Мішо Цебало

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мішо Цебало
Оригінал імені хорв. Mišo Cebalo

Cebalo 2006.JPG

Реджо-Емілія, 2006 рік
Країна Югославія Югославія
Хорватія Хорватія
Народження 6 лютого 1945(1945-02-06) (74 роки)
Загреб
Титул гросмейстер (1985)
Рейтинг ФІДЕ 2408 (квітень 2016 року)
Піковий
рейтинг
2570 (січень 1995 року)

Мішо Цебало (хорв. Mišo Cebalo; 6 лютого 1945, Загреб) — хорватський шахіст i шаховий тренер (Старший тренер ФІДЕ від 2011), гросмейстер від 1985 року.

Шахова кар'єра[ред. | ред. код]

У першій половині 1990-х років належав до провідних представників Хорватії, двічі виступив на шахових олімпіадах (1992 — на першій шахівниці, 1994)[1], а також на командному чемпіонаті Європи (1992). То був його другий старт на командному чемпіонаті Європи, перший раз був 1983 року в Пловдиві, де разом з командою Югославії здобув срібну медаль[2]. 1985 року єдиний раз у своїй кар'єрі кваліфікувався на міжзональний турнір у Таско (частина циклу чемпіонатів світу), де посів 7-ме місце[3].

1965 року в Титограді вперше взяв участь у фіналі чемпіонату Югославії в особистому заліку. 1985 року поділив зі Славолюбом Мар'яновичем 1-ше місце, але на дограванні програв i в підсумку здобув звання віце-чемпіона країни. У своєму доробку має також бронзову нагороду чемпіонату Хорватії, яку здобув у 2004 році в Загребі[4].

Досягнув багатьох успіхів у міжнародних турнірах, зокрема в: Загребі (1979, поділив 2-ге місце позаду Влатко Ковачевича), Будві (1981, зональний турнір, поділив 2-ге місце з Крунославом Хулаком, після Драголюба Велимировича), Римі (1985, поділив 2-ге місце з Дьюлою Саксом, позаду Ульфа Андерссона), Білі (1986, поділив 3-тє місце з Властімілом Гортом, після Лева Полугаєвського i Еріка Лоброна), Берні (1988, посів 1-ше місце), Реджо-Емілії (1990/91, посів 1-ше місце), Загребі (1993, поділив 1-ше місце з Бояном Кураїцою), Бледі (1994, поділив 1-ше місце (з Ігором Лепмертом), Порторожі (1994, посів 1-ше місце), Птуї (1995, поділив 1-ше місце з Крунославом Хулаком), Тосколано (1996, посів 1-ше місце), Каннах (1996, поділив 1-ше місце з Михайлом Оратовським, Ніколою Мітковим i Ніно Кіровим), Мілані (1996, поділив 1-ше місце з Ненадом Шулавою), Асті (1998, поділив 1-ше місце з Ігором Наумкіним), Турині (1998, посів 1-ше місце), Пулі (1998, поділив 1-ше місце разом з Олегом Романишиним, Младеном Палачем i Олександром Делчевим), Соліні (1999, поділив 3-тє місце з Влатко Ковачевичем, позаду Зденко Кожула i Владислава Ткачова, перед, зокрема, Іллею Сміріним), Мілані (2001, посів 1-ше місце), Реджо-Емілії (2001/02, поділив 1-ше місце разом з Олександром Делчевим, Володимиром Георгієвим i Борисом Чаталбашевим), Порторожі (2004, поділив 1-ше місце з Драганом Шолаком), Умагу (2005, посів 1-ше місце i 2006, поділив 1-ше місце), Братто (2005, поділив 1-ше місце з Володимиром Єпішиним), Каполівері (2007, посів 1-ше місце) а також в Загребі (2007, поділив 1-ше місце разом із, зокрема, Боркі Предоєвичем). 2008 року здобув у Давосі бронзову медаль чемпіонату Європи серед ветеранів (учасників старших 60 років), a в Бад-Цвішенан — бронзову медаль чемпіонату світу в тій самій віковій категорії. У 2009 році переміг на чемпіонаті світу серед ветеранів, який відбувся в Кондіно.

Найвищий рейтинг Ело в кар'єрі мав станом на 1 січня 1995 року, досягнувши 2570 пунктів ділив тоді 2-ге місце (позаду Богдана Лаліча, разом зі Зденко Кожулом) серед хорватських шахістів[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]