Фортеця Аджидер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Sight symbol black.svg пам'ятка архітектури (місцевого значення)

Фортеця Аджидер
Фортеця Аджидер 4.jpg
Фортеця Аджидер, знімок з квадрокоптера

46°15′09″ пн. ш. 30°25′28″ сх. д. / 46.25250° пн. ш. 30.42444° сх. д. / 46.25250; 30.42444
Тип фортеця
Статус спадщини пам'ятка культурної спадщини України
Країна  Україна
Розташування Овідіополь, Одеська область
Автор проєкту Франц де Воллан
Матеріал земля
Будівництво 1792 рік — 1795 рік
Стан руїни
Ідентифікатори й посилання
Фортеця Аджидер. Карта розташування: Україна
Фортеця Аджидер
Фортеця Аджидер (Україна)

CMNS: Фортеця Аджидер у Вікісховищі

Фортеця Аджидер — фортифікаційні споруди у смт Овідіополь, Одеський район, Одеська область, Україна. Розташована на лівому березі Дністровського лиману, навпроти Білгород-Дністровського.

Історія[ред. | ред. код]

До заснування фортеці на березі лиману існувало османське портове містечко Аджидер, що в кінці 18 ст. було зруйноване російськими військами під час одієї з російсько-турецьких війн. Про цю місцевість у 1791 році інженер Франц де Воллан писав «Місце розташування Аджидера вочевидь було дуже привабливим. Руїни мають близько трьох з половиною верст у периметрі. Молдовани, які мешкають у Калаглеї за 5 верст звідси, згадують Аджидер як земний рай і особливо хвалять вино, яке тут робили, вважають його найкращим в усій Молдові та Бессарабії. Аджидер був найбільшим містом цієї провінції після Очакова і мав значний ринок вивезення пшениці й худоби (переважно баранів) до Константинополя… Аджидер завжди слугував туркам за пункт висадки і зв’язку з Хаджибеєм»[1].

По завершенню російсько-турецької війни згідно Ясського мирного договору Очаківська область перейшла до Російської імперії. Відразу після цього російське керівництво вирішує посилити оборонні позиції на придністровському напрямку. Розпочинається будівництво цілого ряду фортець. Наказ про побудову фортеці Аджидер був підписаний імператрицею Катериною ІІ у березні-липні 1792 року. Намісник Катеринославської губернії В.В.Каховський отримав цей наказ 6 липня в Дубоссарах, за його наказом до Аджидера було направлено 3 тисячі солдат для зимівки на місці майбутньої фортеці. Для цього з румунських Ясс було відправлено дерево до Дністру, а греки-майстри були найняті для будівництва тимчасових будинків для солдат та офіцерів. Місця для казарм було обрано особисто Каховським[1][2]. Про вибір місця сам Ф. Воллан писав:

«Коли існувало рішення про поселення чорноморських козаків у внутрішній частині провінції [в Очаківській області], спочатку думали використовувати їх флотилію весельних кораблів у системі оборони кордону. Аджидер мав служити їм портом. Легко зрозуміти, що це мало б стати нашою перевагою як на Дністровському лимані взагалі, так і на самій річці. Однак, оскільки згідно з наступним розпорядженням згадані козаки спрямовані на морські кордони Кубані, де вони, безперечно, послужать тій же меті, не зазнаючи нас незручностей, які могли б виникнути внаслідок їхнього перебування на Дністрі, було вирішено, що необхідно використовувати інші засоби, щоб постійно тримати на Дністровському лимані та річці від 30 до 40 невеликих весельних суден на зразок запорізьких човнів. Аджидер може служити цій ескадрі гаванню. Перебування фортеці Акірман у руках у турків вимагає з нашого боку існування пункту, який міг би протистояти цій фортеці та тримати її під наглядом, в той же час, будучи укриттям для нашої невеликої ескадри. Аджидер завжди служив туркам пунктом для висадки та зв'язку з Аджибеєм та Очаковим. Важко, а то й зовсім неможливо знайти протягом усього берега лиману іншу точку для висадки. Всюди цьому перешкоджають глибини і круті, неприступні береги. Винятково околиці Аджидера, єдине з усіх інших місць, що надають для нас найкращі умови для спорудження форту, що відповідає нашим потребам. На самому початку, після взяття форту Аджібей, покійний князь Потьомкін планував опанувати цей пункт.»
— Ф. Воллан

У серпні на місце будівництво фортеці Каховський завітав вже разом з Францом де Вопланом, саме тоді було прийняте остаточне рішення про розміщення фортеці. За словами самого Ф. Воплана складно було знайти краще місце вздовж усього узбережжя лиману, де б глибина лиману та береги дозволили б використовувати легкий весельний флот для захисту Дністра по воді[2]. Адже це місце, за часи існування міста Аджидер виконувало функцію порту довгий час в епоху османського панування.

Будівництво відбувалося вахтовим методом, тобто солдати, що були задіяні у будівництві постійно змінювалися. Головним інженером будівництва був призначений інженерний офіцер Є.Х. Ферстер. Не чекаючи завершення будівництва фортецю офіційно ввели в експлуатацію 21 жовтня 1795 року за участі адмірала Хосе де Рібаса, що особисто підняв штандарт на території фортеці[1]. Точна сума, що була витрачена на будіництво фортеці не відомо, але кошториси, що збереглися в архівах стревджують, що всього на будівництво фортеці планувалося витратити близько 190 тисяч рублів[2].

1848 року фортецю виставили на торги і її придбав одеський купець Олександр Доменіко за 3001 руб. Укріплення так жодного разу і не брало участі у бойових діях. Не зважаючи на це сам факт існування фортеці дав значний поштовх розвитку містечка Овідіополь та його активному заселенню.

Ахітектура фортеці[ред. | ред. код]

У 1790-х роках, фортеця сходила до берега трьома терасами. Горішня площею 12,3 десятини разом з гласисом мала в плані форму прямокутника з двома кутовими бастіонами. Всередині – одноповерхові казарми, арсенал, гауптвахта, будинок офіцерів та майдан. У 1835 році в фортеці містилися наступні будівлі: будинок коменданта, кухня, челядня, флігель, казарми, гауптвахта, порохові склади та піч для випалу цегли.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Фортецю часто вважають частиною "Дністровської оборонної лінії", але сама лінія хоч і існувала певний час в планах, але так і не була реалізована[2].
  • 1796 барон де Турбіа, оглянувши три артбатареї, призначені для захисту хлібних магазинів, іронічно зауважив: «Усе це називають фортецею, але по суті – це ніщо»[2].
  • Протягом 1803-1805 у фортеці містилися німці, що прибули на поселення до Лібентальського колоністського округу.
  • О. Мармон у 1830-х зазначив: «на лівому березі Дністра, за дві тисячі туазів (близько 2 км) від річки, є друга фортеця, старовинна російська… Вона без мурів і без води в ровах. Її могли зруйнувати, нічого не втративши…»[2].
  • Іноді фортецю називають Суворівською, але насправді Суворов не брав безпосередньої участі у її розбудові й, тим більше не обирав для неї місце.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 10-12.
  2. а б в г д е Аргатюк C. С., Левчук В. В., Сапожников И. В. Аджидер – Овидиополь: очерки по археологии и истории города и крепости / Науч. ред.: Коваль И. Н., Сапожникова Г. В. Аджидер. Государственный архив Одесской области; Общественная организация Союз мастеров "Берег Овидия". ‒ Одесса: ФОП Бондаренко М.А., 2015. – 312 с., 87 c.

Література[ред. | ред. код]

  • С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с.
  • Аргатюк C. С., Левчук В. В., Сапожников И. В. Аджидер – Овидиополь: очерки по археологии и истории города и крепости / Науч. ред.: Коваль И. Н., Сапожникова Г. В. Аджидер. Государственный архив Одесской области; Общественная организация Союз мастеров "Берег Овидия". ‒ Одесса: ФОП Бондаренко М.А., 2015. – 312 с. ‒ (Труды Государственного архива Одесской области. ‒ Т. 41)