Перовська Ольга Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перовська Ольга Василівна
Народилася27 березня (9 квітня) 1902(1902-04-09)
село Василівка, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія
Померла18 вересня 1961(1961-09-18) (59 років)
Москва
ПохованняПередєлкінський цвинтарd
ГромадянствоСССР
Діяльністьпрозаїк
Alma materМДУ
Мова творівросійська
Роки активності1925 — 1961
Напрямокдитячі оповідання, оповідання про тварин
Жанрповість, оповідання
РідПеровські
БатькоVasiliy Vasilyevich Perovskiyd[1]

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Перовська (прізвище).

Ольга Василівна Перовська (27 березня (9 квітня) 1902, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія — 18 вересня 1961(1961-09-18), Москва) — російська радянська дитяча письменниця .

Біографія

[ред. | ред. код]

Її дід Василь Львович Перовський — політкаторжанин, брат Софії Перовської ; батько — Василь Васильович, учений-лісовод, брав участь у революційному русі[2] .

Ольга Василівна Перовська народилася 27 березня (9 квітня) 1902 року в селі Василівка Мелітопольського повіту Таврійської губернії Російської імперії . З п'яти років і до повноліття вона жила в Семиріччі в найчудовіших куточках Казахстану та Киргизії — у Вірному[3] та Пржевальську біля берегів Іссик-Куля (село Михайлівка), бо її батько — Василь Васильович Перовський — вчений-лісовод, який закінчив Петербурзький лісовий інститут, у 1907 році приїхав до Семиріччя, де служив лісничим спочатку в Капальському, а потім у Вірненському та Пржевальському повітах[4]. Багато дитячих вражень від життя у цих чудових краях Ольга згадувала згодом із великою теплотою, і вони знайшли свій відбиток у її творчості.

У 1918 році Василь Васильович Перовський разом із сім'єю залишив Семиріччя і виїхав на Алтай. Про життя на Алтаї Ольга Василівна згодом також написала у своїх творах («Алтайські оповідання», «Незвичайні оповідання про звичайних тварин»).

Поступивши спочатку до Туркестанського університету, потім у 1923—1926 роках Ольга Перовська навчалася на біологічному факультеті МДУ .

У 1925 році вийшла її перша і найвідоміша книга оповідань «Хлопці та звірята», що відразу завоювала симпатії маленьких читачів. Це цикл оповідань про насичене подіями життя дітлахів — чотирьох сестер, дочок лісничого, що служить у Семиріччі. Книгу можна назвати автобіографічною, оскільки в межах її головних героїв легко вгадуються сама Ольга та її сестри.

Також Олена Перовська є автором серії оповідань та повістей про тварин: «Незвичайні оповідання про звичайних тварин», «Мармотка» (обидва 1939), «Про поросят» (1941), «Острів у степу» (1934, спільно з Григорієм Замчаловим).

Книги Перовської мають пізнавальний характер, відрізняються цікавістю сюжету і тонким розумінням психології тварин, показаної через дитяче сприйняття.

Чоловік[5] Олени Перовський, письменник Григорій Замчалов, під час німецько-радянської війни вступив у народне ополчення та загинув на фронті.

Сама Ольга Василівна евакуювалася до Кисловодська (за іншою інформацією до П'ятигорська) і працювала там бібліотекарем. У серпні 1942 року місто захоплюють німці, а Перовська продовжує працювати у бібліотеці та під час окупації. 11 січня 1943 року місто звільняють, а її 15 березня 1943 року заарештовують і дають 10 років таборів за «співпрацю з німцями»[6] . Один епізод із її життя в цей період розповідав Лев Токмаков[7] .Завдяки зусиллям її сестри Софії Перовської (Штрох)[8], що звернулася до Василя Ульріха[9], справа була переглянута і восени 1945 року Перовська була звільнена[6] . Однак у грудні 1949 року, після відставки Ульріха, її було повторно заарештовано і засуджено до заслання, звідки повернулася 1955 року. Наприкінці 1950-х років була реабілітована.

Протягом 5 років, із 1950 по 1955 роки, її книжки не друкувалися; діафільм «Франтик» із серії «Хлопці та звірята» було вилучено з продажу.[6] Письменниця, яку з великим задоволенням друкували та із захопленням читали діти, у цей період просто зникла з життя радянської дитячої літератури.

Роки ув'язнення та заслання наклали відбиток на життя письменниці, але вона постаралася не переносити своє горе та образу на творчість для дітей і продовжувала писати добрі, світлі, теплі та щасливі книги. Саме тоді вона написала повість «Джан — очі героя» (1958) і закінчила розпочату ще разом із Григорієм Замчаловим повість «Золоте руно» (1957).

Останні роки Ольга Василівна була прикута до ліжка тяжкою хворобою та померла у на 60-му році життя у 1961 році.

Файл:Peredelkino Cemetery 20180801 100420.JPG

Похована на цвинтарі в Підмосковному селищі Переделкіне[10][11] .

Творчість

[ред. | ред. код]

Твори

[ред. | ред. код]
  • «Ребята и зверята», М.— Л., 1925;
  • «Мои волчата», М. — Л., 1927;
  • «Ишка и Милка», М. — Л., 1928;
  • «Чубарый», М. — Л., 1929;
  • «Остров в степи»,1934, совм. с Г. Замчаловым;
  • «Как и для чего я писала книгу „Ребята и зверята“» // Дет. лит-ра. 1935. № 10;
  • «Дианка и Томчик»;
  • «Франтик»;
  • «Мишка»;
  • «Необыкновенные рассказы про обыкновенных животных», 1939;
  • «Мармотка», 1939;
  • «Васька», М. — Л., 1941;
  • «Про поросят», 1941;
  • «Золотое руно», 1957, разом з Григорієм Замчаловим;
  • «Джан — глаза героя», 1958;
  • «Тигрёнок Васька», М., 1959.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://visz.nlr.ru/blockade/show/1379800
  2. ↑ Литературная энциклопедия. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 17 березня 2010.
  3. ↑ В настоящее время это город Алма-Ата.
  4. ↑ Выписка из послужного списка В. В. Перовского за 1915 год, хранящегося в Центральном Государственном архиве Казахстана: «Рік народження 1875-й, по закінченні в 1902 році Санкт-Петербурзького лісового інституту отримав звання вченого лісівника 2-го розряду з правом отримання 1-го розряду „при задовільному написанні міркування“. Віросповідання православного, має ордена Святого Станіслава 3-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня. Одружений з 1899 року на домашній вчительці, доньці унтер-офіцера, дівчині Марії Давидівні Кржижанівській, яка на той час мала 23 роки. Має доньок: Софію — нар. 26.03.1900 р., Ольгу — нар. 27.03.1902 р., Юлію — нар. 24.04.1904 р., Наталію — нар. 29.03.1906 р., всі православні. … Наказами по корпусу лісничих призначено: в 1907 році — лісничим 2-го розряду Капальського повіту, в 1910 — лісничим 1-го розряду Пржевальського повіту, в 1913 році — лісничим Верненського повіту. У 1915 році одержав чин колезького асесора»
  5. ↑ У співавторстві зі своїм чоловіком — дитячим письменником Григорієм Омеляновичем Замчаловим (1901—1941) Ольга Перовська написала книгу про заповідник «Асканія-Нова», яка носила назву «Острів у степу».
  6. ↑ а б в Книга Ольга Перовская. Дополнение к биографии, глава Ольга Перовская. Дополнение к биографии, страница 1 читать онлайн. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 16 жовтня 2020.
  7. ↑ Участок, где зэчки должны были исполнять принудительную трудовую повинность, включал в себя длинную пыльную дорогу. И вот гонят этап, идут часовые с ружьями, с винтовками, с собаками, наученными рвать по команде. И Перовская вскоре занемогла и опустилась на землю. Всё — это побег. И натравили на неё двух овчарок. «Вы же знаете, — сказала она Марии Павловне, — я же не боюсь, я, — говорит, — положила руки им на головы, и они легли рядом». Архів оригіналу за 5 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.
  8. ↑ Музей детской книги. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 12 травня 2021.
  9. ↑ Всероссийская энциклопедия детской литературы. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 24 липня 2022.
  10. ↑ Московские могилы. Переделкинское кладбище
  11. ↑ Могила Ольги Перовской на переделкинском кладбище. Архів оригіналу за 5 квітня 2015. Процитовано 5 квітня 2015.

Література

[ред. | ред. код]
  • Калашников В. А. Перовская // Краткая литературная энциклопедия. Т. 5: Мурари — Припев. — М.: Сов. энцикл., 1968. — Стб. 675—676.
  • Колядич Т. М. Перовская Ольга Васильевна // Русские детские писатели XX века: Биобиблиографический словарь. — М.: Флинта; Наука, 1997. — С. 333—334. — ISBN 5-02-011304-2.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Перовська_Ольга_Василівна&oldid=40423704