Маріан Котлеба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маріан Котлеба
словац. Marian Kotleba
Народився 7 квітня 1977(1977-04-07) (47 років)
Банська Бистриця, Словацька СР, ЧССР
Громадянство Словаччина Словаччина
Національність словак
Діяльність політик
Alma mater Університет Матея Бела
Знання мов словацька[1]
Членство Slovak Intimacyd
Посада Жупан Банськобистрицького краю
Партія «Котлеба — Народна партія Наша Словаччина»
У шлюбі з Фредеріка Котлебова (з 2014)

Маріан Котлеба (словац. Marian Kotleba; нар. 7 квітня 1977, Банська Бистриця, ЧССР) — ультраправий словацький політик неонацистського спрямування[2], симпатизує Йозефу Тісо та Першій Словацькій республіці[3], Володимиру Путіну[4], відкрито виступає проти циган[5][6], НАТО, США та Євросоюзу[4], засуджує словацьке національне повстання, лідер антисемітської[4], популістської, проросійської партії «Котлеба — Народної партії Наша Словаччина»[7][8], колишній жупан Банськобистрицького краю.[4]

Життєпис[ред. | ред. код]

Маріан Котлеба народився 7 квітня 1977 року в місті Банська Бистриця, ЧССР. Має двох братів Марека та Мартіна. Закінчив школу імені Йозефа Мургаша, навчався у спортивній гімназії Банської-Бистриці. Після закінчення гімназії вступив до університету Матея Бела, який закінчив зі ступенем магістра в галузі педагогіки (вчитель інформатики), згодом отримав ступінь магістра у галузі економіки[9].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Файл:Slovenska pospolitost .jpg
Маріан Котлеба (в центрі) зі своїми послідовниками

Котлеба та його прихильники намагалися взяти участь у виборах 2006 року, створивши для цього власну партію «Словацька громада — національна партія» («Slovenská pospolitosť — národná strana»). Проте політичне утворення було розпущене за рішенням Верховного суду на підставі її антиконституційної діяльності.[10] Його члени невдовзі увійшли до складу крихітної «Партії прихильників вина», яка існувала з 2000 року. Такий крок дозволив ультраправим уникнути необхідності зібрання 10.000 підписів для реєстрації нового політичного суб'єкта. В травні 2009 партія змінила свою назву на «Народну партію соціальної солідарності», а з 21 лютого 2010 почала іменуватися як «Народна партія — Наша Словаччина».[11]

Програма ĽSNS передбачає «звільнення Словаччини від рабства міжнародних банкірів», заміну євро на словацьку крону, патерналізм з економічних питань, відмову від можливості укладення громадського партнерства, скорочення кількості парламентаріїв від 150 до 100 членів, виведення збройних сил з усіх зарубіжних місій, вихід з ЄС і НАТО. «Наша Словаччина» радикально критикує нинішнє керівництво країни і зовнішню політику держави.[12]

Партія активно просуває політичні кампанії: антимігрантського і антимусульманського характеру, апелюючи при цьому до захисту словацької національної ідентичності і традиційних християнських цінностей. Відкритою є неприязнь партії і до представників ромської меншини країни. Її члени звинувачують циган у «виснаженні системи соціального забезпечення» через те, що, як правило, багатодітні сім'ї циган отримують більший обсяг допомоги для дітей у порівнянні з етнічними словаками. Вони також звертають увагу на будівництво ромами незаконних поселень, називаючи останніх «паразитами» і «екстремістами», що тільки «крадуть, ґвалтують та вбивають».

Котлеба вивішує антинатівський банер над крайовою радою в Банській Бистриці, 29 серпня 2014
Котлеба вивішує антинатівський банер над крайовою радою в Банській Бистриці

Однією із ініціатив ĽSNS стало створення так званих патрулів «громадського порядку» на борту поїздів, щоб «захистити гідних пасажирів» від «нападників», тобто від циган. Незважаючи на заяви представників держави, що така діяльність суперечать закону, ĽSNS це не зупинило. Тільки у жовтні 2016 року парламент зумів внести поправки в закон, заборонивши створення «патрулів». Натомість партія, починаючи ще з 2012, зайнялась організацією напіввоєнізованих структур під виглядом громадської організації «Народна гвардія». Об'єднання передбачало чітку ієрархію своїх членів: головнокомандувач, командири підрозділів, регіональні керівники і місцеві командири. Міністерство внутрішніх справ відмовилося зареєструвати асоціацію, а в червні 2016 року Верховний суд підтвердив, що рішення відомства було абсолютно законним.[13]

Маріан Котлеба переміг на місцевих виборах жупана у Банськобистрицькому краї. У другому турі Маріан Котлеба набрав 55,5 % голосів, обійшовши владного міністра Володимира Манька. Перемога радикального правопопуліста відзначилася вкрай малою явкою — тільки 17 %.[14][15] В результаті парламентських виборів у березні 2016 року партія здобула підтримку 8,04 % виборців, провівши в однопалатний словацький законодавчий орган 14 депутатів.[16][17]

Незадовго до парламентських виборів 2016 року Котлеба змінив назву своєї партії «Народна партія-наша Словаччина» на «Котлеба — Народна партія Наша Словаччина». Згідно передвиборчими опитуваннями партія могла розраховувати на 1,5 % -2 % голосів, але за підсумками виборів вона отримала 8 % голосів, посівши таким чином п'яте місце.

Політичні погляди[ред. | ред. код]

До обрання жупаном Банськобистрицького краю Маріан Котлеба полюбляв з'являтися на публіці у костюмі, що нагадує форму фашистських ополченців з організації «Глінкова гвардія», яка існувала у Словаччині в роки Другої світової війни.

Українську «Революцію гідності» Маріан Котлеба назвав актом тероризму[18][19].

Маріан Котлеба назвав зрадниками тих словацьких депутатів Європейського парламенту, які проголосували за введення в ЄС системи квот на прийом мігрантів [20].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ Martina Pazitkova (26 листопада 2013). Je Kotleba neonacista, neofasista alebo extremista? [Is Kotleba a neo-Nazi, a neo-fascist or an extremist?]. SME (словац.). Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 5 вересня 2014.
  3. ↑ TASR (15 травня 2014). Kotlebov mesacnik Nas kraj v maji nevyjde, stale ho skuma policia [Kotleba's monthly "Our country" won't be published in May, police investigation is under way]. SME (словац.). Архів оригіналу за 5 вересня 2014. Процитовано 5 вересня 2014.
  4. ↑ а б в г Нацизм біля кордонів. Головний підсумок словацьких виборів [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.] «Еспресо» 7 березня 2016
  5. ↑ Marian Kotleba: Stat chrani ciganskych parazitov [Marian Kotleba: State protects gypsy parasites]. Aktuality.sk (словац.). 31 травня 2010. Архів оригіналу за 26 вересня 2015. Процитовано 5 вересня 2014.
  6. ↑ Ondrej Kubovic (24 листопада 2013). Vedia koho volili? S Kotlebom sa spaja extremizmus aj oslava Slovakstatu [Do they know who they voted for? Kotleba associates with extremism and the First Slovak State celebrations]. Aktualne.sk (словац.). Архів оригіналу за 12 серпня 2014. Процитовано 5 вересня 2014.
  7. ↑ У Словаччині проросійський депутат пройде психіатричну експертизу [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.] «Українська правда» 26 березня 2016
  8. ↑ TA3 pozvala do ziveho vysielania Mariana Kotlebu. Ta3. Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 24 листопада 2013.(словац.)
  9. ↑ Extremist Kotleba wins 20% of vote in regional elections. The Daily.sk. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 24 листопада 2013.(словац.)
  10. ↑ Najvyšší súd rozpustil Slovenskú pospolitosť [The Supreme Court dissolved Slovak Togetherness]. Pravda (Slovak) . Perex. 1 березня 2006. Архів оригіналу за 7 жовтня 2016. Процитовано 2 грудня 2017.
  11. ↑ Register of Political Parties and Political Movements. Organization for Information Technologies of Public Administration. Ministry of Interior of the Slovak Republic. Архів оригіналу за 12 квітня 2016. Процитовано 2 грудня 2017.
  12. ↑ Fanúšik Hitlera či spevák Juden Mordu, aj títo kandidujú do parlamentu [A fan of Adolf Hitler and a singer of Juden Mord - also these candidate to the parliament]. HN Online (Slovak) . MAFRA Slovakia, a.s. 17 лютого 2016. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 2 грудня 2017.
  13. ↑ Lóránt Győri (April, 2017). The violent radicalisation and Kremlin connections of Slovak paramilitary, extremist and neo-Nazi groups (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 червня 2017.
  14. ↑ У сусідній Словаччині європейські неофашисти виходять з тіні - The New York Times. Голос Карпат. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 29 жовтня 2017.
  15. ↑ A neo-Nazi wins. The Economist. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.
  16. ↑ Словаччина: на виборах перемогла владна ліва антиіммігрантська партія, та без абсолютної більшості. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.
  17. ↑ У Словаччині стрімко відроджується неофашизм, держава намагається заборонити їхню символіку (ФОТО) || MUKACHEVO.NET. www.mukachevo.net (укр.). Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.
  18. ↑ Російський спрут для радикалів Центрально-Східної Європи [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.] «Український тиждень» 3 жовтня 2017
  19. ↑ Агенти Кремля у Центральній Європі. Праворадикальне крило [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.] Лорант Дьорі, Political Capital, Угорщина, Володимир Солов'ян, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Україна
  20. ↑ Прокуратура Словаччини з'ясовує, чи отримувала ультраправа партія гроші з РФ. Архів оригіналу за 7 грудня 2017. Процитовано 2 грудня 2017.
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маріан_Котлеба&oldid=37782724