Моріс Піала

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Моріс Піала
фр. Maurice Pialat
Maurice Pialat.jpg
Дата народження 21 серпня 1925(1925-08-21)
Місце народження Кен'я, Овернь, Франція
Дата смерті 11 січня 2003(2003-01-11) (77 років)
Місце смерті
Поховання цвинтар Монпарнас
Громадянство Франція Франція
Професія режисер, сценарист, актор
Роки активності 1957 — 1995
IMDb ID 0681207
Нагороди та премії
«Золота пальмова гілка» (1987)
Офіційний сайт

Морі́с Піала́ (фр. Maurice Pialat; 21 серпня 1925, Кен'я, Овернь, Франція — †11 січня 2003, Париж) — французький кінорежисер, сценарист та актор. Всього за своє життя Піала зафільмував трохи більше десяти стрічок. Чотири рази його фільми потрапляли до основного конкурсу Каннського кінофестивалю, а у 1987 році стрічка «Під сонцем Сатани» завоювала там головний приз — «Золоту пальмову гілку» .

Біографія[ред.ред. код]

Моріс Піала народився 21 серпня 1925 року в Кен'я (департамент Пюї-де-Дом, Франція). Він здобув освіту в Школі декоративних мистецтв (фр.) та у Школі витончених мистецтв в Парижі. Був художником, театральним актором і документалістом.

Перша ігрова короткометражка режисера Піали «Любов існує» («фр. L' amour existe») отримала Приз Луї Деллюка. У віці 40 років Моріс Піала знімає повнометражний художній фільм «Оголене дитинство» (1968), який в процесі зйомок перетворюється з документального в художній. Ролі в ньому виконували непрофесійні актори, а все що відбувається на екрані було незвично реалістичним. За «Оголене дитинство» Піала отримав Приз Жана Віго[1]. Потім режисер зняв кілька соціально-побутових драм про сучасний французький середній клас і про молодь, з яких найбільш значні «Ми не зістаримося разом» (1972), «Спочатку отримай атестат зрілості» (1978), «Лулу» (1979) та «За наших коханих» (1983, Піала сам знявся в ролі батька великої неблагополучної сім'ї).

У 1985 році Моріс Піала поставив одна з найуспішніших своїх стрічок — «Поліція», — у якій знайшли продовження й розвиток кілька попередніх тем режисера, серед яких заплутані особисті стосунки персонажів[2]. Головні ролі у фільмі зіграли Жерар Депардьє та Софі Марсо.

Могила Моріса Піали на цвинтарі Монпарнас

У 1987 році Піала екранізував роман католицького письменника Жоржа Бернаноса «Під сонцем Сатани» (1987, Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю), де Жерар Депардьє зіграв одну зі свої значних ролей, та у 1991 році поставив біографічний фільм «Ван Гог», з участю в якому пов'язана загальнонаціональна популярність актора Жака Дютрона (на 17-й церемонії вручення премії «Сезар» Дютрон отримав перемогу як найкращий актор, а Моріса Піалу було номіновано за найкращу режисерську роботу[3]).

Останнім фільмом Піали стала історія про життя батька режисера «Шибеник» 1995 року. Символічно, що Моріс Піала зняв його незабаром після того, як сам став батьком[4].

Критика називає Моріса Піала спадкоємцем французької реалістичної драми. Режисер часто використовує непрофесійних або маловідомих акторів, прагнучи до максимальної правдоподібності, але іноді «відкриті» Піала молоді виконавці ставали потім зірками, як, наприклад, Сандрін Боннер, що зіграла головну роль у стрічці «За наших коханих»[5].

Особисте життя[ред.ред. код]

Моріс Піала був одружений на французькій сценаристці та продюсерці Сільві Піала[fr] (Сільві Дантон). 27 січня 1991 року у подружжя народився син Антуан, який у 4-річному віці знявся в останньому фільмі батька «Шибеник» (1995)[6].

Помер Моріс Піала 11 січня 2003 року від хвороби нирок в Парижі у віці 77 років[7]. Похований на цвинтарі Монпарнас[8].

Фільмографія[ред.ред. код]

Режисер та сценарист (повнометражні фільми)
Рік Назва Оригінальна назва Примітки
1968 Оголене дитинство L'Enfance nue режисер, сценарист
1972 Ми не зістаримося разом Nous ne vieillirons pas ensemble режисер, сценарист
1974 Відкрита паща La Gueule ouverte режисер, сценарист
1979 Спочатку отримай атестат зрілості Passe ton bac d'abord режисер, сценарист
1980 Лулу Loulou режисер, сценарист (адаптація)
1983 За наших коханих À nos amours режисер, сценарист
1985 Поліція Police режисер, сценарист (адаптація)
1987 Під сонцем Сатани Sous le soleil de Satan режисер, сценарист (адаптація)
1991 Ван Гог Van Gogh режисер, сценарист
1995 Шибеник Le Garçu режисер, сценарист
Актор
  • 1957: Нічна забава / Le jeu de la nuit
  • 1969: Нехай звір помре / Que la bête meure — інспектор Констан
  • 1971: Дерев'яний будинок (міні-серіал) / La maison des bois — учитель
  • 1974: Мої маленькі закохані / Mes petites amoureuses — друг Анрі
  • 1976: Груди Лоли / Les lolos de Lola — продавець інструментів
  • 1983: За наших коханих / À nos amours — батько
  • 1987: Під сонцем Сатани / Sous le soleil de Satan — священик Мену-Сегре

Визнання[ред.ред. код]

Нагороди і номінації Моріса Піали[9]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський кінофестиваль
1968 Золотий лев Оголене дитинство Номінація
1985 Поліція Номінація
Приз Жана Віго
1969 Найкращий фільм Оголене дитинство Нагорода
Каннський кінофестиваль
1972 Золота пальмова гілка Ми не зістаримося разом Номінація
1980 Лулу Номінація
1987 Під сонцем Сатани Нагорода
1991 Ван Гог Номінація
Премія «Сезар»
1981 Найкращий фільм Лулу Номінація
1984 Найкращий фільм За наших коханих Нагорода
Найкраща режисерська робота Моріс Піала Номінація
1988 Найкращий фільм Під сонцем Сатани Номінація
Найкраща режисерська робота Моріс Піала Номінація
1992 Найкращий фільм Ван Гог Номінація
Найкраща режисерська робота Моріс Піала Номінація
Найкращий адаптований сценарій Ван Гог Номінація
Приз Луї Деллюка
1983 Найкращий фільм За наших коханих Номінація
Берлінський кінофестиваль
1984 Золотий лев За наших коханих Номінація

Примітки[ред.ред. код]

  1. Frodon Jean-Michel. Le Cinéma français, de la Nouvelle Vague à nos jours. — Paris : Cahiers du cinéma, 2010. — С. 419-425.
  2. Ігор Грабович. МОРІС ПІАЛА, ПРАГНЕННЯ РЕАЛІЗМУ. Сценарна майстерня. 18.01.2014. Процитовано 3.06.2015. 
  3. Serge Kaganski. Pialat – Le Garçu // Les Inrockuptibles. — 2003. — Т. 15, вип. 1.
  4. Моріс Піала // cinema-france.ru
  5. Дмитрий Савосин. ПИАЛА Морис. Энциклопедия KM.RU. Процитовано 3.06.2015. 
  6. Olivier SÉGURET et Didier PÉRON, «Pialat trouvait "Mario Kart" génial» // Libération, 19.2.2013. Процитовано 3 червня 2015
  7. Михаил Трофименков. Умер Морис Пиала. Ъ-Газета. 13.01.2003. Процитовано 3.06.2015. (рос.)
  8. Alain Grasset, L'adieu à Maurice Pialat, sur leparisien.fr, 17 janvier 2003. [1].
  9. Повний перелік нагород на номінацій Моріса Піали на сайті IMDb(англ.)

Посилання[ред.ред. код]