Пантелеймон (Рудик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Пантелеймон
Епископ Пантелеимон (Рудык).jpg
Архієпископ Східно-Канадський та Монреальський
лютий 1954 — 1957
Церква: Російська православна церква закордоном
Попередник: Григорій (Боришкевич)
Наступник: Віталій (Устинов)
Архієпископ Західно-Канадський та Едмонтонський
1952 — лютий 1954
Церква: Російська православна церква закордоном
Попередник: Іосаф (Скородумов)
Наступник: Афанасій (Мартос)
управитель приходів у Північній Африці
1951 — 1952
Церква: Російська православна церква закордоном
Наступник: Нафанаїл (Львов)
Архієпископ Буенос-Айреський та Аргентинський
1947 — 8 грудня 1950
Церква: Російська православна церква закордоном
Наступник: Іосаф (Скородумов)
тимчасовий управитель Київською єпархією
грудня 1941 — 25 вересня 1943
Церква: Українська автономна православна церква (Російська православна церква)
Попередник: Миколай (Ярушевич)
Наступник: Миколай (Ярушевич)
Архієпископ Львівський
до 1942 — єпископ
27 березня 1941 — 5 квітня 1946
Церква: Російська православна церква
Попередник: Йосип Шумлянський; перехід єпархії в унію
Наступник: Макарій (Оксиюк)
 
Ім'я при народженні: Петро Рудик
Народження: 16 червня 1898(1898-06-16)
Україна Україна Липівці, Львівська область
Смерть: 2 жовтня 1968(1968-10-02) (70 років)
Едмонтон, Канада
Чернецтво: 1920
Єп. хіротонія: 27 березня 1941
Пантелеймон у Вікісховищі?

Архієпископ Пантелеймон (в миру Петро Рудик; 16 червня 1898, Липівці, Перемишлянський повіт, Галичина, Австро-Угорщина2 жовтня 1968, Едмонтон, Канада) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Едмонтський та Канадський (1959—1968), у 1946—1959 — єпископ РПЦЗ, у 1941—1946 — тимчасовий керуючий Київської єпархії Української православної автономної церкви.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 16 червня 1898 в побожній галицької селянській родині в селі Липівці (нині Перемишлянський район Львівській області).

1912 – у віці чотирнадцяти років перейшов австрійсько-російський кордон і прибув до Почаївської лаври, був прийнятий до числа вихованців із правом носіння підрясника. Навчався у початковій школі при лаврі.

Під час наближення австро-російського фронту під час Першої світової війни у 1915, був евакуйований разом з братією до Успенської пустині, Харківської єпархії. На той час числився послушником.

1920 – пострижений в чернецтво.

1922 – закінчив повний курс Іночесько-Богословської школи при Почаївській лаврі у був рукопокладений в ієродиякона.

21 липня 1922 – рукопокладений в ієромонаха.

Після закінчення богословських клясів Волинської семінарії у Кременці, на початку 1925 був направлений до Православного богословського факультету Варшавського університету, який закінчив у 1928.

1925 — настоятель Георгієвського храму у Львові. Одночасно був призначений благочинним декількох уній із галицьких приходів. На цей період займається місіонерською діяльністю серед греко-католиків.

1929 – став настоятелем Загецького монастиря, що на Волині із зведенням в сан архімандрита.

1933 — намісник Почаївської лаври. У 1934 відкриває в Лаврі шестимісячні курси богословської школи для іноків.

27 березня 1941 – хіротонія в єпископа Львівського.

Грудень 1941 – керував Київською єпархією російської церкви. У 1942 році сказав такі слова про автокефальну церкву: "Приїхало...до Києва двоє єпископів, Никанор і Ігор, котрих прислав луцький єпископ Полікарп, не маючи на те жодного права канонічного...". Далі владика пише, що ці два єпископи увійшли до молитовного єднання зі священиками ієрархічної висвяти митрополита Василя Липківського, і тому вірні Автономної Церкви не повинні приймати "самосвятських" єпископів, бо вони підлягають "відлученню від Православної Церкви та позбавлення сану"[1].

25 вересня 1943 – під тиском німецької адміністрації змушений евакуюватися та емігрувати.

Після від’їзду із Києва зупинився у Варшаві.

Після закінчення Другої світової війни опинився у таборі для переміщених осіб у Німеччині.

5 квітня 1946 на Архієрейському Соборі в Мюнхені архієпископа Пантелеймона прийнято до Зарубіжної Церкви зі збереженням сану.

1947 – направлений на служіння до Аргентини як архієпископ Буенос-Айреський та Аргентинський. Однак невдовзі через конфлікт з Аргентинською владою залишив країну.

У першій половині 1950 р. командирований до Ірану.

1951 – направлений до Тунісу керувати приходами Північної Африки[2]. Призначення здійснилося без попереднього схвалення з Олександрійським патріархом Христофором ІІ, який заборонив сумісне служіння своїх кліриків із священиками РПЦЗ, що знаходилися у підпорядкуванні архієпископа Пантелеймона. Пантелеймону часто доводилося служити замісто священика через хворобу настоятеля[3].

1952 – переведений до Канади єпископом Західно-Канадським Едмонтонським.

1954 – переміщений на Східно-Канадську та Монреальську катедру.

1957 – почислений на покій

5 березня 1959 – перейшов до Російської православної церкви.

8 серпня 1959 — архієпископ Едмонтонський та Канадський.

1967 – здійснив паломництво до СССР.

Помер 3 жовтня 1968 в Канаді. Похований на цвинтарі при храмі Різдва Богородиціу Реббіт Гілл (Канада).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]