Микола I Бернуллі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола I Бернуллі
Народився 21 жовтня 1687(1687-10-21)[1] або 10 жовтня 1687(1687-10-10)[2]
Базель, Базель-Штадт, Швейцарія
Помер 29 листопада 1759(1759-11-29)[2][1] (72 роки)
Базель, Базель-Штадт, Швейцарія
Громадянство Flag of Switzerland.svg Швейцарія
Діяльність математик, викладач університету
Відомий теорія ймовірностей
Alma mater Базельський університет
Заклад Падуанський університет
Членство Лондонське королівське товариство
Прусська академія наук
Посада ректор Базельського університету[d]
Батько Nicolaus Bernoulli[d]
Мати Ursula Stahelin[d]
Нагороди

Микола Бернуллі l (нім. Nikolaus I. Bernoulli; 21 жовтня 1687, Базель — 29 листопада 1759, Базель) — швейцарський математик і один з багатьох видатних математиків в сім'ї Бернуллі.

Він був сином Миколи Бернуллі — художника та старійшини Базеля. У 1704 році закінчив Базельський університет під керівництвом Якоба Бернуллі. П'ять років по тому (в 1709 році) отримав ступінь доктора філософії за роботу з теорії ймовірностей в юриспруденції. Його дисертація називалась Dissertatio Inauguralis Mathematico-Juridica de Usu Artis Conjectandi in Jure.[3]

В 1716 р. він очолив кафедру в університеті Падуї (на якій колись працював Галілей), де він працював у сфері диференціальних рівнянь та геометрії. У 1722 році він повернувся до Швейцарії і дістав роботу викладача логіки в Базельському університеті.

Він був обраний членом Королівського товариства[en] в Лондоні в березні 1714 року.[4]

Його найбільш важливий внесок можна знайти в його листах, зокрема до П'єра Ремонда де Монмора. У цих листах, він ввів зокрема, Санкт-Петербурзький парадокс. Він також спілкувався з Лейбніцем і Леонардом Ейлером.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Архів історії математики Мактьютор
  2. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119166895 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Робота доступна на online at Gallica.
  4. Library and Archive Catalogue. Royal Society. Процитовано 13 грудня 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]