Пелікан австралійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пелікан австралійський
Австралійський пелікан
Австралійський пелікан
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Зауропсиди (Sauropsida)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Веслоногі, або Пеліканоподібні (Steganopodes, або Pelecaniformes)
Родина: Пеліканові (Pelecanidae)
Рід: Пелікани (Pelecanus)
Вид: Пелікан австралійський
Біноміальна назва
Pelecanus conspicillatus
Temminck, 1824
Ареал виду
Ареал виду
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pelecanus conspicillatus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pelecanus conspicillatus
EOL logo.svg EOL: 1048600
ITIS logo.svg ITIS: 174691
IUCN logo.svg МСОП: 22697608
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 317791
Fossilworks: 372498

Пеліка́н австралі́йський (Pelecanus conspicillatus) — вид птахів з родини пеліканових (Pelecanidae).

Загальні дані[ред. | ред. код]

Ліворуч — неоперена ділянка голови Американського білого пелікана в порівнянні з такою Австралійського пелікана (праворуч), в якого вона є діагностичною ознакою виду (докладніше див. в тексті)

Австралійський пелікан є найбільшим на цьому континенті літаючим птахом. Розмах крил у нього від 2.5 до 3.4 метри; вага від 5 до 6.8 кг (зареєстрований рекорд — 8.2 кг); довжина тіла 1.6 — 1.9 метри; довжина дзьоба 40-50 см (цей вид занесений до Книги рекордів Гіннеса як птах з найбільшою довжиною дзьоба відносно довжини тіла); нижня щелепа складається з двох тонких та рухливо зчленованих кісток, до яких кріпиться піддзьобовий міхур. Цей шкіряний міхур під дзьобом вміщує 9-13 літрів води. Скелет австралійського пелікана надзвичайно легкий (завдяки порам та повітряним «кишеням» всередині кісток), і становить менш ніж 10 % загальної маси тіла. Звичайні звуки, що видає цей пелікан — глибокий грудний рокіт чи бурботіння. В дикій природі птах живе в середньому 10-25 років. У австралійського пелікана спостерігається статевий диморфізм: самці дещо більші за самиць. Очі в австралійських пеліканів коричневі з білою окантовкою. На відміну від усіх інших сучасних видів пеліканів, ділянка оголеної шкіри навколо ока у австралійського пелікана відокремлена від оголеної шкіри основи дзьоба пір'яною перемичкою, утворюючи своєрідні «окуляри», які є діагностичною ознакою виду (див. порівняльну фотографію ліворуч).

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Австралійський пелікан зустрічається практично на всій території Австралії, Папуа Нової Гвінеї та в Західній Індонезії. Поодинокі зальоти зареєстровані в Новій Зеландії та на різних островах заходу Тихого океану (Палау, архіпелаг Фіджі та ін.) В Австралії цей пелікан може бути знайдений як на прісних водоймах, так і на морських узбережжях, болотах, в естуаріях, на внутрішніх тимчасових водоймах (оз. Ейр та ін), прибережних островах та в заплавах річок.

Живлення[ред. | ред. код]

Загалом австралійський пелікан може споживати до 9 кілограмів їжі за день.

Об'єкти живлення[ред. | ред. код]

Основним об'єктом живлення австралійського пелікана є риба. Але цей вид птахів відомий як вкрай неспеціалізований в плані живлення. Тому, окрім риби, він також може використовувати для живлення довгий список водних організмів, таких як ракоподібні, пуголовки та дорослі амфібії, і навіть невеликі черепахи. Ці пелікани з готовністю приймають «підгодівлю» від людей, тому в їхній дієті останнім часом було зареєстровано багато незвичайних речей. При нестачі кормових ресурсів, за деякими спостереженнями, пелікани австралійські можуть ловити, вбивати та поїдати навіть чайок та каченят. Чайок пелікани тримають під водою до тих пір, доки вони не захлинуться, а потім поїдають в напрямку з голови. Також австралійські пелікани можуть відбирати здобич в інших птахів.

Пристосування до живлення[ред. | ред. код]

Найважливішу роль в споживчій поведінці австралійського пелікана грає дзьоб з піддзьобовим міхуром. Дзьоб пелікана є дуже чутливим, і за допомогою його птах може знаходити рибу (або інші харчові об'єкти) в каламутній воді. Для утримання слизької здобичі на дзьобі є загнутий донизу «гачок» (на кінці верхньої щелепи). Коли здобич впіймана, пелікан маніпулює нею таким чином, щоб вона розвернулась головою вниз в напрямку його горла, а потім ковтає, супроводжуючи ковток різкими посмикуваннями голови.

Піддзьобовий міхур ніколи не використовується для зберігання їжі, а тільки як ємність для її короткотермінового утримання. Пелікани занурюють дзьоб під воду, використовуючи міхур як ловчу сітку. Коли що-небудь потрапляє до міхура, пелікан закриває дзьоб та притискає його до грудей. Це витискає воду з дзьоба та дозволяє перевести здобич в позицію, придатну для ковтання. Також пелікани, що мешкають на солоних водоймах, можуть використовувати піддзьобовий міхур для збирання дощової води для пиття.

Пелікан австралійський може живитись поодинці, але частіше птахи збираються в зграї, що часом можуть бути досить великими: так, є відомості про зграю пеліканів австралійських, що складалася більш ніж з 1900 птахів. При полюванні пелікани працюють узгоджено, оточуючи зграю риби та заганяючи її на мілину, для чого використовують занурені під воду відкриті дзьоби та удари по воді крилами. Є також поодинокі непідтверджені відомості про те, що пелікан австралійський може ловити рибу, пікіруючи на неї з повітря, як це звичайно роблять бурий та перуанський пелікани.

Міграції[ред. | ред. код]

Три пелікана летять понад водою

Австралійський пелікан є високомобільним птахом, що здатний переміщуватись на великі відстані в пошуках придатних водойм та харчових ресурсів. Австралійський пелікан не здатний на довгостроковий маховий політ, але, вдаючись до ширяння, може перебувати в повітрі безперервно більш ніж 24 години, покриваючи при цьому сотні кілометрів. У вільному польоті ці птахи досконало використовують термальні потоки повітря для підйому та наступного підтримання оптимальної висоти польоту. Звичайно австралійські пелікани літають на висоті близько 1000 метрів, але були зареєстровані випадки їхнього підйому до 3000 метрів. Переміщуючись в ширянні від одного термального потоку повітря до іншого, пелікани можуть покривати великі відстані з затратою мінімальних зусиль, розвиваючи швидкість до 56 кілометрів на годину.

Розмноження[ред. | ред. код]

Для розмноження австралійські пелікани утворюють колонії чисельністю до 40 000 особин. Звичайно такі гніздові колонії розташовуються на островах або на ізольованих ділянках узбережжя. До гніздування австралійський пелікан може вдаватись в будь-який період року залежно від погодних умов. Найважливішим лімітуючим фактором при цьому є кількість опадів.

Шлюбна поведінка[ред. | ред. код]

До розмноження пари приступають після досить тривалого залицяння. Від двох до восьми самців переміщуються слідом за самкою по території колонії, погрожуючи один одному та намагаючись привернути увагу самиці шляхом гойдання відкритими дзьобами. Також самці в цей час можуть підбирати невеликі об'єкти, такі, як палички чи сухі рибки, які вони підкидають у повітря та знову ловлять, повторюючи це по декілька разів підряд.

Пелікани обох статей під час залицяння можуть вдаватись до «аплодисментів», коли вони ляскають дзьобом кілька разів на секунду, завдяки чому по піддзьобовому міхуру пробігають швидкі хвилі, як по прапору під час сильного вітру . По ходу залицянь потенційні кавалери відходять від самиці один за одним, і врешті-решт, після гонитви на землі, в воді і в повітрі, біля самиці залишається тільки один самець, якого вона веде до місця будівництва гнізда. Під час шлюбного періоду кольорова гама дзьоба та міхура пеліканів зазнає сильних змін. Передня половина дзьоба стає яскраво-рожевою, в той час, як шкіра міхура біля горла набуває хромово-жовтого забарвлення. Деякі ділянки в верхній частині та в основі дзьоба набувають кобальтово-синього кольору, і з'являється діагональна чорна смуга від основи дзьоба до вершини. Такі зміни кольорів тривають недовго, і інтенсивність забарвлення різко спадає з початком висиджування.

Гніздування[ред. | ред. код]

Гніздо австралійського пелікана являє собою заглиблення в землі, яке готує самиць. Вона вискрібає ямку, використовуючи ноги та дзьоб, і вистилає її рослинними рештками та старим пір'ям. Через 2-3 дні після того, як гніздо готове, самиця відкладає 1-3 яйця, з проміжком до шести (в середньому-2-3) днів між кожним попереднім і наступним. Висиджування починається з першого яйця, і в ньому беруть участь обидвоє батьків. При висиджуванні пелікани закочують яйця на лапи. Висиджування триває 32-35 діб.

Перше пташеня зазвичай помітно більше за інших. Воно отримує більшу частину їжі і може навіть атакувати та вбивати пташенят, що вивелись після нього. Дослідження, проведені Королівським Зоологічним товариством Південної Австралії, показали, що така асинхронність виведення пташенят є важливим адаптивним механізмом, який впроваджує «страховку» на випадок загибелі першого пташеняти. Нещодавно виведені пташенята австралійського пелікана мають великий дзьоб, великі випуклі очі і шкіру, яка виглядає, як дрібнозернистий пластик. Шкіра навколо очей поцяткована темними плямками різної яскравості, а колір очей пташенят може варіювати від практично білого до темно-коричневого. Ці варіації допомагають батькам відрізнити своє пташеня серед сотень інших під час годування. Пташенята покидають гніздо у віці від 10 до 20 днів і приєднуються до відносно однорідних груп чисельністю до 100 особин, що називаються «яслами». В «яслах» вони проводять до двох місяців і наприкінці цього періоду стають здатними до польоту і фактично самостійними.

Небезпеки та лімітуючі фактори[ред. | ред. код]

Найбільшим природним лімітуючим фактором для австралійського пелікана є ступінь забезпеченості придатними для життя водоймами. Так, наприклад, під час заповнення водою западини озера Ейр в 19741976 роках майже вся популяція австралійського пелікана була сконцентрована в цьому районі, а на узбережжях континенту спостерігались лише поодинокі особини. Коли ж озеро Ейр знову висохло, зграї пеліканів швидко повернулись на морські узбережжя, а окремі групи в той рік спостерігались на зальотах в Новій Зеландії, на острові Різдва та архіпелазі Палау.

Найбільшою антропогенною небезпекою для австралійських пеліканів вважаються гачкові знаряддя для рибальства. Гачки пошкоджують шкіряний міхур пелікана, що часто призводить до загибелі птаха.

Галерея[ред. | ред. код]

Використання образу в культурі[ред. | ред. код]

Австралійський пелікан має в Австралії помітну популярність. Зокрема, його зображення використовується на австралійських поштових марках. Також австралійський пелікан в Австралії є популярним прототипом для дитячих іграшок.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]