Новаківський Олекса Харлампійович
| Новаківський Олекса Харлампійович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| автопортрет (Олекса Новаківський) | ||||
| Народження |
2 (14) березня 1872 Слободо-Ободівка | |||
| Смерть | 29 серпня 1935 (63 роки) | |||
| Львів | ||||
| Поховання | ||||
| Національність | українець | |||
| Жанр | релігійні і жанрові композиції | |||
| Навчання | Одеса, Краків . | |||
| Діяльність | художник | |||
| Роки творчості | 1900-1935 | |||
| Покровитель | митрополит Андрей Шептицький | |||
|
| ||||
| Новаківський Олекса Харлампійович у Вікісховищі? | ||||
Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (* 2 (14) березня 1872, Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія — †29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.
Біографія[ред. | ред. код]
Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Я.Матейка, Унежицького й Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянського.
Народився у с. Слободо-Ободівка (тепер Ободівка Тростянецького району, Вінницької області).
Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888—1892) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.
З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А.Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.
В 1923 заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.
У 1924-25 очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Учнями Новаківського 1932 року була створена мистецько-ідеологічна група РУБ, С. Рудакевич-Базюк.
Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.
Твори[ред. | ред. код]
Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.
В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.
Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.
Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.
- «Діти» (1905),
- «Коляда» (1907—1910),
- «Весна» (1909),
- «Автопортрет» (1911),
- «Народне мистецтво» (панно — 1915-16)
- «Наука» (панно — 1915-16),
- «Весна в с. Могила»,
- «Пробудження» (1912),
- «Юрський собор» (1925),
- «Музика» (1929),
- «Довбуш» (1931),
- «Моя муза»
- «У задумі»
- «Акт з рудоволосою жінкою»
- портрети Д. Левицького, митрополита А. Шептицького, О. Барвінського та ін.
Див. також[ред. | ред. код]
- Мистецька школа Олекси Новаківського
- Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського
- Іванка Нижник-Винників
- Яцек Мальчевський
- Постімпресіонізм
- Постмодернізм
- Сецесія
Джерела[ред. | ред. код]
- Н. Г. Ковпаненко. Новаківський Олекса Харлампійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 440. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Олекса Новаківський: Бібліогр. покажч. / ред.: Л. І. Крушельницька; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2001. — 107 c.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Новаківський Олекса Харлампійович |
- Художник яскравого таланту. До 130-річчя з дня народження Олекси Харлампійовича Новаківського
- Художньо-меморіальний Музей Олекси Новаківського у Львові. Львів, Каменяр, 1983.
- Олекса Харлампійович Новаківський (1872—1935)
- Шукачі нових доріг
- Львівська біографія Олекси Новаківського
