Палац Потоцьких (Одеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац Потоцьких
Odessa Art Museum Front.jpg

Палац Потоцьких, нині Одеський художній музей
46°29′36″ пн. ш. 30°43′43″ сх. д. / 46.49333° пн. ш. 30.7286944° сх. д. / 46.49333; 30.7286944
Країна Україна Україна
Адреса Одеса, вул. Софіївська, 5а
Архітектурний стиль класицизм
Архітектор Франческо Боффо
Початок будівництва 1823
Завершення будівництва 1826
Палац Потоцьких (Одеса) is located in Україна
Палац Потоцьких (Одеса)

Палац Потоцьких у Вікісховищі?

Пала́ц Пото́цьких — одна з найперших визначних пам'яток архітектури в Одесі. Палац розташований по вул. Софіївській, 5а. Споруджувався між 1823 та 1828 роками.

Історія[ред.ред. код]

18.04.1805 року місто надало ділянку у кварталі XLI між Софіївською вулицею та морем одеському купцю 2-ї гільдії Мартину Васильовичу Католікову. На плані Мінчакі 1822 року накреслені дві прямокутні споруди по червоній лінії вулиці, що збігається з розташуванням сучасних службових споруд ділянки. 28.06.1823 ділянку придбала графиня Ольга Станіславівна Наришкіна, у дівоцтві Потоцька. Також нова власниця придбала декілька сусідніх ділянок, таким чином вона стала власницею ділянок під номерами 493, 494, 496, 497 та 498. Незабаром на території цих ділянок розпочалося спорудження палацу, документи на який було видано 17.04.1828.[1][2]. Щодо авторства, то існують різні версії. За однією, автором є Ф. К. Боффо, який спорудив палац у 1823-1826 роки[3], за іншою автор є невідомим, а Ф. К. Боффо лише здійснював нагляд, також згадується наявність ескізів палацу виконаних архітектором Л. Рускою[4].

28.01.1850 року Ольга Наришкіна продала ділянку на Софіївській, 5 ротмістру у відставці Станіславу Йосиповичу Юр'євичу. Після його смерті успадкував його син дворянин Фелікс Юр'євич.

14.04.1888 року ділянку у Ф. С. Юр'євича придбав за 140 000 руб. з погашенням заборгованості колишнього домовласника Міському кредитному товариству у розмірі 150 000 руб. міський голова Григорій Маразлі. Борг Кредитному товариству був успадкований Феліксом Юр'євичем від свого батька.[2]

У жовтні 1889 року Г. Г. Маразлі запропонував місту надати у дар частину своєї ділянки на Софіївській для розміщення різноманітних міських закладів: аудиторії для народних читань, народного училища, музею красних мистецтв, музею прикладних знань, музею Товариства історії та старожитностей. 6.11.1889 Міська дума прийняла постанову у отриманні у дар дві ділянки з метою влаштувати на одній міську аудиторію та народне училище, а на іншій — Музей красних мистецтв з окремими приміщеннями для Одеського відділення Імператорського російського технічного товариства, музею прикладних знань, музею Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, для нарад Бальнеологічного товариства. Однак передача ділянок у власність відбулася лише 30.03.1892. Передавалися дві ділянки: ліва, де знаходились допоміжні приміщення мала площу 335 кв. саж. та центральна, на який знаходилась будівля палацу, її площа складала 861 кв. саж. Передане майно оцінювалось у 100 000 рублів. Права частина ділянки з іншими допоміжними приміщеннями та весь схил позаду палацу до Приморської вулиці залишалися за Г. Г. Маразлі.[2]

У 1890 році архітектор Ю. М. Дмитренко склав проект Аудиторії для народних читань, яка сполучалася з лівим крилом палацу і освітлювалася верхнім світлом. Вона мала окремий вхід з подвір'я. 20.06.1891 року спорудження її було закінчено[5]. Нині у приміщенні аудиторії розташована виставкова зала Одеського художнього музею.

Архітектор М. К. Толвінський склав проект реконструкції та ремонту будівель з проектним кошторисом у 57 000 руб., але Імператорське Одеське товариства історії та старожитностей відмовилося від розміщення у палаці, а для Одеського відділення Імператорського російського технічного товариства була споруджена окрема будівля на Князівській вулиці. З врахуванням наведених змін Толвінський у період кінця 1893 - початку 1984 рр. склав новий проект з проектним кошторисом у 37 903 руб. При обстеженні споруди виявилося, що вона потребує також ремонту фасадів та інтер'єрів - частина штукатурки відпала і таким чином було припущено, що сума робіт може збільшитися до 40 000 руб.[2].

У 1985 році на території палацу була влаштована Виставка домоводства, для неї під палацом був влаштований декоративний грот, а позаду палацу розмістилися виставкові павільони. Виставку відвідало 186 000 осіб[6].

Виділені містом гроші на 1898 рік призначалися для придбання картин та влаштування квартири доглядача. Проект пристосування приміщень для потреб художнього музею і квартири доглядача склав цівільний інженер Е. Я. Меснер. Проектний кошторис склав 950 рублів.[2].

22.10.1898 був відкритий Міський педагогічний музей з дитячим садочком для фізичного виховання дітей.

21.10.1899 була відкрита друга міська безкоштовна народна читальня

24.10.1899 був відкритий Музей Товариства красних мистецтв

Приміщення лівої частині ділянки, які належали Г. Г. Маразлі, надавалися приватним особам у оренду. На початку ХХ століття Маразлі віддав у дар дві частини даної діляники по Приморській вулиці: 17.08.1900 - "Одеському товариству для влаштування нічліжних притулків", 21.09.1905 - "Товариству для допомоги бідним м. Одесси". Таким чином Г. Г. Маразлі залишився власником лише ділянки по Софіївській вулиці та позаду палацу без виходу на Приморську вулицю загальною площею 1 десятина 1776,4 кв. саж. У 1907 році Маразлі вмирає, ділянку успадковує Олександр Іванович Сафонов, який вмирає у 1908 році. Новим спадкоємцем став Петро Сергійович Толстой, який вмер 1(14).12.1918. Під час Жовтневої революції ділянка була продана, а вдова П. С. Толстого залишила терени Російської імперії[2].

З встановленням Радянської влади колишню ділянку Толстого було націоналізовано і приєднано до музею. Нині у приміщенні Палацу Потоцьких розташовано Одеський художній музей.

Архітектура[ред.ред. код]

Будинок з гарним портиком коринфського ордеру побудований у стилі класицизм (прим.: у оригіналі - італійського відродження); до нього притуляються флігелі, що розташовані з обох боків середній підвищеної частини будинку у формі чвертей кола. Цікавим є стара зала в нижньому поверсі цього будинку, що оздоблена витонченими ліпними прикрасами з золотінням, з гарним, добре зберігшимся старим паркетом, а також велике напівкругле вікно над парадними сходами до верхнього поверху, з старовинним живописом на склі.[7]
Особливо доброю є головна зала верхнього поверху, що освітлюється зверху, скрізь дах, і, завдяки осбливому пристрою з полотняного тенту, користується приємним, м'яким світлом. Еффектною є також велика зала нижнього поверху, що розкішно оздоблена ліпною роботою і паркетним полом художнього роботою.[8]

Територія ділянки відокремлена від вулиці металевою огорожею. Всередині курдонеру розташована велика кругла клумба, яка захищена від коліс повозок кам'яними стовпами. Такі ж самі стовпи встановлені на пандусі біля головних дверей палацу. Між ділянкою палаці та ділянкою № 3 ліворуч від нього влаштований прохід на територію позаду палацу.

Зберігся грот влаштований для виставки Домоводства у 1895 році. Вхід до нього розташований всередині палацу біля головного входу. Ззовні території між флігелями у західній частині ділянки розташований вхід до підвалу де у дорадянські часи був розташований питний заклад. Збереглися фрагменти розписів інтер'єру закладу, нині приміщення займає галерея "Жовті велетні".

Інтер'єри палацу мають добру збереженість з автентичним плануванням, головний вхід з вестибюлю до залу зачинений. На другому поверсі частина підлоги була облицьована мозаїчними кахлями на античну тематику. Збереглись розписи ліхтаря центрального залу другого поверху.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Губар О. Й. Предыстория Одесского художественного музея. С. 4-7
  2. а б в г д е Решетов С. Г. О даре городским головою Григорием Григорьевичем Маразли здания дворца на ул. Софиевской городу Одессе для устройства в нем Музея изящных искусств
  3. Перелік пам'яток культурної спадщини, розташованих на території м. Одеси (станом на вересень 2009 р.)[1]
  4. Пилявский В. А. Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. — 2-е изд. — Одесса: Optimum, 2010. — 276 с. — ISBN 978-966-344-377-5
  5. Богданович, Ольга Витальевна. Жизнь архитектора Дмитренко (1858 — 1918). Одесса: Астропринт, 2011. — 159 с. : фотоил. — Бібліогр.: с. 152-159. — 100 экз. — ISBN 978-966-190-505-3, С. 49
  6. Денисов В. Г., Никитин Ю. А. История одесских выставок. Одесса: Астропринт, 2011 - 164 с., илл. — ISBN 978-966-190-344-8, С. 87 - 88
  7. Одесса 1794—1894. Издание Городского Общественного Управления. — Одесса: типография А. Шульце, 1895, С. 410
  8. Москвич Григорий. Иллюстрированный практический путеводитель по Одессе. Одесса: Типография Л. Нитче, 1904, С. 200

Джерело[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Доричний ордер Це незавершена стаття про архітектуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.