Патик Володимир Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Патик Володимир Йосипович
Володимир Йосипович Патик
Ім'я при народженні Володимир Йосипович Патик
Дата народження 9 жовтня 1926(1926-10-09)
Місце народження Польщас. Острів, Бібрський повіт, Львівське воєводство, Польща
Дата смерті 28 серпня 2016(2016-08-28) (89 років)
Місце смерті Українам. Львів
Національність українець
Громадянство Польща Польща
СРСР СРСР
Україна Україна
Жанр художник
Напрямок станковий (пейзаж, тематична картина) та монументальний живопис[1]
Нагороди
Народний художник України
Заслужений художник України
Орден князя Ярослава Мудрого V ст.
Премії

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1999

Володимир Йосипович Патик (9 жовтня 1926, с. Острів, Бібрський повіт, Львівське воєводство, Польща28 серпня 2016, м. Львів, Україна) — український живописець, пейзажист, майстер натюрморту. Член Спілки Художників України з 1958 року, Заслужений художник України (1996), лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1999), Народний художник України (2006). Почесний громадянин Львова [2].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в селі Острів Бібрського повіту, Львівського воєводства Польща).

Навчався в художньо-промисловій школі. У 1953 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі — Роман Сельський, Микола Федюк, Йосип Бокшай).

Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Прибалтиці, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрастій червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технічних засобів — мозаїки, фрески, найбільше — до олійного живопису, пастелі, різних графічних засобів. Останім часом (від 1990-х) головну формотворчу роль у мистецькій манері майстра відіграє чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композицій. Володимирові Патику близькі українська ікона і тосканські примітиви, равенські мозаїки і живописці італійського Проторенесансу.

У 1996 році Володимиру Йосиповичу було присвоєно почесне звання Заслуженого художника України, а у 1999 році присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх років.

У 2006 році, своє 80-тиліття, художник відзначив у Національному музеї під час експонування власної виставки.

Живопис написаний в 2008 році був для митця головнішим. Адже за словами автора: «За моє творче життя вимальовано 500-600 кг фарби, замальовано 1875 м полотна і зрисовано 1,5 тонни паперу...І зараз я живу з повним відчуттям смаку до праці, до життя, до кохання, з незаземленими мріями...і не визнаю паспортного віку» [3].

2 листопада 2009 року Президент України Віктор Ющенко, за визначний особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність та високий професіоналізм, нагородив народного художника України Володимира Патика орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня [4].

У 2009 році у львівській галереї "Зелена канапа" відбулася персональна виставка Володимира Патика - «Роботи, яких Ви раніше не бачили» [5].

У 2010 році відбулася ще одна виставка творів митця під назвою: «Було колись - на Україні...». На виставці були представлені малюнки та пастелі з натури Володимира Патика, створені протягом 1970-1980 років, самовіддано фіксуючи образ зникаючої мальовничої України від Криму до Карпат [6].

28 серпня 2016 року, один з найвидатніших митців в українському малярстві другої половини ХХ століття, яскравий представник галицької школи живопису, Народний художник України Володимир Йосипович Патик відійшов у вічність[7]. Поховали митця, 30 серпня 2016 року, у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові [8].

На 9 вересня 2016 року було заплановано відкриття його персональної виставки з нагоди 90-річчя [9].

Твори[ред.ред. код]

«Околиця Золочева» (2008)
  • «Через кладку» (1955);
  • «Палаючий манускрипт» (1964, про спалення рукописів у Бібліотеці АН УРСР у квітні того ж року);
  • «Шевченко на батьківщині», «Гуцульська мадонна» (1965);
  • «Дівчина з Буковини» (1966);
  • «Довбуш — наша слава» (1967);
  • «Третя подорож на Україну» (1968);
  • «Т. Г. Шевченко серед селян» (1969);
  • «Степ біля Чигирина» (1976);
  • «Реквієм» (кінець 1960 — початок 1970-х років — навіяний рядками поезії В. Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил»);
  • «Земля Шевченка», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Околиця села Шевченкове» (1981);
  • «Пам'ять» (1982 — про трагедію Голодомору 1933 року);
  • «Ранок над Дніпром» (1982);
  • «Осінь над Тясмином» (1983);
  • «Околиця Золочева» (2008);
  • «Остання путь» (1987);
  • «Ох, не однаково мені», «Над Дніпром» (1988);
  • «Чи буде суд, чи буде кара» (1989);
  • «Відродження нації» (1990);
  • «Монмартр» (1995);
  • «Реве та стогне Дніпр широкий» (1997);
  • серія «По Черкащині» (1980—1981);
  • розписи у кінотеатрі ім. Богдана Хмельницького у Львові.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Шевченківські лауреати. 1962—2007. Енциклопедичний довідник. — Київ: «Криниця», 1997, С. 459—460
  • Патык В. На родной земле: Альбом. — Москва: Советский художник, 1973. — 31 с.: Ил.
  • Овсійчук В. Володимир Патик. — Львів, 1997
  • Деркач Н. «Щоб бути оригінальним, треба залишитися самим собою…» // Український шлях. — 1998. — 22 січня
  • Патик В. «В моє життя Шевченко увійшов з дитинства…» // У Кобзаревій славі. — К., 1999

Примітки[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.