Фовізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фовізм це стиль  les Fauves (з фр. «дикі») – певної групи сучасних художників початку 20 століття, чиї роботи були швидше зосереджені на мальовничості та насиченості кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як в імпресіонізмі.

Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 і тривав до 1910. Рух як такий панував всього кілька років, з 1904 до 1908; за цей час були проведені три виставки. Лідерами цього руху були Анрі Матісс та Андре Дерен.

Зміст:

1.     Митці та Стиль

2.     Витоки

3.     «Осінній салон» 1905

Митці та Стиль

Окрім Матісса та Дерена,  представниками цього напряму були також: Альбер Марке, Шарль Камуан, Луї Вальта, бельгійський художник Анрі Евенепул, Моріс Маріно, Жан Пюї, Моріс де Вламінк, Анрі Манген, Рауль Дюфі, Отон Фріез, Жорж Руо, Жан Метценже, голландський художник Кеес ван Донген та Жорж Брак (який згодом почав працювати у напрямі кубізму).

Картини фовістів характеризували разюче дикі мазки пензля та різкі кольори, у той час як зображуваний предмет мав високий ступінь спрощення та абстракції. Фовізм можна віднести до радикального напряму постімпресіонізму Ван Гога, змішаного з пуантилізмом Жоржа Сера та інших неоімпресіоністських художників, зокрема Поля Сіньяка. Ключовий вплив мали також Поль Сезанн та Поль Гоген. Їхня діяльність у сфері насичених кольорів – особливо у серії картин з о. Таїті – сильно вплинули на роботи Дерена в м. Колліур в 1905 році. У 1888 р. Гоген сказав Полю Серюз’є:

«Якими ти бачиш ці дерева? Вони жовті. Отже, додай жовтого; ця тінь є швидше синьою, застосуй чистий ультрамарин; це червоне листя? Малюй кіновар’ю.»

Фовізм також можна розглядати як відгалуження експресіонізму.

Витоки

Гюстав Моро був натхненником цього руху; дискусійний професор Школи образотворчого мистецтва в Парижі і художник-символіст, він був учителем Матісса, Марке, Мангена, Руо і Камуана протягом 1890-х років, і розглядався критиками як філософський лідер групи до визнання Матісса як такого у 1904 році. Широта кругозору, оригінальність та утвердження експресивної сили чистих кольорів Моро надихали його учнів. Матісс сказав про нього: «Він не наставляв нас на правильний шлях, а збивав з нього. Він хвилював наше самовдоволення».  Але з смертю Моро у 1898 році художники змушені були віднаходити інші каталізатори свого розвитку.

У 1896 році Матісс, тоді ще невідомий учень школи мистецтв, відвідав художника Джона Пітера Рассела на острові Бель-Іль за межами Бретані. Рассел був художником-імпресіоністом. Матісс ніколи раніше не бачив робіт в імпресіоністському стилі безпосередньо і був так вражений, що через 10 днів залишив острів, сказавши: «Я не міг більше цього витримати». Наступного року він повернувся, вже як студент Рассела, відмовився від своєї палітри землянистих кольорів, віддавши перевагу яскравим кольорам імпресіонізму. Пізніше він заявляв: «Рассел був моїм учителем, і саме він пояснив мені теорію кольору.» Рассел був близьким другом Вінсента ван Гога і подарував Матіссу одну із його робіт.

У 1901 році Моріс де Вламінк вперше натрапив на роботи Ван Гога на виставці. Незабаром він заявив, що любить Ван Гога більше за свого власного батька. Працюючи, він видавлював фарбу на полотно просто з тюбиків. Паралельно з відкриттям художників сучасного авангардного мистецтва прийшло визнання Проторенесансного французького мистецтва, «Французьких примітивів», що було продемонстроване на виставці 1904 року.

Естетичний вплив мала також африканська скульптура, першими колекціонерами якої були Вламінк, Дерен і Матісс.

Багато характерних рис фовізму були вперше гармонійно представлені у картині Матісса «Розкіш, спокій і насолода», яку він написав влітку 1904р. в час перебування в Сен-Тропе з Полем Сіньяком та Анрі Едмон Кроссом.

«Осінній салон» 1905

Після того, як сміливо кольорові полотна Анрі Матісса, Андре Дерена, Альбера Марке, Моріса де Вламінка, Кееса ван Донгена, Чарльза Камуана і Жана Пюї були представлені на Осінньому салоні 1905 року, критик Луї Восель зневажливо прозвав живописців «фовістами» (тобто, дикунами). Це прізвисько дало руху назву «фовізм», під якою він і відомий. Перша виставка художників на Осінньому салоні 1905р. була спільною. Група отримала свою назву після того, як Восель описав виставку їх робіт фразою «Донателло серед диких звірів (фовістів)!», зрівнявши їхні картини з Ренесансними скульптурами, які теж виставлялися в залі. Анрі Руссо не був представником фовізму, але його велика картина, яка зображувала сцену джунглів, «Голодний лев кидається на антилопу» була виставлена поряд з роботами Матісса і, можливо, спровокувала ці зневажливі слова. Рецензію Воселя було надруковано в газеті «Жиль Блаз» 17 жовтня 1905 року і поширено в масах. Картини були осуджені. «Горщик фарби жбурнули в лице громадськості» - писав критик Каміль Моклер (1872-1945). Проте, увага щодо них була і позитивною. Найбільш критикованою картиною Матісса стала «Жінка в капелюсі». Придбання цієї роботи Лео та Гертрудою Стайн позитивно вплинуло на Матісса, який страждав від несприйняття своїх робіт. Нео-імпресіоністський пейзаж Матісса «Розкіш, спокій і насолода» вже навесні 1905р. було представлено на виставці Салону Незалежних.