Новаківський Олекса Харлампійович

Новаківський Олекса Харлампійович
автопортрет (Олекса Новаківський)
Народження	2 (14) березня 1872(1872-03-14) Слободо-Ободівка
Смерть	29 серпня 1935(1935-08-29) (63 роки)
	Львів
Поховання	Личаківський цвинтар :
Національність	українець
Жанр	релігійні і жанрові композиції
Навчання	Одеса, Краків .
Діяльність	художник
Роки творчості	1900-1935
Покровитель	митрополит Андрей Шептицький
Новаківський Олекса Харлампійович у Вікісховищі?

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (* 2 (14) березня 1872(18720314), Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія — †29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.

Біографія

Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Я.Матейка, Унежицького й Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянського.

Народився у с. Слободо-Ободівка (тепер Ободівка Тростянецького району, Вінницької області).

Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888—1892) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.

Монета НБУ присвячена Олексі Новаківському

З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А.Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

В 1923 заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

У 1924-25 очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Учнями Новаківського 1932 року була створена мистецько-ідеологічна група РУБ, С. Рудакевич-Базюк.

Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.

Твори

Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.

В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

«У задумі», фанера, олійний живопис, 75,5х96,5 см, 1910-ті рр.

• «Діти» (1905),
• «Коляда» (1907—1910),
• «Весна» (1909),
• «Автопортрет» (1911),
• «Народне мистецтво» (панно — 1915-16)
• «Наука» (панно — 1915-16),
• «Весна в с. Могила»,
• «Пробудження» (1912),
• «Юрський собор» (1925),
• «Музика» (1929),
• «Довбуш» (1931),
• «Моя муза»
• «У задумі»
• «Акт з рудоволосою жінкою»
• портрети Д. Левицького, митрополита А. Шептицького, О. Барвінського та ін.

Див. також

Весна (1930)

• Мистецька школа Олекси Новаківського
• Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського
• Іванка Нижник-Винників
• Яцек Мальчевський
• Постімпресіонізм
• Постмодернізм
• Сецесія

Джерела

• Н. Г. Ковпаненко. Новаківський Олекса Харлампійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 440. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Олекса Новаківський: Бібліогр. покажч. / ред.: Л. І. Крушельницька; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2001. — 107 c.

Посилання

• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 67. Олекса Новаківський

• Художник яскравого таланту. До 130-річчя з дня народження Олекси Харлампійовича Новаківського
• Художньо-меморіальний Музей Олекси Новаківського у Львові. Львів, Каменяр, 1983.
• Олекса Харлампійович Новаківський (1872—1935)
• Шукачі нових доріг
• Львівська біографія Олекси Новаківського