Михей Хархаров

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михей Хархаров
 
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Олександр Олександрович Хархаров
Народження: 6 березня 1921(1921-03-06)
Петроград
Смерть: 22 жовтня 2005(2005-10-22) (84 роки)
Ярославль
Похований: Фодорівський катедральний собор м. Ярославль
Священство: 5 січня 1947
Чернецтво: 1 січня 1947
Єп. хіротонія: 2 листопада 1993

Нагороди:

Орден Пошани (Російська Федерація) орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За взяття Берліна»
Орден Святого благовірного князя Данила Московського II ступеня орден преподобного Сергія Радонезького III ступеня орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня Орден преподобного Сергія Радонезького I ступеня

CMNS: Михей Хархаров у Вікісховищі

Михе́й Хархаров (у світі — Алєлександр Олександрович Хархаров; 6 березня 1921(19210306), Петроград — 22 жовтня 2005, Ярославль) — російський релігійний діяч в Узбекистані, Біларусі та Україні. Священнослужитель Дніпропетровської єпархії Українського Екзархату РПЦ у часи Микити Хрущова, монах Глинської пустині у Сумській області (1958—1960).

Єпископ Російської православної церкви з титулом Ярославський та Ростовський (1993—2002). Під його керівництвом зібрані матеріали для канонізації 82 ярославських священнослужителів та мирян, що постраждали в роки сталінського терору.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Змалечку прислужував у Спасо-Преображенському соборі, пізніше у Загорській Лаврській кіновії, де познайомився з майбутнім митрополитом Ярославським та Ростовським Іваном Вендландом.

1939 переїхав до Узбекистану, до Ташкента, де у 1940 за благословенням свого духовного отця архімандрита Гурія Єгорова поступив до медичного інституту.

У 19421946 служив радіотелеграфістом у большевицькій армії, брав участь в окупації Естонії.

Монах та священик

[ред. | ред. код]

З травня 1946 – послушник Троїцько-Сергієвої Лаври, намісником якої був архімандрит Гурій. Після єпископської хіротонії свого духовного отця, разом з ним поїхав до Ташкентської єпархії в Узбекистані. 1 січня 1947 там пострижений в чернецтво.

Федорівський собор, де був священиком Міхей

З 1951 — ключар катедрального собору РПЦ у Ташкенті та скарбник єпархіального управління Московської патріархії. З 1953 виконував ті ж обов'язки у Саратовській єпархії.

В Україні

[ред. | ред. код]

1956 переведений у Дніпропетровську єпархію РПЦ в Україні, де служить до початку нових систематичних гонінь на православну церкву. У 19581960 – був секретарем владики Гурія. Біля року був у складі братії Глинської пустині у Сумській області, яка була відродження німецькою владою у часи Другої світової війни.

У Біларусі

[ред. | ред. код]

19631969 — архімандрит, намісник Жировицького монастиря Мінської єпархії у Біларусі. Був висланий із білоруських теренів за підтримку архієпископа Московської патріархії Єрмогена Голубєва, який був покараний засланням за критику комуністів. Хархаров був також висланий із Біларусі до Московщини — на сільський приход Ярославської єпархії, якою тоді керував Іван Вендланд.

У рідній Московщині

[ред. | ред. код]

З серпня 1969 — настоятель церкви Івана Предтечі с. Бабурино, Данилівського району, Ярославської області. З 1970 настоятель Успенської церкви міста Рибінська. З жовтня 1972 — також благочинний Рибинського округу. З 1975 настоятель Воскресенського собору міста Тутаєва. З вересня 1975 — штатний священик Федорівського катедрального собору в Ярославлі. 19821989 — настоятель цього собору.

1989—1991 — настоятель Петро-Павлівської церкви села Петрово.

Архієрей

[ред. | ред. код]

2 листопада 1993 призначений єпископом Ярославським та Ростовським Московської патріархії. 17 грудня того ж року у Федоровському катедральному соборі в Ярославлі відбулася хіротонія.

Під час його управління єпархією відновлювалися храми та монастирі. Під його керівництвом в єпархії були зібрані матеріали для канонізації 82 ярославських священнослужителів та мирян, що постраждали в роки сталінського терору.

Могили владик Івана та Міхея

7 жовтня 2002 – звільнений від керування єпархією. До останніх днів життя служив у ярославському Казанському монастирі, у Федорівському катедральному соборі та інших храмах.

Помер 22 жовтня 2005. Похований у Федорівському катедральному соборі, поруч з могилою митрополита Івана Вендланда.

Посилання

[ред. | ред. код]