Лю Шаоці
| Лю Шаоці кит. 刘少奇 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 27 квітня 1959 — 31 жовтня 1968 | |||
| Попередник: | Мао Цзедун | ||
| Наступник: | Дун Біу | ||
| Партія: | Комуністична партія Китаю | ||
| Освіта: | Комуністичний університет трудящих Сходу | ||
| Народження: |
24 листопада 1898[1][2][3] Ningxiang Cityd, Чанша, КНР | ||
| Смерть: |
12 листопада 1969[4][5][…] (70 років) Кайфен, Хенань, КНР[4] | ||
| Громадянство: | Династія Цін, Республіка Китай і КНР | ||
| У шлюбі з: | Ван Гуанмейd і Xie Feid | ||
| Діти: | Лю Юань[d], Лю Юньбіньd, Лю Айцінd і Лю Пінпінd | ||
Лю Шаоці (24 листопада 1898, пров. Хунань — 12 листопада 1969) — китайський політик і державний діяч XX століття.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селянській сім'ї. Здобув педагогічну освіту.
У 1919 — учасник Руху четвертого травня.
З 1921 — член Комуністичної партії Китаю (КПК). Один із керівників робітничого руху під час Революції 1925—1927 в Китаї.
З 1927 — член ЦК, з 1931 — Політбюро ЦК КПК.
У 1930 обраний членом Виконбюро Профінтерну, 1934 — головою Всекитайської федерації профспілок.
Протягом 1936—1943 — секретар Північно-Китайського, Центрально-Китайського бюро ЦК КПК, політичний комісар Нової 4-ї армії.
Потягом 1943—1956 — секретар ЦК КПК. У 1949—1954 — заступник голови Центральної народної урядової ради і заступник голови Народно-революційної військової ради, голова Центрального правління Товариства китайсько-радянської дружби.
Протягом 1949—1953 — віце-голова ВФП.
У 1954—1959 — голова Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників.
З 1956 — член Постійного комітету Політбюро ЦК КПК, заступник голови ЦК КПК.
З 1959 — голова КНР.
У 1966, в період культурної революції, репресований як один з головних противників політичної лінії Мао Цзедуна.
У 1980 реабілітований.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
- ↑ Indiana Philosophy Ontology Project
- ↑ а б Short P. Mao: A Life — Great Britain: Hodder & Stoughton, 1999. — P. 585. — 782 p. — ISBN 978-0-340-60624-7
- ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118573594 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
| ||||||||||||||||||||
| |||||
|
