Пародонтит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гострий та хронічний періодонтит
Періодонтальний процес під коренем
Періодонтальний процес під коренем
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 K04.4, K04.5
OMIM 170650 і 260950
DiseasesDB 29362
MedlinePlus 001059
MeSH D010518
CMNS: Periodontitis на Вікісховищі


Пародонтит (лат. Periodontitis) — це запалення пародонту, що характеризується порушенням цілісності зв'язок, що утримують зуб в альвеолі, кортикальної пластинки кістки, що оточує зуб та резорбції кісткової тканини від незначних розмірів до утворення кіст великих розмірів.

Класифікація[ред. | ред. код]

За етіологією розрізняють такі види пародонтитів:

  1. Інфекційний.
  2. Травматичний.
  3. Медикаментозний.

За локалізацією вогнища запального процесу пародонтити розподіляються на:

  1. верхівковий (лат. periodontitis apicalis);
  2. крайовий (лат. periodontitis marginalis);
  3. розлитий, або дифузний (лат. periodontitis diffusa).

Класифікація пародонтиту[ред. | ред. код]

Ця класифікація прийнята в пострадянських країнах, зарубіжна класифікація інша.

  • Гострий пародонтит:
    • гострий серозний (лат. periodontitis acuta serosa),
    • гострий гнійний (лат. periodontitis acuta purulenta).
  • Хронічний пародонтит:
    • фіброзний (лат. periodontitis fibrosa),
    • гранулюючий (лат. periodontitis granularis),
    • гранулематозний (лат. periodontitis granulomatosa, granuloma).
  • Загострення хронічного пародонтиту.

Етіологія[ред. | ред. код]

  • Інфекційний пародонтит переважно є ускладненням карієсу, як первинним (коли процес є наслідком нелікованого карієсу, а потім пульпіту або захворювання пародонту), так і вторинним (коли у процесу наявна ятрогенна причина). За способом проникнення бактерій періодонтит ділять на інтрадентальний та екстрадентальний. До останнього можна віднести періодонтити, які розвиваються внаслідок переходу запального процесу з навколишніх тканин (остеомієліт, синусит).
  • Травматичний пародонтит виникає в результаті як значного, одноразового впливу (удар при падінні або попаданні в обличчя твердих важких предметів), так і внаслідок незначною, але хронічної травми (завищена пломба, відкушування дроту або нитки при відсутності поруч стоячих зубів). При травмі процес звичайно протікає гостро.
  • Медикаментозний пародонтит розвивається найчастіше при неправильному лікуванні пульпіту, коли сильнодіючі препарати потрапляють в періодонт (наприклад паста, що містить миш'як, формалін, фенол). Також до медикаментозних відносять періодонтити, що виникають внаслідок алергічних реакцій, що можуть викликати місцеву імунологічну реакцію.

Основною причиною розвитку пародонтиту у дітей є інфекція, коли мікроорганізми, їх токсини, біогенні аміни, що надходять з запаленої некротизованої пульпи, поширюються на пародонт.

Гострий пародонтит[ред. | ред. код]

Для гострого пародонтиту характерна наявність різкого локалізованого болю постійного характеру. Спочатку при гострому перебігу пародонтиту відзначають нерізко виражений ниючий біль, який відповідає області ураженого зуба.

Пізніше біль стає більш інтенсивним та пульсуючим, іноді іррадірує, що свідчить про перехід в гнійне запалення. Гострий процес триває від 2-3 днів до 2 тижнів. Умовно вдається виявити 2 стадії або фази перебігу гострого запалення пародонта:

  • Перша стадія . Фаза інтоксикації пародонта виникає на самому початку запалення. Для неї характерне виникнення тривалих, безперервних болів ниючого характеру. Іноді до цього приєднується підвищена чутливість на хворого зуба. З боку тканин, що оточують зуб, видимих ​​змін не визначається, при вертикальній перкусії відзначається підвищена чутливість пародонта.
  • Друга стадія . Фаза вираженого ексудативного процесу характеризується безперервними больовими відчуттями. Викликає біль навіть легкий дотик язика до хворого зуба. Перкусія зуба різко болюча. Відзначають іррадіацію болю. Поява випіту та запальний ацидоз сприяють набуханню та розплавленню колагенових волокон періодонта, що позначається на фіксації зуба, він стає рухомим. Поширення серозного та серозно-гнійного інфільтрату супроводжується появою набряку м'яких тканин.

Загальний стан хворих: відзначають нездужання, головний біль; температура тіла підвищується до 37-38 ° C, спостерігається лейкоцитоз, підвищена ШОЕ.

Рентгенологічно при гострому пародонтиті зміни в пародонті не відзначаються.

Хронічний пародонтит[ред. | ред. код]

Хронічний фіброзний пародонтит[ред. | ред. код]

Діагностика цієї форми складна, оскільки хворі не пред'являють скарг а також тому, що подібну клінічну картину може давати, наприклад, гангренозний пульпіт.

Об'єктивно, при хронічному фіброзному пародонтиті відзначають зміни кольору зуба, коронка зуба може бути інтактною, глибоку каріозну порожнину, зондування безболісне. Перкусія зуба частіше безболісна, реакції на холод та тепло відсутні. У порожнині зуба нерідко виявляють некротично змінену пульпу з гангренозним запахом.

У клініці діагноз хронічного фіброзного пародонтиту ставиться на підставі рентгенівського знімка, на якому видима деформація періодонтальної щілини у вигляді розширення її у верхівці кореня, що зазвичай не супроводжується резорбцією кісткової стінки альвеоли, а також цементу кореня зуба.

Фіброзний пародонтит може виникати як результат гострого запалення пародонту і як результат лікування інших форм хронічного періодонтиту, пульпіту або виникає в результаті перевантаження при втраті великої кількості зубів або травматичної артикуляції.

Хронічний гранулюючий пародонтит[ред. | ред. код]

Нерідко виявляється у вигляді неприємних, іноді слабких больових відчуттів (відчуття розпирання, незручності); Ці відчуття виникають періодично та часто супроводжуються появою свища з гнійним виділенням та викиданням грануляційної тканини, який через деякий час зникає.

Визначається гіперемія ясен у хворого зуба; при натисканні на цю ділянку ясен тупим кінцем інструменту виникає заглиблення, яке після видалення інструменту зникає не одразу. При пальпації ясен хворий відчуває неприємні відчуття або біль. Перкусія нелікованого зуба викликає підвищену чутливість, а іноді й больову реакцію.

Рентгенологічно при хронічному гранулюючому пародонтиті виявляють вогнище розрідження кістки в області верхівки кореня з нечіткими контурами або нерівною лінією, деструкцією цементу та дентину в області верхівки зуба. Хронічний гранулематозний пародонтит частіше протікає безсимптомно, рідше хворі скаржаться на неприємні відчуття та незначну болючість при накусиванні.

Анамнестично є вказівки на перенесену в минулому травму пародонта або больові відчуття, пов'язані з розвитком пульпіту. При локалізації гранульоми в області щічних коренів верхніх молярів та премолярів хворі нерідко вказують на виступання кістки відповідно проекції верхівок коренів.

Об'єктивно, хворий зуб може не мати каріозної порожнини, коронка в кольорі нерідко змінена, відзначається наявність каріозної порожнини з розпадом пульпи в каналах, і нарешті, зуб може бути після лікування, але з неякісно запломбованими каналами. Перкусія зуба часто безболісна.

При рентгенологічному обстеженні виявляється картина чітко окресленого розрідження кісткової тканини округлої форми. Іноді можна бачити деструкцію тканин зуба в області верхівки та гіперцементоз в бічних відділах кореня.

Сприятливим результатом гранулематозного пародонтиту при своєчасному та правильно проведеному лікування є перехід в фіброзну форму. При відсутності лікування або неповному пломбуванні кореневого каналу відбувається перетворення гранульоми в кістогранулему або кореневу кісту зуба.

Загострення хронічного пародонтиту[ред. | ред. код]

Частіше дає загострення гранулюючий та гранулематозний пародонтит, рідше — фіброзний. Оскільки загострення протікає при наявності деструктивних змін в періодонті, то болючість при накусиванні на зуб не буває такою різкою, як при гострому гнійному періодонтиті. Що стосується інших симптомів (постійний біль, колатеральний набряк м'яких тканин), то вони можуть наростати в такій же послідовності, як і при гострому гнійному періодонтит.

Об'єктивно, відзначаються наявність глибокої каріозної порожнини (зуб може бути нелікованим або пломбованим), відсутність болючості при зондуванні, різкий біль при перкусії, як вертикальній, так і горизонтальній. Зуб може бути змінений в кольорі, рухливий. При огляді визначається набряк, гіперемія слизової оболонки та нерідко шкіри, над областю хворого зуба. Реакція тканин зуба на температурні подразники відсутня.

Загострення хронічного фіброзного періодонтиту рентгенологічно супроводжується зменшенням чіткості кордонів розрідження кісткової тканини, появою нових вогнищ розрідження й остеопорозу відповідно запального фокусу. Рентгенологічна картина гранулематозного періодонтиту в стадії загострення характеризується втратою чіткості кордонів розрідження кісткової тканини в апікальній частині зуба, нечіткістю лінії періодонта в бічних відділах періодонта та проясненням кістковомозкових просторів по периферії від гранульоми.

Електрометрична реакція з боку періодонту при всіх формах періодонтиту — понад 100 мкА або зовсім відсутня. Лікувальні заходи при періодонтитах виходять за рамки лікування лише хворого зуба і направлені на активне позбавлення організму від інфекційного вогнища, чим досягається попередження сенсибілізації організму, запобігання розвитку запальних процесів щелепно-лицевої ділянки та захворювань внутрішніх органів.

Патогенез[ред. | ред. код]

Мікроорганізми проникають в періодонт найчастіше через кореневий канал при пульпіті. При проникненні інфекції виникає запалення. Слід зазначити, що пародонтит можливий також при інших станах: травмах, тривалому впливі миш'яку на зубну порожнину, при сепсисі. Періодонтальна щілина заповнена міжтканинною рідиною та разом зі зв'язковим апаратом зуба відіграє роль амортизатора при жувальних навантаженнях. Періодонт має багато рецепторів, що реагують на тиск, який збільшується при пародонтиті, тому запалення дає виражений больовий синдром. При запаленні відбувається ексудація . Набряк та ексудація відповідають за головну, але не єдину ознака захворювання — біль. При наявності відтоку цієї рідини через кореневий канал зуба біль менш виражений та створюються умови для розвитку хронічного пародонтиту. В іншому випадку розвивається гострий пародонтит — спочатку серозний, а потім і гнійний.

У діагностиці хронічного запального процесу в пародонті визначальне значення мають дані рентгенологічного дослідження. При цьому рентгенологічна картина періапікальдних змін у кожного кореня багатокореневого зуба може бути різною. Рентгенологічно при гострому пародонтиті зміни не відзначаються. При хронічному фіброзному звуження або частіше розширення періодонту. Хр. гранулематозному відповідає картина чітко окресленого розрідження кісткової тканини округлої форми. Іноді можна бачити деструкцію тканин зуба в області верхівки та гіперцементоз в бічних відділах кореня. Хр. гранулюючому відповідає вогнище розрідження з поїденими контурами, деструкцією цементу та дентину в області верхівки зуба. Загострення хронічного пародонтиту визначається формою запалення попереднього загострення, тривалістю та гостротою запального процесу.

Лікування[ред. | ред. код]

Лікування поетапне у лікаря-стоматолога, закінчується пломбуванням зуба та його коріння. Спочатку для усунення запалення необхідно хірургічно дати широкий відхід випіту (гнійному або серозному). Призначаються фізіотерапія, теплі полоскання підігрітою мінеральною водою, сульфаніламідні препарати, антибіотики широкого спектру дії. При неефективності лікування, а також, якщо зуб не витримує герметичності, він підлягає видаленню.

Лікування хронічного пародонтиту включає три основних етапи:

  • механічну підготовку (розширення, очищення),
  • антисептичну обробку (дезінфекцію),
  • пломбування каналів

Механічна обробка проводиться з метою повного видалення кореневої пульпи і шару інфікованого дентину зі стінок каналу. Дезінфекцію каналу часто завершують застосуванням внутріканального ультразвукового фізіотерапевтичного впливу.

Потім проводять процедури, зменшуючи запалення в щелепі та стимулюючі репаративні процеси в кістці. В корінь зуба закладають розсмоктуючі протизапальні та антибактеріальні пасти. Застосовують фізіотерапевтичні процедури.

Після купірування запалення в пародонті канали дуже ретельно пломбують. В 85 % випадків комплексне лікування пародонтиту виявляється ефективним та настає одужання.

Якщо після проведеного комбінованого терапевтичного впливу не вдається ліквідувати гранульоми, вдаються до верхівкової ектомії кореня зуба з подальшою фіксацією зуба в щелепній альвеолі. Іноді всі проведені заходи безрезультатні, в цьому випадку уражений зуб доводиться видаляти. Після купірування запального процесу в кістці вирішують питання про протезування або імплантацію зуба.

Література[ред. | ред. код]

  • Вайс С. И. «Терапевтическая стоматология». — М.: Медицина, 1965. (С.?) (рос.)