Олена Негош-Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Негош-Петрович
Јелена Петровић Његош
Олена Негош-Петрович
Королева Італії
29 липня 1900 рік — 9 травня 1946 рік
Попередник: Маргарита Савойська
Наступник: Марія Бельгійська
 
Освіта:
Народження: 8 січня 1873(1873-01-08)
Цетинє, Чорногорія
Смерть: 28 листопада 1952(1952-11-28) (79 років)
Монпельє, Франція
° Тромбоемболія легеневої артерії
Віросповідання: Римо-католицька церква і Сербська православна церква
Батько: Нікола I Петрович
Мати: Мілена Вукотіч
Чоловік: Віктор Емануїл III
Діти: Ілонда Савойська, Мафальда Савойська, Умберто II, Джованна Савойська, Марія Франческа Савойська
Автограф: Elena-s.jpg
Нагороди:
орден Святих Маврикія та Лазаря орден князя Данила I Order of Queen Maria Luisa

Медіафайли у Вікісховищі?

Олена Негош-Петрович (чорн. Јелена Петровіћ Његош, 8 січня 1873, Цетинє — 28 листопада 1952, Монпельє) — уроджена принцеса чорногорська. У шлюбі з Віктором Еммануїлом III королева Італії та Албанії, імператриця Ефіопії, дочка короля Ніколи I Негош-Петровича і його дружини Мілени Вукотіч.

Біографія[ред. | ред. код]

З 1882 року навчалася в Смольному інституті шляхетних дівчат. Ще з 1858 року в цьому ж навчальному закладі навчалися її сестри. Хоча княжна Олена виїхала з Росії, не закінчивши курс навчання, але довгі роки підтримувала листування з подругами з інституту[1].

Шлюб[ред. | ред. код]

Вибір нареченого це заслуга її батька Ніколи I Негош-Петровича. У 1896 році вона вийшла заміж за спадкоємця італійського престолу, Віктора — Еммануїла (згодом — короля Віктора-Еммануїла III), а вже в 1900 році стала королевою Італії. Щоб вступити в цей шлюб Олена перейшла з православ'я в католицтво. Це було дуже непростим рішенням, але найстрашніше те, що більше всіх засуджувала Олену її мати, вона навіть відмовилася приїхати на вінчання дочки. Тим не менш, цей династичний шлюб був на рідкість щасливим і подружжя мало п'ятьох дітей.

Зовнішність[ред. | ред. код]

«Слов'янська красуня» Олена була досить високою (180 см). А ось її чоловік, Віктор Еммануїл III (як і його батько) був вельми малого зросту, близько 153 см, виглядав поруч з нею відповідно. І хоча король намагався носити взуття на товстій підошві, високі капелюхи, а влада ретельно відстежувала, щоб фотографи не робили «контрастних» знімків, таку різницю в зрості було важко приховати, особливо під час шлюбної церемонії. Знімки потрапили в газети світу, в тому числі і до Росії, породивши вираз «італійська парочка», маючи на увазі високу дружину і маленького чоловіка.

Правління[ред. | ред. код]

11 серпня 1901, після смерті Умберто I, Віктор Еммануїл зійшов на італійський трон. Офіційно Олена переймала усі титули чоловіка: вона стала королевою Італії, і з народженням італійської колоніальної імперії вона стала королевою Албанії та імператриці Ефіопії.

28 грудня 1908 в Сицилії стався землетрус, який майже повністю зруйнував місто Мессіну. Олена узяла значну участь у наданні допомоги постраждалим.

Справжню повагу італійців Олена заслужила в роки I світової війни, коли працювала санітаркою в госпіталі, фотографії королеви з її автографом продавалися на аукціонах, а виручені гроші йшли на потреби госпіталю. Наприкінці війни вона запропонувала продати скарби італійської корони, щоб погасити військові борги Італії.

Її поведінка стала прикладом для наслідування багатьом поколінням. Папа Римський Пій XI у 1937 році вручив їй Золоту Розу Християнства, вищу з нагород католицької церкви, призначених для жінок. Його наступник Пій XII після смерті Олени назвав її «пані благодійного милосердя».

У 1939 році, через три місяці після вторгнення Німеччини в Польщу і оголошення війни з боку Великої Британії і Франції, Олена написала листа до шістьом європейським королевам, ще на той час нейтральниим країнам Даніі, Нідерландам, Люксембургу, Бельгії, Болгарії і Югославії, щоб уникнути великої трагедії другої світової війни.

У вигнанні[ред. | ред. код]

Віктор — Еммануїл III правив Італією 46 років, в 1946 році він підписує зречення на користь свого сина Умберто, але в 1946 році був проведений референдум, на якому Італія була визнана республікою. Королівським сім'ям відтепер було заборонено перебувати на території Італії.

Останні роки королева Олена провела у вигнанні, живучи спочатку в Олександрії, а потім — у Франції. На вісімдесятому році життя принцеса Чорногорська і королева Італії Олена померла. Вона була похована в місті Монпельє, у Франції.

Вклад в медицину[ред. | ред. код]

Вона доклала багато зусиль для підготовки ліків, і для досліджень проти таких захворювань як поліомієліт, та хвороба Паркінсона.

Титули[ред. | ред. код]

8 січня 1873 — 24 жовтня 1896: Її Високість Принцеса Олена Чорногорська

24 жовтня 1896 — 29 липня 1900: Її Королівська Високість Принцеса Неаполя

29 липня 1900 — 9 травня 1946: Її Величність Королева Італії

9 травня 1936 — 5 травня 1941: Її Імператорська Величність Імператриця Ефіопії

16 квітня 1939 — 8 вересня 1943: Її Величність Королева Албанії

9 травня 1946 — 28 листопада 1952: Її Величність Королева Італії, графиня Поленззо

Примітки[ред. | ред. код]