. Соціал-демократи побоювалися, що дії Лібкнехта і його прихильників можуть призвести до громадянської війни. Центральний орган СДПН «Форвертс» зажадав переслідування вождів Комуністичної партії Німеччини. За голови Карла Лібкнехта і Рози Люксембург було призначено 100 000 марок. Роза Люксембург у своїх останніх статтях для органу комуністичної партії «Роте Фане» різко виступала проти переговорів повсталих з урядом. Повстання було придушене загонами фрайкорів під керівництвом Густава Носке.

Після придушення повстання, увечері 15 січня Лібкнехт і Люксембург були виявлені на берлінській квартирі, заарештовані й передані добровольчим військам важко озброєної дивізії. За свідченням капітана Пабста, який допитував Розу Люксембург, її відвезли з готелю «Еден», де проводився допит, в машині вбили пострілом у скроню й скинули в Ландверський канал. Пізніше Пабст зізнався, що дозвіл на вбивство Рози Люксембург він отримав від рейхсміністра оборони, правого соціал-демократа Густава Носке. За словами історика-троцькіста Ісака Дойчера, з убивством Люксембург «свій останній тріумф святкувала кайзерівська Німеччина, і перший — нацистська».

Погляди Рози Люксембург згодом отримали власну назву — люксембургіанство або люксембургізм.

Рукопис «Про Російську революцію»[ред.ред. код]

У 1922 році, через три роки після загибелі Рози Люксембург, Пауль Леві[ru], один із її соратників та співзасновників КПН, який на той час уже перейшов до соціал-демократів, видав рукописи, які Роза Люксембург написала протягом 1918 року в тюрмі, не плануючи їх публікувати[3]. У них вона критикувала більшовиків за розпуск Установчих зборів, обмеження свободи друку, зібрань тощо:

« Без загальних виборів, необмеженої свободи друку та зборів, вільної боротьби думок в будь-якій громадській установі життя завмирає, перетворюється на видимість життя, діяльним елєментом котрої залишається одна бюрократія. Громадське життя поступово згасає, диригують і правлять з невгамовною енерґією і безмежним ідеалізмом кілька дюжин партійних вождів, серед них у дійсності керує дюжина видатних голів, а верхівку робітництва час від часу скликатимуть на збори, аби аплодувати промовам вождів, одностайно схвалювати запропоновані резолюції; проте по суті це хазяйнування кліки — диктатура, але не диктатура пролєтаріяту, а диктатура жменьки політиків[4]  »

Публікація викликала скандал і серйозну полеміку в комуністичному русі й була використана соціал-демократами у боротьбі проти комуністів. Згодом твір був перекладений багатьма мовами, і, як писала Ганна Арендт в кінці 60-х років, попри те, що рукопис був написаний не для друку, «своєрідна іронія в тому, що ця брошура — єдиний її твір, котрий сьогодні читають і цитують»[3]

Твори[ред.ред. код]

Видання українською[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. Пономарьов. Люксембург Роза // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.413 ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання[ред.ред. код]