Посадник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Посадник — назва посад:

  • Намісник князя у землях, що входили до складу Київської держави у 10-12 ст. Посадник, управляючи певною областю, був зобов'язаний збирати й доставляти князю данину[1]. Вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 977, коли у боротьбі за владу з братом Володимиром Святославичем київський князь Ярополк Святославич «посадив посадників своїх у Новгороді». Володимир Святославич, князюючи в Києві, посадив своїх синів (які виконували функції П.) у містах по всій підвладній йому території, при цьому округи навколо нових адміністративних центрів не збігалися з теренами племен літописних. А князі останніх втратили владу. Посадниками бували не лише родичі князів, а й до них бояри;

Перші звістки про посадників у Новгороді починаються з легендарного Гостомисла, котрий начебто був П. у 9 ст. Наступним у вміщених у Новгородських літописах списках П. був Коснятин Добринич, який 1018 не дозволив князю Ярославу Мудрому втекти за море після поразки у війні з князем Святополком Ярополчичем. Історики вважають, що посадники в Новгороді з’явилися незабаром по його заснуванні в середині 10 ст. Інститут П. був ліквідований у Новгороді 1478 внаслідок падіння боярської республіки й підкорення її великому князю московському Івану III Васильовичу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2

Джерела та література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]