Успенський чоловічий монастир (Одеса)

Успенський чоловічий монастир

46.37861° пн. ш. 30.74611° сх. д.
Розташування	Одеса  Україна Монастирський пров., 6
Конфесія	УПЦ МП
Єпархія	Одеська єпархія УПЦ (МП)
Тип монастиря	Чоловічий монастир
Дата завершення спорудження	1824
Побудований на честь	Успіння Пресвятої Богородиці
Успенський чоловічий монастир у Вікісховищі

Успенський чоловічий монастир — монастир УПЦ (МП) в Одесі, розташований в районі 16-ї станції Великого Фонтану, на мису.

Історія

На початку XIX століття ввечері у маєтку багатого молдовського поміщика Олександра Теутула на краю схилу, понад берегом моря розпалили багаття. Невелике грецьке судно, що заходило в Одесу, прийнявши відблиски вогню за світло маяка, збилося з курсу й сіло на мілину. В результаті загинуло кілька людей.

Олександр Теутул у 1813 році передав свій фантастичний маєток (дві ділянки по 25 десятин) Російській православній церкві. Згодом на цих землях з'явилася садиба Кишинівського архієрея, а потім — штатний монастир. Тоді ж була збудована кам'яна церква в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці й маяк. 1 червня 1824 року монастир затверджений до розряду другокласних.

З приходом радянської влади монастирське майно, всі цінності й святині були конфісковані у допомогу голодуючим, а храм висаджено в повітря.

Відродження монастиря почалося у 1944 році, а у 1946 році тут відкрилася Одеська духовна семінарія.

Монастирський храм

У храмі є рака із чудотворними мощами преподобного Кукші Одеського (залишок життя старець провів у монастирі, а після перепоховання його нетлінні мощі якийсь час спочивали на монастирському цвинтарі), ікона Божої Матері «Млєкопітатєльниця», привезена в Одесу з Афона, ікона «Явлення Божої Матері преподобному Сергію Радонезькому» і ковчег з мощами апостола Андрія Первозваного, що вважається небесним заступником Одеської духовної семінарії.

Посилання

• Одесский Свято-Успенский мужской монастырь (рос.)

Література та джерела

• Одесский Успенский монастырь // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)