Переворот у Камбоджі (1970)
| Переворот у Камбоджі | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
| Лідери | |||||||||
| Лон Нол Сісават Сірік Матак Ін Там |
Нородом Сіанук | ||||||||
Переворот у Камбоджі 1970 року (кхмер. រដ្ឋប្រហារកម្ពុជាឆ្នាំ១៩៧០) — державний переворот, що стався у Камбоджі 18 березня 1970 року, в результаті якого на надзвичайному з'їзді Національних зборів був повалений глава держави — принц Нородом Сіанук. Фактично влада перейшла до прем'єр-міністра країни — генерала Лон Нола, формальним главою держави став голова парламенту Ченг Хенг. Після перевороту монархію було ліквідовано, а за рік була проголошена республіка[1].
Передумови[ред. | ред. код]
Від моменту набуття Камбоджею незалежності від Франції 1954 року главою держави залишався принц Нородом Сіанук. Його політична партія — Сангкум — після виборів 1955 року стала панівною партією в країні. 1963 року Сіанук змусив Національні збори ухвалити поправки до конституції, що знімали обмеження терміну повноважень глави держави.[джерело?]
З початком Другої індокитайської війни Сіануку стало все важче балансувати між лівими та правими силами. Контрабанда рису через прикордонні райони почала завдавати серйозної шкоди камбоджійській економіці. У той період прем'єр-міністром Камбоджі став найближчий соратник Сіанука, — генерал Лон Нол — політик правого спрямування, переконаний націоналіст та антикомуніст. Однак ставлення Лон Нола до Сіанука поступово змінювалось, з боку правих сил зростало невдоволення як економічною, так і зовнішньою політикою короля. Зокрема, роздратування у Лон Нола та його прибічників викликало вкрай лояльне відношення Сіанука до партизанів В'єтконгу, що діяли в прикордонних районах. Більше того, у 1963—1969 роках Сіанук проводив перемовини з Ханоєм про постачання рису за завищеними цінами. В обмін на це він відкрив порт Сіануквіль для постачання зброї В'єтконгу.
Перебіг подій[ред. | ред. код]
У березні 1970 року Нородом Сіанук перебував у поїздці країнами Європи, а також відвідав СРСР і КНР. В той час у Пномпені спалахнули против'єтнамські заворушення, натовп розгромив посольство Північного В'єтнаму й місцеве представництво В'єтконгу (Тимчасовий уряд Республіки Південний В'єтнам). Первинно Сіанук навіть підтримав протестувальників — він сподівався, що Москва і Пекін зможуть вплинути на Північний В'єтнам, щоб той зменшив свою присутність у Камбоджі[2].
Ситуацією скористались прем'єр-міністр Лон Нол і принц Сісават Сірік Матак. Після погрому посольство Північного В'єтнаму було закрито, а під час обшуку ніби було виявлено «таємний план» комуністів із захоплення Камбоджі. 12 березня Сірік Матак денонсував торгові угоди з Ханоєм, Лон Нол зі свого боку закрив порт Сіануквіля для кораблів Північного В'єтнаму. Під загрозою початку бойових дій партизанам В'єтконгу було висунуто ультиматум упродовж 72 годин залишити територію Камбоджі[3]. До ранку 16 березня стало зрозуміло, що такі вимоги не буде виконано, й того ж дня біля будівлі Національних зборів відбувся мітинг проти присутності в країні в'єтнамських військ, на який прийшли близько 30 тисяч осіб, в основному молодь і студенти.
У подальшому події почали розвиватись стрімко: того ж дня секретаря державної оборони й зятя Нородома Сіанука генерала Оума Манноріне було викликано на допит до прокуратури за звинуваченням в корупції, втім через початок заворушень справу відклали. На думку Сіанука, Манноріне знав про переворот, що планувався, й намагався заарештувати змовників, але не встиг вжити жодних заходів[4]. Його, як і інших лояльних до Сіанука силовиків, заарештували. На прохання Сіанука його мати — Сісават Коссанак — викликала Лон Нола й Сірік Матака до королівського палацу й попрохала їх зупинити заворушення[5]. На той момент Лон Нол і Сірік Матак мали суперечки в поглядах — Лон Нол не бажав починати переворот і до останнього сподівався, що Сіанук просто розірве стосунки з Ханоєм.
Тим не менше Сірік Матак і троє офіцерів камбоджійської армії, погрожуючи зброєю, змусили прем'єр-міністра підписати всі необхідні документи. На прес-конференції в Парижі Сіануку погрожували смертною карою, якщо той повернеться на батьківщину[6]. 18 березня військовики почали займати позиції навколо столиці, а в парламенті за ініціативою Ін Тама почалось обговорення майбутньої відставки Сіанука. Незважаючи на те, що деякі депутати виступили проти, рішення було прийнято майже одностайно — парламентарі погодились на 122-у статтю Конституції й позбавили главу держави всіх повноважень. Фактично всю владу в країні захопив генерал Лон Нол, Сангкум відтоді очолив Ін Там, а номінальним главою держави став голова Національних зборів — Ченг Хенг.
Акції протесту[ред. | ред. код]
Перебуваючи в КНР, Нородом Сіанук 23 березня 1970 року зробив радіозвернення, в якому закликав громадян Камбоджі розпочати повстання проти нового режиму. Масові демонстрації з вимогами повернення Сіанука відбулись у провінціях Кампонгтям, Такео і Кампот[7]. Найзапекліші сутички відбулись у Кампонгтямі, де 26 березня протестувальники убили двох депутатів Національних зборів, які приїхали до них на перемовини. Під час заворушень був убитий і Лон Ніл — рідний брат генерала Лон Нола. Протиурядові виступи придушувались з особливою жорстокістю — були задіяні армійські частини, а проти беззбройних демонстрантів застосовувались танки й важке озброєння[7]. В результаті кілька сот осіб загинули, тисячі були заарештовані.
Наслідки[ред. | ред. код]
Після перевороту війська Північного В'єтнаму вторглись на територію Камбоджі. Це стало новим етапом громадянської війни — відтоді вже партизани В'єтконгу спільно з «червоними кхмерами» вели збройну боротьбу проти режиму Лон Нола. Поступово республіканські війська почали здавати свої позиції, а від цілковитого краху Лон Нола врятувала тільки підтримка американських ВПС. Лон Нол утік з країни незадовго до падіння Пномпеня в квітні 1975 року. «Червоні кхмери» здобули перемогу. Громадянська війна в Камбоджі завершилась.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Soizick Crochet, Le Cambodge, Karthala, Paris 1997, ISBN 2-86537-722-9
- ↑ Shawcross, William. Sideshow: Kissinger, Nixon, and the Destruction of Cambodia. — New York: Washington Square Books, 1979
- ↑ Sutsakhan, Lt. Gen. S. The Khmer Republic at War and the Final Collapse [Архівовано 12 квітня 2019 у Wayback Machine.] Washington DC: United States Army Center of Military History, 1987, Part 1, p. 42. Див. також Part 1 [Архівовано 12 квітня 2019 у Wayback Machine.]Part 2 [Архівовано 21 лютого 2007 у Wayback Machine.]Part 3 [Архівовано 21 лютого 2007 у Wayback Machine.].
- ↑ Sihanouk, p. 50
- ↑ Ayres, D. Anatomy of a Crisis, University of Hawaii Press, 2000, p. 71
- ↑ Marlay, R. and Neher, C. Patriots and tyrants, Rowman & Littlefield, 1999, p. 165
- ↑ а б Kiernan, p. 302