Львівська школа живопису
Львівська школа живопису - назва, що об’єднує групу художників модерністів Львова 1930х - 1990х років. Окремі предствники школи продовжують творити також в 21 ст.
Найбільший вплив на львівську школу живопису мав живопис французького модернізму, зокрема фовізм, кубізм, частково сюрреалізм, а також польські мистецькі течії формізм і капізм. Варто відзначити, що не всіх живописців, що жили і творили у Львові протягом цього періоду, варто відносити до львівської школи живопису. Багато з них залишилися вірними послідовниками інших творчих традицій, в котрих попередньо сформувалися.
Початки школи у 1930-х років сягають творчих об’єднаннь Артес, АНУМ, а також школи Олекси Новаківського. Серед українських художників цього періоду львівської школи варто назвати Григорія Смольського, Святослава Гординського, Ярославу Музику, Миколу Федюка, Софію Ґебус-Баренецьку, Романа Турина, Романа Сельського. Серед львівських єврейських художників це були Генрик Штренґ-Влодарський, Олександр Ример, Людвик Ліллє, Марґіт Райх-Сельська. Серед львівських польських художників-модерністів варто згадати Зиґмунда Радницького, Леопольда Левицького.
Під час другої світової війни багато художників, учасників мистецького життя Львова 1930-х років опиняються по різні боки залізної завіси. Мистецьке життя Львова, що обережно намагається знайти свою нішу у післявоєнному Львові, гуртується навколо декількох важливих особистостей, передовсім це Роман та Марґіт Сельські, а також учні Романа Сельського Карло Звіринський, Данило Довбошинський, Володимир Патик, Іван Скобало. Щорічний пленер у Дземброні стає невід'ємною частиною творчого та педагогічного досвіду Сельських та Звіринського.
Нове покоління художників, що формується у це десятиліття, створює нове обличчя львівської школи. Багато з них було учнями учнів Романа Сельського. З’являються твори, що не лише дошукуються нових формальних пошуків, але також критично осмислюють реальність, дошукують нових засобів вираження. Серед яскравих представників львіської школи, що заявили про себе у цей період: Любомир Медвідь, Олег Мінько, Зиновій Флінта, Євген Лисик, Петро Маркович, Володимир Риботицький
Нове покоління художників львівської школи продовжило формальні пошуки в напрямку цілковитої внутрішньої свободи: Роман Жук, Микола Шимчук, Роман Безпалків, Михайло Демцю, Борис Буряк, Василь Бажай, Роман Романишин.
Також з'являється група художників, котрі хоча й сформувалися львівською школою живопису, однак у своїй творчості виразно відмежувалися від модернізму попередніх поколіннь й свідомо обрали власний шлях мистецького вираження: Юрій Кох, Володимир Кауфман, Ігор Подольчак, Олег Денисенко.
Художників сформовані цими осередками, а також контактами у Західній Європі, характеризують спільні теми та засоби візуального вираження. Переважно вони використовували тонально-колірні контрасти, інтенсивний колорит, експресивна манера письма.
