Переклад Біблії Івана Хоменка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святе Письмо. Переклад о. Івана Хоменка
Святе письмо. Переклад о. Іван Хоменко.jpg
Мова українська
Опубліковано 1963
Видавництво «Місіонер»
Українське біблійне товариство
«Свічадо»
ISBN-13: 978-966-658-089-7
ISBN-10: 966-658-089-6

Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Римська Біблія, Біблія перекладу Хоменка — український переклад Біблії, що наново перекладений з єврейської, арамейської і давньогрецької мов. Був здійснений українським греко-католицьким священиком Іваном Хоменком і вперше виданий у 1963 р. у видавництві Отців Василіян у Римі, Італія. Характерний легкістю мови, відсутністю посилань на паралельні місця і передмовою до кожної книги Біблії. Вміщує також т. зв. второканонічні книги (наприклад Макавей, Сирах). Поширюється Римо-Католицькою та Греко-Католицькою Церквою. На сьогодні друкується також видавництвом Українського Біблійного Товариства і є у вільному продажу.

Текст[ред. | ред. код]

Новий переклад здійснено за науково устійненими Масоретськими текстами шостого видання Р. Кіттеля. Книги грецького оригіналу перекладено за олександрійським текстом Сімдесятьох у виданні А Ральфса. Переклад Н. 3. виконано за критичним текстом А. Мерка, ТІ, у шостому виданні Папського Біблійного Інституту. Текст зіставлено з найновішими здобутками філології та текстуальної критики.

Переклад[ред. | ред. код]

Перша редакція перекладу (до 1957 р. під патронатом ВПреосв. Кир Івана Бучка) — плід майже 12-річної праці о. Івана Хоменка, доброго знавця єврейської, грецької, латинської та новітніх мов: французької, англійської, німецької, італійської тощо, які були допоміжними у використанні багатої біблійної літератури. При перекладі консультували й інші знавці Біблії та української мови.

Комісія[ред. | ред. код]

Святе Письмо. Переклад о. Івана Хоменка

Первотекст перекладу, належно переписаний і проконтрольований, було віддано на перевірку спеціальній комісії, складеній з ченців Василіянського Чину. За окремими фахами, Комісія віддала багато часу та сил, щоб остаточно устійнити текст, прокоментувати його, речево й технічно оформити та типографічно виконати. Заголовки, підзаголовки, вступні статті до книг, примітки, різні показники повнотою лежали на обов'язках Комісії. Це все мало б полегшити орієнтацію у книзі і зробити її читання приступним і корисним.

Склад Біблійної комісії отців василіян: Йосиф Мартинець, Атанасій Великий, Тарас Олійник, Ісидор Патрило, Сергій Фединяк, Родіон Головацький, Михайло Ваврик, Василь Ваврик, Орест Купранець.[1]

Мовна редакція[ред. | ред. код]

По тому, як Комісія устійнила текст, на обов'язки мовного редактора лягло чіткіше розподілити синоніми, подекуди увиразнити межі ритмізованої та неритмізованої мови, звести все до прийнятих норм і уодностайнити правопис. За винятком Одкровення, літературне опрацювання якого належить проф. Василеві Барці, всю цю мовно-літературну працю проробив ред. Ігор Костецький. Багатство лексики у первотексті І. Хоменка дуже полегшувало його працю, і з чисто художнього боку редактор опрацював самостійно лише дві книги: Сираха та Євангелію Йоана. Багато прислужився мовній культурі видання постійною доброзичливою консультацією проф. Михайло Орест-Зеров.

Правопис[ред. | ред. код]

У цьому перекладі прийнято нівеляційний характер літери «г» у всіх іменнях (крім римсько-латинських, де, згідно з академічним правописом 1929 р., оригінальне «ґ» віддано цією, пізніше вилученою з ужитку на рідних землях, літерою). «Ґ» збережено в суто українських або українізованих словах, де звук існує у вимові (ґандж, ґирлиґа, ґзимс тощо). Старослов. «фіта» (гр. «тета») передано як «т» (Рута, Естера), за винятком Вифлеєму, де «ф» стало в нас свійським. У написанні ймень як правило витримано тверде єврейське «л», проте зроблено виняток для звичних у нас Ізраїль, Єзавель, Кармель тощо. Деколи той самий оригінальний звук передається по-різному: Едом, але Єлеазар, Бетел, але Ваал, 1 т. д. — з тих самих мотивів звичності або незвичності ймення в нашій традиції. Назви народів пишуться малою літерою, крім тих випадків, коли йдеться про однину, і назва стає чимсь наче прізвисько: Аморій, Хеттит тощо. Де-не-де допущено рівнобіжні форми: ханаанії -— ханааняни, аморії — аморійці і т. д. Прикметникові назви країн пишуться великою літерою (Єгипетська земля), але означення їхніх володарів дорівняно до ролі звичайних прикметників (єгипетський цар). Через наявність імен, закорінених у нашій вимові, що суперечать вимові оригінальній, не можна було ані транскрибувати їх оригінально, ані, навпаки, достосувати до українізованої вимови колосальну решту ймень, які в нас традиції не мають.

Технічне оформлення[ред. | ред. код]

Римське видання намагається знайти золоту середину щодо величини між Біблією кишеньковою та настільною сімейною книгою. Цим середнім форматом, як здається, можна задовольнити вимоги і родинні, і індивідуальні. Величина книги диктувала і добір шрифту. Ілюстраційний матеріал подано у нашій Біблії переважно для естетичного оформлення, а не для прямого ілюстрування змісту.

Техніче оформлення здійснили василіяни: Ісидор Патрило, Гліб Кінах, Йосафат Роґа, Іриней Назарко та інші члени Біблійної комісії та римської обителі ЧСВВ.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Святе Письмо Старого та Нового Завіту. — Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1963. — С. ІІІ.

Посилання[ред. | ред. код]