Політична реакція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Політична реакція — активний опір прогресу в суспільно-політичному житті з метою збереження та зміцнення старих порядків, які вже віджили. В широкому сенсі політична реакція позначає громадський рух у напрямку, різко протилежному тому, що передував, або сучасному.

Сутність поняття[ред. | ред. код]

Здебільшого терміном реакція позначаються не ліберальні чи радикальні течії, а тільки течії вкрай консервативні (або клерикальні), які прагнуть відновити давно віджилі установи (рабство, кріпосне право, інквізицію, панування церкви над державою, негласний суд, суд без участі народного елемента, урядову опіку над літературою у формі цензури і т. д.). Зокрема правління Карла Х у Франції було епохою крайньої реакції, хоч і попереднє правління Людовика XVIII не було ані демократичним, ані ліберальним.

Реакційним буває напрямок уряду, буває і суспільний настрій. Історичними прикладами реакційних епох можуть служити епохи, що пішли за реставрацією Стюартів в Англії і Бурбонів у Франції, в Німеччині епохою страшної реакції було десятиліття, що послідувало за революцією 1848-49 років.

Реакційна діяльність уряду часто є відображенням реакційних настроїв у суспільстві, в таких випадках цей настрій виражається панівною течією в літературі (особливо відома реакційна література Франції — зокрема Шатобріан та інші). Іноді уряд під впливом окремих груп суспільства бере на себе почин реакції, перебуваючи в такому випадку в рішучому протиріччі з панівним настроєм (наприклад, реакція доби правління Карла X, особливо Поліньяка).

Психологічна теорія партій (Фридрих Ромер, Йоганн-Каспар Блюнчлі, особливо Борис Чичерін) бачить в реакції психологічний наслідок захоплення лібералізмом, радикалізмом чи соціалізмом і допускає, що одні й ті самі суспільні групи, які мають одні і ті самі інтереси, можуть бути то ліберальними, то реакційними.

У дійсності реакційні елементи живуть завжди і у всякому суспільстві; їх інтереси пов'язані з відновленням віджилих установ або з придушенням прогресивних течій; вони утворюють у суспільствах, які живуть політичним життям, реакційну партію, а у суспільствах, які таким життям не живуть, — групу реакціонерів.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]