Абстракція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Абстра́кція (лат. abstractio — відвернення) — одна з основних операцій мислення, а також метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб'єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об'єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки. Це дозволяє спрощувати картину явища, що вивчається, і розглядати його як би в «чистому вигляді».

Сутність[ред.ред. код]

Абстракція — процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення властивості з сукупності предметів, підношень, властивостей.

Абстракція означає також результат процесу абстрагування — поняття, категорії, наприклад, якість і кількість, істина тощо). Абстракція — проникненням мислення вглиб предмета, від явища до сутності, є способом перероблення споглядання і уявлень в поняття. Абстракція розчленовує, розриває, омертвляє, огрубляє, схематизує цілісну, рухому дійсність, в окремо взятій абстракції суб'єкт підходить від дійсності. Але саме це забезпечує вивчення окремих сторін предмета в чистому вигляді і таким чином проникнення в їхню сутність.

«Усі наукові (правильні, серйозні, не безглузді) абстракції відображають природу глибше, правильніше, повніше» (Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 29, с. 142. )

Види[ред.ред. код]

Логіка розглядає конкретні види і способи абстракції: ізолюючу, узагальнюючу, визначення через абстракцію, абстракція ототожнення, абстракція потенціальної здійсненності, абстракція актуальної нескінченності та ін.

Результатом цього процесу є побудова розумового продукту (поняття, моделі, теорії, опису, закону, класифікації та ін.).

Однобічність А. знімається розвитком пізнання в цілому, в якому А. становить лише момент, що зникає в процесі відображення конкретної дійсності в її загальному зв'язку і розвитку.

Вияви[ред.ред. код]

один з моментів пізнання, який полягає у мисленому відокремленні і виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання.

Абстракція виступає при безпосередньому почуттєво-образному віддзеркаленні навколишнього середовища, коли одні властивості останнього стають орієнтирами для сприйняття і дії, а інші ігноруються.

Абстракція є необхідною умовою категоризації. За допомогою абстракції формуються узагальнені образи реальності, що дозволяють виділити в ній значущі для діяльності зв'язки і відносини об'єктів, відмежувавши їх від інших.

Коли ж відкидаються істотні ознаки, абстракція набуває малозмістовного, поверхневого характеру. В цьому випадку абстрактними називаються порожні, відірвані від реальності міркування і поняття.

Вірна дійсності абстракція, полягає в такому спрощенні нерозчленованого різноманіття явищ, яке робить думку більш ємкою завдяки її зосередженості на істотному для даної пізнавальної ситуації.

Діалектика абстрактного[ред.ред. код]

Матеріалістична діалектика розглядає абстракцію в нерозривному зв'язку з аналізом і синтезом, узагальненням та ін. категоріями. А. є передумовою відтворення конкретного в мисленні (див. Сходження мислення від абстрактною до конкретного). Метафізична абсолютизація абстракції, перетворення їх на об'єктивно реальні сутності є одним з гносеологічних коренів ідеалізму.

Обмеженість абстрагування[ред.ред. код]

Абстракція має межу, яка визначається природою самого об'єкта і завданнями пізнання. В разі виходу за ці межі абстракції стає хибною.

Правомірність тих чи інших абстракцій, істинність їх у кінцевому підсумку перевіряється практикою.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]