Харківський правопис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ха́рківський право́пис, також, правопис Голоскевича, скрипникі́вка — правопис української мови, ухвалений 1927 року шляхом голосування на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбувалася у тодішній столиці УСРР, у місті Харкові за участі представників українських земель, які тоді перебували у складі різних держав.

Харківський правопис затвердив 6 вересня 1928 року Народний комісар освіти Микола Скрипник, саме тому інколи цей правопис називають «скрипниківським» або «скрипниківкою». Вже 31 березня 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а 29 травня Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: А. Кримський, Л. Булаховський, О. Курило, О. Синявський, Є. Тимченко, М. Грунський, В. Ганцов, М. Наконечний, Г. Голоскевич, Б. Ткаченко та інші. Членами правописної комісії були такі літератори як: М. Йогансен, С. Єфремов, М. Хвильовий, М. Яловий.

На сьогодні харківським правописом послуговується українська діаспора в значній частині своїх видань, найвідоміше з них — найстаріший україномовний часопис «Свобода», що виходить і досі. Його використовують деякі сучасні українські автори, літературні редактори, а також українські мовознавці, зокрема Ірина Фаріон,[1] Святослав Караванський, Олександр Пономарів, Микола Зубков, які є найпалкішими захисниками та пропагувальниками скрипниківки.

З 2000 до 2013 року телеканал СТБ використовував окремі правила цього правопису вкупі з «Проєктом» у передачі новин «Вікна»[2].

Історія[ред.ред. код]

Збірний плян м. Луганського.
Шильда на Потьомкінських сходах в Одесі: «Споруджено 1837—1841 р.р. за проєктом арх. Ф. Боффо. Реставровано 1933 р.»

1926 року проект «Українського правопису» опубліковано для обговорення (Український правопис (Проєкт). — Харків: ДВУ, 1926). У передмові було сказано:

Від державної комісії при НКО для впорядкування українського правопису
23-го липня 1925 року Рада Народніх Комісарів УСРР постановила:

«1. Для розробки правил правопису української мови організувати при Наркомосі Державну Комісію під головуванням Наркома Освіти О. Шумського з таких осіб: т. т. П. Солодуба, М. Яворського, А. Кримського, О. Синявського, С. Пилипенка, О. Курилової (Курило), Є. Тимченка, Г. Голоскевича, М. Йогансена, Є. Касяненка, А. Річицького, Н. Калюжного, М. Ялового, О. Попова, М. Грунського, В. Ганцова, М. Сулими, В. Бутвина, В. Коряка, М. Хвильового, С. Ефремова, Т. Секунди, С. Кириченка, І. Соколянського й О. Скрипника.
2. У своїй праці Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є синтезом основних народніх діалектів, принявши за основу «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», затверджені НКО УСРР 1921 року.
3. З метою приваблення широких кіл наукових і літературних сил до участи у виробленні правил правопису української мови доручити Наркомосові скликати спеціяльну конференцію для обміркування виробленого Комісією проєкта правил правопису».

1-го серпня того ж року Наркомос скликав організаційну нараду Комісії, де взяли участь т. т. О. Шумський, В. Бутвин, М. Йогансен, Н. Калюжний, Є. Касяненко, О. Попів, А. Річицький, О. Синявський, П. Солодуб, М. Яловий. П. Дятлів та з К и є в а — С. Єфремів, В. Ганцов, Г. Голоскевич, Т. Секунда.

Обміркувавши питання всебічно, Комісія одностайно визнала, що перед нею стоїть завдання ширше за впорядкування самого правопису, 4 що взагалі сучасна літературна українська мова, як орган державних. і громадських установ, школи й науки, потребує дещо більшої «стабілізації», більшої одноманітности, ніж та мова могла її набути в умовах дореволюційного існування.

Таким чином, на організаційній нараді вирішено внести в план своєї праці не тільки чисто правописні питання, а й інші питання нормалізації літературної мови, а саме намічено опрацювати:

  1. Правопис незмінної частини слова (корінь, наросток, приросток).
  2. Закінчення відмінних слів.
  3. Правопис чужих слів.
  4. Власні ймення.
  5. Пунктуацію.
  6. Граматичну термінологію.

Крім того, вирішено за потрібне впорядкувати український альфабет і скласти словничок важких з правописного боку слів.

Окремим референтам — членам Комісії — доручено підготувати всі ці розділи й переглянути в спеціяльних підкомісіях, при чім у ці підкомісії кооптовано кілька нових членів і винесено побажання запросити до Комісії репрезентантів Західньої України : акад. С. Смаль-Стоцького, акад. В. Гнатюка та д-ра В. Сімовича.

Наостанці обрано президію Комісії в складі О. Шумського, П. Солодуба, А. Кримського й О. Синявського. На секретаря Комісії призначено П. Дятлова.

З 11-го до 21-го листопада 1925 р. в Харкові відбувався з'їзд Комісії (1 пленум) і розглядав проєкти: В. Ганцова — Правопис незмінної частини слова, О. Синянського — Закінчення відмінних слів та Пунктуацію, О. Курилової — Правопис чужих слів, М. Сулими та М. Наконечного — Власні ймення. Переглянув також проєкт елементарної української Граматичної термінології, скомпонований з кількох проєктів — М. Йогансена, Л. Булаховського, Київської Комісії при Інституті наукової мови та М. Грунського.

Усі розділи правопису на цім пленумі Державної Комісії зазнали чималих змін, поправок, додатків.

У своїй цій праці Комісія виходила з засад у н о р м у в а н н я правопису й мови та можливого с п р о щ е н н я правопису, отже 5 ніяких радикальних змін ні в графику (альфабет та інші знаки письма), ні в правопис не внесено. Комісія намагалась лише точно формулювати правила правопису й мови з метою усунути розбіжність, що з'являється в наслідок боротьби в українській літературній мові різних діялектів, впливів, звичок.

Базою для унормування й спрощення служила т р а д и ц і я й п р и р о д а у к р а ї н с ь к о ї м о в и: встановляючії те чи інше правило правопису й мови, Комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби усталеної традиції, узвичаєної норми, хоч, розуміється, увесь час оглядалася на живу мову в її різних діялектах та її історію.

Розглянувши ввесь матеріял, пленум Комісії доручив його зредагувати обраній редакційній трійці — А. Кримському, В. Ганцову та О. Синявському.

О. Синявський зводив матеріял Комісії, кодифікував його, укладаючи в один суцільний порадник, і потім (7.ІІ—13.ІІ 1926 року на 12 засіданнях у Києві) редакційна колегія у складі вищеназваних трьох осіб та кооптованого Г. Голоскевича (що йому на пленумі доручено скласти правописний словничок до порадника) переглянула підготовлений проєкт, поробивши редакційні поправки та потрібні доповнення в дусі постанов пленуму.

І нарешті востаннє проєкт переглядався на 2 пленумі Комісії в Харкові 5 — 8 квітня цього 1926 p., де в проєкт знов унесено деякі зміни й поправки в напрямі спрощення правопису. Відбувся цей пленум під головуванням Народн. Коміс. Освіти О. Шумського при участі таких призначених і кооптованих членів Комісії: А. Кримського, С. Єфремова, О. Синявського, В. Ганцова. Г. Голоскевича, М. Йогансена, М. Сулими, Є. Касяненка, А. Річнцького, М. Ялового. О. Попова, В. Бутвина, М. Хвильового, С. Пилипенка, С. Кириченка, І. Соколянського, Т. Секунди, Н. Калюжного, К. Німчинова, М. Наконечного; Л. Булаховського, Ф. Калиновича, В. Дем'янчука, Б. Ткаченка, М. Гладкого, С. Вікула.

Друкується цей проєкт для ознайомлення широких кіл — як спеціялістів-філологів, так і робітників слова, як от письменників, редакторів то-що, а надто педагогів-практиків.

Уваги з приводу його Комісія просить надсилати до ред. часопису «Вісти» (Харків, вулиця К. Лібкнехта, 11), де вони друкуватимуться 6 в спеціяльному додаткові, або на адресу Комісії (Харків, вулиця Артема, 29, кімн. 25).

По 2—3 місяцях дискусії збереться 3-ій пленум Комісії (конференція) для остаточного перегляду й затвердження проєкту.

Квітень, 1926 р.[3]

Серед учасників Всеукраїнської правописної конференції, що відбулась у Харкові 1927 року, були 4 високі урядовці Наркомпросу, 5 академіків, 28 університетських професорів лінгвістики й філології, 8 учителів, 7 журналістів і 8 письменників. Брали участь також три представники Західної України: Кирило Студинський, Іларіон Свєнціцький, Василь Сімович.

На конференції схвалено новий правописний кодекс, за винятком небагатьох правил: насамперед це стосувалося дискусійних правил написання букв для репрезентації фонем [л]-[л'] та [г]-[ґ], бо саме навколо них виникли найбільші суперечки. На конференції обрано президію Правописної комісії у складі 5 осіб, яка ухвалила 1928 року компромісне рішення щодо дискусійних правил: було взято до уваги галицьку й наддніпрянську традицію української мови. Таке рішення, однак, не мало однозначного схвалення серед укладачів правопису. Зокрема Агатангел Кримський вважав поступки галицькому правопису спекуляцією та політичним заграванням Скрипника із галичанами, а сам галицький правопис — застарілим.[4]

Правопис надруковано й розповсюджено 1929 року — відтоді всі школи й видавництва УСРР зобов'язані були його дотримуватися. Заради єдності української літературної мови, провід НТШ у Львові ухвалив дотримуватися норм нового правопису в Галичині.

Усі подальші зміни в українському правописі розробляли за дорученням уряду спеціально створені правописні комісії[5]. У 1933 році правописна комісія на чолі з А. Хвилею (Олінтером), якого сталінський режим знищив у 1938 році, переробила «Український правопис», визнавши норми 1927—1928 років націоналістичними. 4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з'явилася критична стаття, згідно з якою українську мову потрібно більше наблизити до російської.

Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою:

«Вважати за необхідне дати на сторінках газети „Комуніст“ розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у „Словнику“, зокрема щодо протягування в українську мову польських та інших іноземних слів у той час, як для позначення нових понять є ближчі і добре знайомі українському народові російські слова. Доручити комісії розглянути всі виправлення, які необхідно буде внести до словника».

Особливості[ред.ред. код]

§81. Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі…

2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов’ївське, Луцьке і т. ін.

Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочинським і т. ін.

§62. Чуже і § 62. Чужомовне і (у) в українській мові в одних випадках передаємо через і, в інших через и.

(ія, іє, ію...) 1. Завсіди пишемо в чужих словах і:…

в) У власних назвах (імена людей, прізвища, географ. назви) після всіх приголосних: Дізраелі, Дільман, Тільман, Тімур, Зібер, Мазіні, Мадзіні, Ціцерон, Россіні, де-Бюссі, Шіллер, Чімароза, Жід, де-Нанжі, Мікель, Філіппо, Прісціян, Ґотфрід, Едінбурґ, Едінберґ, Сардінія, Тіроль, Кастілія, Тільзіт, Бразілія, Лузітанія, Абесінія, Мессіна, Сіцілія, Ляйпціґ, Альжір, Чікаґо, Вашінґтон, Цюріх, Мадрід, Брістол, Ґібральтар, Бірмінгем, Вікторія, Гімалая, Пекін, Берлін, Мітава, Вінніпеґ, Ніцца, Піренеї, Мехіко, Хіва, Капрі, Наґасакі, Гаїті, Бріндізі, Поті, Сансусі і т. ін. (інша річ Анди, Воґези, Кордільєри тощо — тут множина).

Винятково, як старі запозичення, з и пишемо такі слова, як Америка, Африка, Париж, Рига, Єгипет.

Харківський правопис у творах[ред.ред. код]

Представники літератури доби «Розстріляного відродження» і деякі їхні наступники використовували у своїх творах харківський правопис. Як приклад, можна навести уривок з віршу Олега Ольжича «Заходить сонце. Кане тишина…»:

Заходить  сонце.  Кане  тишина.

Холоне  алябастрова  Атена.

Не  повернула  втомлена  луна

Лжепатетичний  оклик  Демостена.

Сучасний стан[ред.ред. код]

На початку 1990-х років деякі мовознавці та політичні діячі виступали з вимогами відновити принаймні деякі норми харківського правопису. Вперше були видані в Україні багато книг емігрантів, причому саме харківським правописом. Самовільно видано декілька словників, що користувалися даним правописом. Проте з усіх пропозицій прийнято лише відновлення літери «ґ», яку в 1933 році було визнано «націоналістичною» і вилучено без жодних обговорень.

З 2000 до 2013 року телеканал СТБ використовував окремі правила цього правопису вкупі з «Проектом 1999 року» у передачі новин «Вікна», що дало поштовх новим обговоренням і суперечкам серед населення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мовна норма Ірини Фаріон
  2. Літературний редактор СТБ Віктор Кабак: «Свою мову треба вивчати все життя», 20.03.2010
  3. Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду, с. 103—105
  4. Віталій Жежера. Здорові нерви бувають тепер хіба в ідіотів. — Країна, № 54, 14.01.2011.
  5. 1933-го зміни затвердила Правописна комісія А. Хвилі при Наркоматі Освіти; 1943-45 проект нового правопису розробила комісія під керівництвом акад. Л. Булаховського, перша редакція чинного нині правопису була затверджена 1946 року народним комісаром П. Тичиною; 1989 Орфографічна комісія при Відділенні літератури, мови й мистецтвознавства АН УРСР затвердила третю редакцію, її широке обговорення в пресі мало наслідком вихід четвертої редакції 1993 року. Докладніше див.: Переднє слово / Історія українського правопису XVI—XX ст. Хрестоматія. К., 2004. С. 18-20.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.