Полікарп (Сікорський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Митрополит Полікарп
Митрополит Полікарп
митрополит Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі
1-й Первоієрарх Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі
1945 — 1953
Церква: Українська Автокефальна Православна Церква в Діаспорі
Попередник: посада заснована
Наступник: Ніканор (Абрамович)
 
Ім'я при народженні: Сікорський Петро Дмитрович
Народження: 20 червня (2 липня) 1875(1875-07-02)
с. Зеленьки Київська губернія, Російська імперія
Смерть: 22 жовтня 1953(1953-10-22) (78 років)
Ольне-су-Буа біля Парижа, Французька республіка
Прийняття священства: 1922
Прийняття чернецтва: 1922
Хіротонія: 10 квітня 1932

Митрополит Полікарп (Сікорський), Сікорський Петро Дмитрович (нар. 20 червня (2 липня) 1875(18750702), с. Зеленьки Київська губернія, Російська імперіяпом. 22 жовтня 1953, Ольне-су-Буа біля Парижа, Французька республіка) — український церковний діяч, митрополит Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі.

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Народився в селі Зеленьки (Київська губернія) в сім'ї священика. Закінчив Київську духовну семінарію (1898).

Перші визвольні змагання[ред.ред. код]

У 1908-1918 — столоначальник Київської духовної консисторії.

У 1919-1921 роках віце-директор департамента загальних справ в уряді УНР. Також працював в Міністерстві віросповідань уряду УНР.

У 1921 емігрував до Польської республіки.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

У 1922 пострижений в монахи і рукоположений в ієромонахи архієпископом Діонісієм (Валединським). В тому ж році возведений в сан архімандрита. Почергово був настоятелем монастирів — Дерманського і Загаєвського на Волині, Жировицького на Гродненщині. Активно займався політичною і громадською діяльністю.

10 квітня 1932 року митрополитом Діонісієм був хіротонізований на єпископа.

19321941 єпископ Луцький, вікарій Волинської єпархії.

Другі Визвольні Змагання[ред.ред. код]

18 серпня 1941 року в Почаївській лаврі таємно відбувся обласний собор єпископів у складі голови собору архієпископа Олексія, членів собору архієпископа Симона (Івановського) і єпископа Пантелеймона (Рудика) та секретаря собору єпископа Веніаміна (Новицького). Собор констатував: оскільки всі архієреї Західної України підписалися свого часу про підпорядкування Московській Патріархії, то окремі владики і навіть собор єпископів області не можуть утворити автокефалії самочинно. Тому до вирішення цієї справи на Помісному Соборі УПЦ ця Церква повинна залишатися підпорядкованою Московській Патріархії, але з правами автономії, яку свого часу надала їй Російська Церква. Главою Православної Церкви в Україні став архієпископ Олексій з правами обласного митрополита й екзарха, відмінивши екзархат митрополита Миколая (Ярушевича). Разом з іншими єпископами він утворив Автономну Православну Церкву в Україні.

З німецькою окупацією Волині влітку 1941 року владика Полікарп (Сікорський) на підставі декрету митрополита Діонисія від 2 серпня 1941 року стає правлячим єпископом Луцької єпархії в сані архієпископа Луцького і Ковельського. Тим же декретом Волинська єпархія, юрисдикцію якої перервано більшовицькою окупацією, а відновив тепер митрополит Діонисій, була поділена на дві: Луцьку і Крем'янецьку. Але архієпископ Олексій, що мав очолити Крем'янецьку єпархію, до одержання цього декрету скликав згаданий собор єпископів у Почаєві і очолив Автономну Православну Церкву.

Після проголошення Акту відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 р. надіслав Пастирський лист як митрополит УАПЦ (10 липня Року Божого 1941 р., Луцьк).

Митрополит Діонисій прагнув влаштувати самостійне церковне життя на землях України. Він мав намір у вересні 1941 року прибути до Почаївської Лаври на свято преподобного Йова Почаївського, особисто скликати Собор єпископів звільнених земель України за тогочасною термінологією й покласти початок УАПЦ на канонічній засаді Томосу Вселенського Патріарха 1924 року. Але німецька окупаційна влада категорично це заборонила.

Тому церковно-громадський провід на підставі ухвал церковних рад на Волині, зв'язуючись у грудні 1941 року з митрополитом Діонисієм, якому Волинь канонічно підлягала, просить його призначити адміністратором Православної Церкви на звільнених українських землях архієпископа Полікарпа. Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит Діонисій це прохання українців задовольняє, призначаючи владику Полікарпа тимчасовим адміністратором Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України і благословляє йому разом з архієпископом Поліським Олександром (Іноземцевим) висвятити для України українських єпископів. Архієпископ Олексій (Громадський) зі своїми єпископами цього декрету митрополита Діонисія не визнав.

Так постало в Україні церковне двовладдя: була Православна Церква Українська, очолювана митрополитом Полікарпом і Церква Російська, очолювана митрополитом Олексієм.

На соборі УАПЦ в Пінську 9—10 лютого 1942 року митрополита Полікарпа обирають її главою (адміністратором).

В 1944 владика евакуювався до Варшави, потім через Словаччину до Німеччини.

На еміграції[ред.ред. код]

Могила митрополита Полікарпа на цвинтарі Пер-Лашез

Після закінчення Другої світової війни — Первоієрарх Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі.

13 вересня 1946 року голова священного синоду УАПЦ на еміграції митрополит Полікарп надіслав до ООН у Лондоні меморандум у справі становища української еміграції на окупованих німецьких землях, де пояснювалось, що православна церква в Україні зазнала жорстоких переслідувань як під радянською, так і під німецькою окупаційною владою. Рішуче заперечувалася будь-яка співпраця українських православних ієрархів з гітлерівськими окупантами.

В 1950 переїхав у Французьку республіку і жив поблизу Парижа.

Помер 22 жовтня 1953 в Ольне-су-Буа біля Парижа. Похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Попередник: Первоієрарх Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі
19451953
Наступник:
' Ніканор (Абрамович)