Намісник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Намісник — службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території[1].

Голова місцевого управління у Великому Князівстві Литовському, намісництва в Російській імперії у 1775—1796 роках; голова найвищого виконавчого органу місцевого самоврядування в деяких коронних краях (зокрема, у Королівстві Галичини та Володимирії) Австрійської імперії з 1849 року та її наступниці — Австро-Угорської імперії (з 1867 року).

В північно-східних князівствах намісники прийшли на зміну посадникам і утримувалися за рахунок кормління. З часу правління Івана IV значення намісників стало зменшуватися, і з XVIII століття намісників замінюють воєводами і генерал-губернаторами по установі в Російській імперії губерній у 1775 році. Пізніше звання «намісник» збереглося для генерал-губернаторів Царства Польського (до 1874 роки) і Кавказу (до 1883 року) відновлено 1905 році.

У 1903 році було засновано намісництво Далекого Сходу, скасоване 1906 році після втрати Росією Квантунської області.

У православ'ї[ред. | ред. код]

Намісник - духовна особа з ченців (ієромонах, ігумен або архімандрит), що поставлений архієреєм для управління підлеглим йому монастирем.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Намісник // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.