Свідомість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Так зображували свідомість на початку 17 століття

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення реальності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Властивості свідомості[ред.ред. код]

  1. Ідеальність відображення
  2. Універсальність відображення
  3. Об'єктивність відображення
  4. Предметність відображення
  5. Цілеспрямованість
  6. Активність свідомості
  7. Суспільність свідомості
  8. Знарядність свідомості

Функції свідомості[ред.ред. код]

  1. пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.
  2. творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх), проте це не доцільно.
  3. регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

Поняття свідомості у філософії[ред.ред. код]

Свідомість створює світ[Джерело?]. Свідомість живе у своєму світі. Свідомість здатна уяснити істину і своє місце у Всесвіті. Свідомість спроможна змінювати свій світ.
Де є потенціал (потенція) матерії, там обов'язково має бути потенціал (потенція) свідомості. Його (її) слід лише зауважити. Віднайшовши свідомість не можливо не побачити матерію.
Ми ніколи не пізнаємо абсолютну величину істини хоча б через те, що ми ніколи повністю не дослідимо Всесвіт. Його не можливо пізнати. Він нескінченний. Він неохватний.
Свідомість не можливо критично обдурити (ввести в оману). Свідомість не може довго простувати хибним шляхом. Свідомість аналізує, прогнозує, співставляє, допускає і кінець-кінцем робить вірні висновки. Свідомість не була б вічною, якби саме такою не була.
Законів розвитку свідомості існує багато. За їх недосконалості свідомість не могла б впевнено й настирно йти шляхом еволюції.
Попри неосяжність, Всесвіт повністю уяснений для конкретної свідомості. Наскільки б неозорою й різнобарвною не була б матерія, проте через конкретну аутентичність з місцевими формами вона піддається пізнанню у широкому масштабі. Вивчивши достовірне «на місці», конкретна свідомість може претендувати на ширше пізнання. Це її право. Зрозумівши основи і не загрожуючи своїм вторгненням гармонії, конкретна свідомість розширює масштаб підконтрольної матерії.
У різних частинах Всесвіту потенціал матерії та потенціал свідомості поєднується та протистоїть по-різному. Там, де існують газові консистенції і в певному середовищі понадшвидкісно летять протони, — є один стан буття, десь інший, ще десь більш впорядкований і всі вони формують Всезагальне Буття. Воно є абсолютним за нескінченною величиною і мінливим у безлічі поєднаних станів. Велич Всесвіту в «різноманітності на місцях», переходу кількості в якість, у численності варіантів буття й поєднаного протистояння «свідомість/матерія». Цих поєднань і варіантів є велика кількість.

Свідомість існує за своїми законами. Вона розвивається, стверджується у періоді становлення, старіє і за неможливості осягнути вічність породжує нову свідомість. У цьому матерія служить зв'язуючим компонентом. Матерія використовується свідомістю і свідомість використовується матерією. Це поєднання, у якому вони оберігають та культивують не лише свої структури, а й взаємопов'язані. Приклад — людина як цілісність. Її організм (тіло) — це матерія, її суб'єктивізм (мислення і ширше в релігійному контексті та поза рамками цього суб'єктивізму — дух, душа) — це свідомість. Матеріально людина пов'язується з іншими матеріями, свідомо (духовно) — з іншими свідомостями. Для перших взаємозв'язків слугують закони матерії, для других — закони свідомості (сучасні методи спілкування). Вже на рівні людини можна константувати єдність та певне протистояння матерії й свідомості.

Поняття свідомості в психології[ред.ред. код]

Свідомість в психології — це один із способів, яким об'єктивна дійсність відображається у психіці людини. Згідно культурно-історичному підходу, характерною особливістю свідомості є те, що посередником між об'єктивною реальністю та свідомістю є елементи суспільно-історичної практики, що дозволяють будувати об'єктивні (загальноприйняті) картини світу.[1][неавторитетне джерело]

Свідомість з погляду феноменології[ред.ред. код]

Феноменологія розглядає свідомість як потік актів (сприймання, пригадування, міркування та ін.), спрямовані на певні предмети (інтенціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Мишина Ю. Д. Лекции по общей психологии.
  • (рос.) Первушина О. Н. Общая психология: Методические указания. — Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 1996.

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. «Сознание» (html) (ru). Психологический словарь. Архів оригіналу за 2012-03-18. Процитовано 11.07.2011.