Сугестія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сугéстія, суґéстія – навіювання, голосова заборона, що з’явилась ще в біологічній природі передлюдей. Внутрішньовидова голосова сугестія – двигун гомінізації передлюдей. Сугестор – людина, яка маніпулює (навіює); сугеренд – об’єкт навіювання(адресат). Синонімом до сугестії є навіювання.

Вплив на суспільство та на індивіда[ред.ред. код]

  • Сучасне суспільство протягом століть формувалось під впливом сугестії та контрсугестії. Друга сигнальна система виникла під впливом гальмування певних реакцій людини, а гальмування в свою чергу головним чином створюється під впливом сугестії, підкріпленою інформацією.
  • На початкових етапах сугестивного впливу необхідно застосовувати примусовий фізичний вплив (інфлюацію), який призведе до голосової сугестії
  • Голосове гальмо тримає всі заборонені домінанти. Якщо відбудеться зрив – то істота може вчинити все заборонене.
  • Сугестія може викликати асугестивність (неконтактність, небажання спілкуватись).
  • Сугестор – людина, яка маніпулює (навіює); сугеренд – об’єкт навіювання(адресат).

Цей метод психотерапії можна назвати основою лікування. Практично жоден випадок не обходиться без використання навіювання. При використанні сугестії лікар повинен враховувати безліч різних індивідуальних особливостей пацієнта. Так як навіювання може дуже інтенсивно працювати в одних випадках і бути абсолютно не ефективним в інших. Навіювання може здійснюватися наяву, а може і уві сні. Для малюків є особлива методика навіювання, яка називається фіксацією. Крім цього, навіювання може бути як прямим, так і непрямим.[1]

Мілтон-модель[ред.ред. код]

  • Впливовий механізм Мілтон-моделі базується на положеннях трансформаційної граматики Н. Хомського про невідповідність між глибинними структурами повідомлення та їхніми поверхневими репрезентаціями, реалізованими у мовленні, що відображають виокремлені у НЛП процеси упущення, узагальнення та викривлення інформації.

Процес упущення демонструє виключення з поверхневої репрезентації певних значущих частин глибинної структури, що фіксується в таких елементах Мілтон-моделі, як: номіналізації :

  • віддієслівні іменники, використання яких призводить до редукування динаміки в дієслівній семантиці, результатом чого є значна сенсова невизначеність повідомлень: "Покращення вашого життя", "Забезпечено продовження зростання економіки";
  • неспецифічні дієслова – пасивні дієслова та присудкові форми на -но, -то, які нівелюють інформацію про суб’єкт дії: "було розгромлено підприємства", "було вкрадено все, що можна було вкрасти";
  • неспецифічні номени – абстрактні іменники, семантична специфіка яких уможливлює різновекторність сприйняттєвих тлумачень: "Свободу не спинити", "Справедливість перемогла"; та займенники, що деконкретизують суб’єкт комунікації й характеризуються семантичною дифузністю (Т. Ю. Ковалевська): "Вони зраджують, Вона працює";
  • компаративно-суперлативні конструкції, в яких зумисно редукується один із членів порівняння, у результаті чого семантичне обґрунтування такої конструкції залишається нечітким, провокуючи значну сенсову розшарованість і змушуючи реципієнта сприймати подані характеристики об’єкта як внутрішньо притаманні його семантичній структурі (Т. Ю. Ковалевська):

"Ми зробимо краще", "Правда сильніше". Процес узагальнення відображає заміщення цілої категорії явищ певним елементом, наявність якого в заміщуваній категорії є лише одиничним випадком (Р. Бендлер, Дж. Гріндер). До процесу узагальнення уналежнюють:

  • універсальні квантифікатори, експліковані означальними займенниками та деякими кількісно-означальними й обставинними прислівниками, семантика яких характеризується відсутністю чітких локально-темпоральних меж, представляючи собою гіпер-узагальнення: "Всюди те саме", "Почую кожного". Сюди також уналежнюємо й використання підсилювальних часток тільки, лише: "Тільки Литвин вартий вашої довіри", "Лише справжній лідер зможе вивести нас з цього безладу";
  • модальні оператори можливості/необхідності фіксують універсальні модальнісні аспекти суб'єктивної мапи мовця, наприклад : "Так повинно бути, і так буде", "Разом ми зможемо їх зупинити", які унеможливлюють поведінкову варіативність особистості.

Процес викривлення являє собою вербалізацію гіпотетично змодельованого довкілля з неідентифікованими в попередньому досвіді складниками (Т. Ю. Ковалевська), що виявляється в таких синтаксичних сполуках, як:

  • пресупозиції, ідентифіковані в мовознавстві як комплекс попередніх знань, прихована реалізація яких у мовленні припускає суб’єктивно-об’єктивну адекватність та істинність комунікації (Н. Д. Арутюнова, О. В. Падучева).

Пресупозиція як впливовий патерн також вимагає наявності певного "жорсткого" апріорного змісту, що і визначає поведінкову перспективу реципієнта (Т. Ю. Ковалевська): "Єдиний спосіб змінити ситуацію – обрати Віктора Януковича" (пресупозиція "ситуація потребує змін"), "Щоб нас поважали – наведемо лад у нашому домі" ("нас не поважають");

  • читання думок – висловлення, які створюють ілюзію обізнаності сугестора у внутрішніх переживаннях, думках, почуттях, намірах сугерента: "Ти знаєш, у якій країні хочеш жити, ми знаємо, як її побудувати", "Люди знають і не дозволять ошукати себе знову!";
  • вмонтовані команди – приховані накази, які сприймаються краще, ніж категоричні імперативні форми, яким свідомість дорослої людини чинить опір (Р. Бендлер, Дж. Гріндер): "Час обирати чесну владу", "Настав час об'єднатися".


Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Джерела[ред.ред. код]