Олександрівка (Жашківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Олександрівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Жашківський район
Рада/громада Олександрівська сільська рада
Код КОАТУУ 7120980401
Облікова картка Олександрівка 
Основні дані
Населення 801
Поштовий індекс 19212
Телефонний код +380 4747
Географічні дані
Географічні координати 49°17′45″ пн. ш. 29°58′54″ сх. д. / 49.29583° пн. ш. 29.98167° сх. д. / 49.29583; 29.98167Координати: 49°17′45″ пн. ш. 29°58′54″ сх. д. / 49.29583° пн. ш. 29.98167° сх. д. / 49.29583; 29.98167
Середня висота
над рівнем моря
199 м[1]
Відстань до
обласного центру
205 км
Відстань до
районного центру
13,2 км
Найближча залізнична станція Жашків
Відстань до
залізничної станції
11,2 км
Місцева влада
Адреса ради 19212, Черкаська обл., Жашківський р-н, с.Олександрівка, тел. 90-4-31
Сільський голова Деружко Любов Михайлівна
Карта
Олександрівка. Карта розташування: Україна
Олександрівка
Олександрівка
Олександрівка. Карта розташування: Черкаська область
Олександрівка
Олександрівка

Олекса́ндрівка — село в Україні, в Жашківському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 10 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Жашків і автотраси Київ—Одеса. Населення — 801 чоловік, дворів — 297[2].

Історія[ред. | ред. код]

Недалеко від Широкого шляху в напрямку Кривчунки, де бере початок річка Молочна, є урочище Сотнисько. Старожили ще пам'ятають там земляні вали та рови. Там жив сотник Білоцерківського полку Олександр разом зі своєю сотнею. Очевидно, це урочище було укріпленням XVII століття, за яким несла службу сотня Олександра. А поселення вздовж берегів річки Молочна одержало назву Олександрівка.

Жашківський базар славився торгівлею кіньми. Особливо цей промисел припав до душі циганам, які часто викрадали коней і тут же на базарі продавали. Щоб уникнути «циганської пригоди», сотник Олександр таємно утримував своїх коней у сусідньому поселенні Тайниця. Про Тайницю в книзі Л. Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» (1864 рік) зазначено:

« Тайница, село при речке Молочной, в 6-ти верстах, выше м. Пятигор. Жителей обоего пола 725; земли 2370 десятин. Тайница от Ледуховского поступила к Закревскому, продавшему ее Игнатию Свидерскому, коего покойный сын Петр продал в 1848 году Леонарду Мадейскому. В тайнице обращают на себя внимание развалины какого-то каменного строения в дубовом лесу близ дороги в Горошков. Это - неоконченный дом, строившийся покойным помещиком Петром Свидерским, в размерах, превышавших средства незначительного помещика.
   Церковь во имя Евангелиста Луки, деревянная, 7-го класса; земли имеет 35 десятин, построена в 1748 году.
»

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СРСР 1923-1933 та 1946–1947 роках.

160 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 108 з них загинули, 81 нагороджені орденами й медалями. На їх честь в селі споруджено обеліск Слави.

Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу «Україна», за яким було закріплено 2042,1 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1858,4 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Працювали млин, пилорама, майстерня з ремонту техніки.

Також на той час працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека з фондом 8 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт з пологовим відділенням, дитячі ясла, магазин.

У 1989 році село газифіковано.

3 червня 2018 року у Олександрівці освячено новозбудований храм УПЦ КП (ПЦУ) на честь Покрови Пресвятої Богородиці[3].

Місцеві роди[ред. | ред. код]

Михалевські герба Корчак.

Відомі особистості[ред. | ред. код]

В поселенні народився:

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
  • Чернецький Є. Михалевські герба Корчак з Вовковинець та Олександрівки: легітимаційні документи (1733—1842 рр.). — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2015. — 184 с. (укр.)