Понорниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Понорниця
Ponornitsa selo coa 1749.gif
Герб
Понорниця.jpg
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Коропський район
Рада Понорницька селищна рада
Код КОАТУУ: 7422255500
Основні дані
Засноване 1654
Статус з 1960 року
Площа 7,64 км²
Населення 2 178 (01.01.2016) [1]
Густота 312,17 осіб/км²
Поштовий індекс 16221
Телефонний код +380 4656
Географічні координати 51°43′04″ пн. ш. 32°51′01″ сх. д. / 51.71778° пн. ш. 32.85028° сх. д. / 51.71778; 32.85028Координати: 51°43′04″ пн. ш. 32°51′01″ сх. д. / 51.71778° пн. ш. 32.85028° сх. д. / 51.71778; 32.85028
Водойма Річка Багачка
Відстань
Найближча залізнична станція: Короп
До станції: 32 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 146 км
Селищна влада
Адреса 16220, Чернігівська обл., Коропський р-н, смт Понорниця, вул. Довженка, 18
Голова селищної ради Василець П. О
Карта
Понорниця is located in Україна
Понорниця
Понорниця
Понорниця is located in Чернігівська область
Понорниця
Понорниця

Commons-logo.svg Понорниця у Вікісховищі

Поно́рниця — селище міського типу Коропського району Чернігівської області України. Розташоване на обидвох берегах річки Багачки.

Назва[ред.ред. код]

Назва селища походить від слова «Понора», яке має 2 значення: перше — округла або видовжена воронкоподібна заглибина, в якій зникають поверхневі води, в тому числі й води річки; друге — яр.

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Понорницю як поселення відноситься до 1618 року. Село було засноване на території Чернігівського воєводства Речі Посполитої. На початку XVII століття територія сучасної Чернігівщини знаходилася під пануванням Польщі. Після національно-визвольної війни українців 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького за свою незалежність від польсько-шляхтицького панування Понорниця становиться сотенним містом - адміністративною одиницею полково-сотенного устрою української козацької держави Гетьманщина (Військо Запорозьке,1648–1782 pp.), отримує власний герб, прапор та печатку. Після укладення так званої Переяславської угоди в 1654 році українська держава Гетьманщина визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військово-політичну допомогу Московського царства проти Речі Посполитої.

Понорницька сотня (1651-1781 pp.) вперше згадується в документах весною 1654 року у складі Ніжинського полку, хоча виникла сотня, ймовірно, ще наприкінці 1651 року. За присяжними списками 1654 року до неї входили містечко Понорниця та села Верба, Авдіївка, Хлоп'яники, Радичів, Покошичі, Псарівка (Свердловка, нині Деснянське), Мізин. При адміністративному реформуванні Ніжинського полку у 1663 році Понорницька сотня була включена до складу Чернігівського полку, у якому і перебувала незмінно аж до самої ліквідації в 1781 році російською імператрицею Катериною II сотенно-полкового устрою. З 1781 року Понорниця увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва. Після припинення польсько-московської війни 1654—1667 років за Андрусівським сепаратним договором 1667 року, коли Україна була насильно розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну, містечко Понорниця разом з Сіверською землею опинилося під владою Московської держави. Після 1667-го поглибився внутрішньополітичний розкол в тодішній Україні і започаткувався процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб’єкта міжнародно-правових відносин. Завдяки близькості гетьманських столиць Глухова та Батурина Понорницька сотня перебувала в центрі найважливіших історичних подій  XVII – XVIII століть. Козаки сотні брали участь у воєнних діях. Згадки в історичних джерелах дозволяють припустити, що Понорницька сотня брала участь у військових конфліктах в Україні та за її межами: в Чигиринських походах (1677-1678 pp.), Азовських походах (1696-1697 pp.), у війні за «Польську спадщину» (1733-1735 pp.). Козаки Понорницької сотні на чолі з сотником Зіньком брали участь у Північній війні 1700-1721 років зі Швецією, а згодом - з Московією. Північна війна зачепила і саме містечко. У жовтні 1708 року шведська армія вступила на українські землі. В районі Мезина-Свердловки між московським військом і шведами та козаками гетьмана Івана Мазепи відбувся бій за переправу через Десну. В тому ж році шведи спалили Понорницю. Після перемоги в Полтавській битві 1709 року Московське царство міцніє і перетворюється у велику державу, а Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава. В 1764 році наказом російської імператриці Катерини ІІ інститут Гетьмана було скасовано, а Гетьманщину з її 10 полками було реформовано в Малоросійську губернію. Після 1783 року було остаточно покріпачено селян Лівобережної України, але більша частина населення Понорниці зберегла статус козаків і не знала московського кріпацтва.

В ХІХ столітті Понорниця стала великим населеним пунктом і постійно збільшувалася. Якщо в 1866 році в містечку було 368 дворів і 3056 жителів, то в 1885 році воно мало 3312 осіб і 577 дворів, а в 1897 році - 932 двори і тут мешкало 4 782 особи. Працювали: народне училище, земська школа, більше 30 лавок, 1 шинок, 4 постоялих будинки, 2 крупорушки, 4 вітряних млини, недільні базари, відбувалось 4 ярмарки на рік. На території містечка знаходилися єврейський молитовний дім і дві православні церкви — дерев'яна Різдва Богородиці (1793 р.) і кам'яна Михайлівська (1828 р.), які були закриті при комуністичному режимі на початку ХХ століття. По переказам старих людей одна знаходилася там, де зараз розташований будинок-інтернат, а інша - там, де раніше був старий клуб, а нині будують капличку.

Крім того, в державному устрої тодішньої Російської імперії існувала ще і Понорницька волость (1781 - 1923 рр.) — історична адміністративно-територіальна одиниця з центром у містечку Понорниця. Волость реформувалася з Понорницької сотні, яка зникла після ліквідації в 1781 році російською імператрицею Катериною II сотенно-полкового устрою Гетьманщини і скасування українських козацьких полків. Після утворення в 1781 році Понорницька волость увійшла до складу Новгород-Сіверського повіту, а в 1802 році - до складу Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Станом на 1885 рік Понорницька волость складалася з 13 поселень, 17 сільських громад і налічувала 1 656 дворів з населенням 8 682 чоловіки. Крім Понорниці до складу волості входили Верба, Рихли, Криски, Іваньків, Розльоти та інші правобережні села. В Рихлах, за 7 верст від Понорниці, знаходився відомий на всю округу Пустинно-Рихлівський чоловічий монастир із 4 православними церквами й 2 ярмарками на рік. Він був заснований у 1666 році. У грудні 1922 року монастир був закритий, а потім майже повністю знищений комуністичним режимом. На сьогодні монастир відновлюється. В 1899 році у волості налічувалось 17 сільських громад, а населення зросло до 12 818 осіб. Понорницька волость існувала до 1923 року і була ліквідована у ході адміністративно-територіальної реформи. В результаті був утворений Понорницький район, який проіснував майже 40 років, до розформування його в 1962 році.

Щодо господарського життя містечка Понорниці, то його основою було сільське господарство. Серед вирощуваних культур переважали зернові (пшениця і жито). Вирощували також гречку, городину. Важливе місце в економіці займало і тваринництво. Серед промислів переважало бондарство, гончарство, поширеним було пасічництво, випліталися на продаж риболовецькі сіті.

Перша школа в містечку Понорниця була відкрита в 1864 році і називалася Народне училище, на той час друге в Чернігівській губернії. Навчалося в ньому 50-80 дітей заможних селян. В 1900 році в Понорниці була відкрита церковно-приходська школа (там, де в 70-х роках ХХ століття знаходилася 8-річна школа), а згодом при церкві – церковна школа грамоти. Разом у них навчалося до 80 дітей заможних селян. У 1920 році, після встановлення в Понорниці радянської влади, церковно-приходська школа стала називатися початковою, в якій було 4 класи і навчалося 150-180 учнів. У 1927 році школа стала 7-річною. В 1934 році вона була реорганізована в середню школу ім. В.І.Леніна. Перший випуск 10 класу був в 1937 році, випущено 25 чоловік. В 1940 році було закінчено будівництво нового приміщення середньої школи. Після його відкриття в селищі стало дві школи – середня і 7-річна. До війни при середній школі працювала вечірня середня школа для сільської молоді. Під час війни школа не працювала. В кінці 50-х - на початку 60-х років ХХ століття в середній школі навчалося 700 дітей і до 200 дітей - у 7-річній школі, яка пізніше перетворилася на 8-річну. В 1962 році в середній школі було добудовано приміщення з новими навчальними класами. Навчання учнів тут розпочалося в 1963 році.

ХХ століття для мешканців Понорниці стало часом випробувань: війни, зміни суспільного устрою. Містечко пізнало, що таке розкуркулення, колективізація, голод, праця в колгоспах за трудодні... Були періоди як розвитку, так і занепаду.

Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 року в Російській імперії Понорниця і Понорницька волость — у складі Української Народної Республіки (УНР). В містечку встановлюється українська влада. Після більшовицької окупації України на початку 1920 року в Понорниці встановлена комуністична влада і створені перші партійні і комсомольські ячейки. В 1923 році після ліквідації волості був утворений Понорницький район (1923 - 1962 рр.) у складі Новгород-Сіверського округу. Тоді УРСР ділилася на округи і райони, а губернії і волості були ліквідовані. У 1932 році було утворено Чернігівську область.

До революції в містечку Понорниця був єврейський молитовний дім. В 1920 році євреї складали 1,9% населення Понорниці. В 1939 році в містечку проживало 58 євреїв. Влітку 1941 року Понорницю зайняли частини вермахту. На початку грудня 1941 року були розстріляні всі євреї, які залишилися в окупації (біля 20 осіб).

Перший колгосп "Червоний прапор" в селі Понорниця було утворено в 1928 році. Загнані в колгосп селяни не бажали працювати задарма на державу. В 1929 році червона влада розпочала систематичний терор проти тих незалежних селян Понорниці, які чинили активний чи пасивний спротив політиці комуністичної партії в питаннях розкуркулення та колективізації. Для захисту соціалістичної власності  ЦВК та РНК СРСР прийняли Закон від 7 серпня 1932 року, відомий у народі під назваю «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років та конфіскацією всього майна. Амністія по цих справах не була передбачена. В листопаді 1932 року в Україні було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок», так називалися тоді обози з хлібом). Таким чином, практично по всій Україні каральні органи конфісковували все продовольство. Не обійшли і Понорницю стороною страхіття Голодомору 1932-1933 років, який прийшов у містечко внаслідок цих дій більшовицької влади. Один із жителів Понорниці згадував, що батько й мати після розкуркулення сиділи в тюрмі. Дітей, які жили самі, підгодовувала бабуся. В день обшуку вона принесла півстакана пшона, але зварити не встигла. Прийшла бригада з п'яти чоловік з різними за розмірами торбами. Один тримав торбу спеціально для пшона, туди півстакана й висипали. Так на фоні цього всього і проходила колективізація сільського господарства в Понорниці, яку було завершено в 1932 році, коли Понорниця мала 7 маломощних колгоспів: "Червоний прапор", "Світанок", ім.Куйбишева, "Червоний лан", "Свобода", ім.Чапаєва та "Вечірня зірка". В післявоєнні роки, здійснюючи постанову Вересневого пленуму ЦК КПРС, дрібні маломощні колгоспи Понорниці об'єдналися. Із семи колгоспів було утворено три: ім.Леніна, ім.Жданова та ім.Мічуріна. Пізніше, також здійснюючи постанову ЦК КПРС, ці три колгоспи об'єдналися в один колгосп "Родіна". До речі, майже на протязі більш як тридцяти років в колгоспах, від початку їх створення і до 60-тих років, люди не отримували ніяких грошей. Селяни працювали за трудодні, на які в кінці року могли отримати декілька мішків зерна. Перші гроші почали виплачуватись лише з 1964 року і то їх можна було назвати грішми чисто умовно, настільки вони були малі. До початку 60-тих років мешканці села також не мали права на загальнодержавний паспорт і насильно утримувалися в селі. Тобто, більшовицька влада починаючи з перших колгоспів і майже до середини 60-тих років жила за рахунок безкоштовної, рабської праці жителів села. На жаль, за весь час незалежності України відношення держави до працівників села залишилось незмінним.

В 1940 році в Понорниці на річці Багачці розпочалося будівництво гідроелектростанції (міст на кутку Деркачівка). Але з початком війни будівництво припинилося, а після закінчення війни так і не відновилося. Працювали декілька дизельних електростанцій, пізніше в Понорниці була побудована стаціонарна електропідстанція.

26 серпня 1941 року під натиском німецьких частин вермахту радянські війська залишили районний центр Понорниця. Німці утворили комендатуру і районну поліцію з місцевих жителів. Замість радянських районних органів влади запрацювала районна управа Понорницького району (1941 - 1943 рр.). Також була тимчасово створена церква з діючими дзвонами. Працював магазин, базар. Але школи в цей період по Понорницькому району не працювали. А ще в районі діяв партизанський загін. Понорницю спасало те, що вона не впритул до лісу стоїть. Партизани заходили в ті села, які біля лісу стояли. Не допомогти партизанам було не можна, а це значило вірну смерть. Німці нікого не жаліли, навіть маленьких дітей, якщо хтось в родині допомогав партизанам. В роки війни 1271 житель селища боровся проти німецько-фашистських захватчиків на фронтах Другої Світової війни, з них 738 — нагороджені орденами та медалями, 462 - загинули. В період окупації в урочищі Салотопка німці розстріляли 297 жителів селища Понорниця. В 1954 році в центрі Понорниці був встановлений пам'ятник на братській могилі, присвячений всім загиблим воїнам-односельцям. Після звільнення Чернігівщини в 1943 році від німців комуністи знову почали відновлювати колгоспи, а разом із ними прийшов і голод 1946—1947 років через здійснення тоталітарним режимом репресивної хлібозаготівельної політики та встановлення непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян. Населення чинило спротив. Лихі тоді були часи на Чернігівщині. Грабували, убивали, підпалювали. В Понорниці начальника районної міліції розірвали кіньми. Відділ по боротьбі з бандитизмом в районній міліції ліквідували тільки в 1949 році. Жертв комуністичного терору, постраждалих внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932–1933 та 1946–1947 роках, вшановано пам'ятним знаком, встановленим 2008 року в центрі Понорниці.

Після війни життя в районному центрі Понорниця поступово налагоджується. Працюють державні районні органи влади, районна міліція (зараз там селищна рада), районний військкомат (зараз там будинок-інтернат), пожежна частина, редакція районної газети "Соціалістичне життя" (зараз приватний будинок), 2 школи, бібліотека, райспоживкоопспілка (зараз приватний магазин), районний Будинок культури (раніше була церква, в 2016 році знесли вже і будується капличка), інші підприємства та організації, а також з'являються нові. В 1951 році була відкрита дитяча бібліотека. За даними всесоюзного перепису населення 1959 року в селі Понорниця було 4911 чоловік населення, в т. ч. чоловіків - 1913 і жінок - 2998. Безпосередньо в Понорниці нараховувалось 1373 двори, а в с.Рихли - 102 та в с.Зелена Поляна - 52 двори. В 1960 році село Понорниця набуло статусу селища міського типу. В 1962 році Понорницький район, який існував ще з 1923 року, був розформований, як і багато інших, згідно виконання все тих же постанов ЦК КПРС. Територію Понорницької селищної ради було передано до складу Новгород-Сіверського району. А з 1965 року Понорницька селищна рада знаходиться в складі Коропського району.

Починаючи з 60-х років і закінчуючи 80-ми роками ХХ століття містечко Понорниця, як, мабуть, і вся держава в цілому на той час, проходить вершини свого росту і розвитку. Після розформування Понорницького району в 1962 році життя в селищі не зупинилося.

В 60-ті - 70-ті роки ХХ століття спостерігається пік демографічного росту населення Понорниці. В цей час в селищі проживає до 5 000 чоловік. В складі Понорницької селищної ради залишилися села Рихли і Зелена Поляна (з цегельним заводом). В самому селищі працюють селищна рада, 3 колгоспи, районна лікарня і 2-поверхова поліклініка, аптека, 2 школи (з 2 гуртожитками для дітей з окружних сіл), будинок культури, дитсадок (на 140 місць), 2 бібліотеки (дитяча та доросла), 2 будівельні організації, хлібзавод, 2-поверховий побуткомбінат, лазня, пожежна частина, ветлікарня, комунальне підприємство, готель, лісництво, електропідстанція, споживкооперація (з мережею до півтора десятка магазинів і столовою), знаменитий базар (на який приїжджали торгувати машини з Чернігова, Гомеля, Брянська), дитбудинок-інтернат, автостанція (з прямими рейсами на Чернігів і Київ), відділення Новгород-Сіверського молокозаводу, ощадкаса, відділення зв'язку і пошта та інші. Всього трохи більше трьох десятків установ, підприємств і організацій.

На 70-80-ті роки ХХ століття в Понорниці приходиться бум будівництва. Будуються 2-поверховий Будинок культури із глядацькою залою на 420 місць (1970 р.), 2-поверховий торговий центр, 2-поверховий будинок зв'язку і пошта (1975 р.), в середній школі добудували спортивний зал і їдальню (1978 р.), три 2-поверхові жилі будинки з аптекою в одному з них, 3-поверхова районна лікарня (на 100 ліжок) і 2-поверхова поліклініка, меморіальний комплекс загиблим у війні односельцям, в хлібзаводі будуються 2 нові цехи: ковбасний і сітроцех (1980 р.), забудовуються нові вулиці з індивідуальними житловими будинками, асфальтуються дороги, побудували нову церкву (1989 р.), прибудовується нове приміщення в одному з 2 банків. Але на тлі цього всього розпочинається поступовий демографічний спад кількості населення. Молодь виїжджає з селища і воно починає старіти. В 1976 році проходить об'єднання 3 колгоспів в один (пізніше вони розділилися на два). В 1978 році закривається одна з 2 шкіл, 8-річна. В її приміщеннях запрацював шкільний комбінат. Далі закриваються 2 гуртожитки для учнів з окружних сіл. Потім закривається заготконтора. Це були перші дзвіночки. Період розвитку поступово закінчувався.

В 1991 році розпадається Радянський Союз. Українська РСР становиться державою Україна. В селищі міського типу Понорниця відновлюється українська влада. Але розпад такої великої держави дуже негативно позначився на економіках всіх республік, що входили до її складу. Не оминув цей процес і Україну. Народне господарство молодої держави почало занепадати, а негативні тенденції в економіці - посилюватись. Погіршувалась і демографічна ситуація з населенням держави.

В 90-ті роки, після розпаду СРСР, розпочалися занепад і руйнації в інфраструктурі Понорниці, посилився демографічний спад. Розпочинається будівництво спортивного комплексу, кирпичного заводу, пожежної частини на новому місці, нових цехів Новгород-Сіверського молокозаводу, критого приміщення на базарі, нового окремого корпусу в школі (1995 р.). Але до кінця нічого збудовано так і не було. Все будівництво завмерло. Поступово закриваються або скорочуються працюючі підприємства та організації, зменшується кількість магазинів, збільшується кількість нежилих будинків, відкривається лікарня Червоного Хреста (в основному для людей похилого віку). Потім пішли в небуття колгоспи, споживкооперація, хлібзавод, інші підприємства та організації. В той же час запрацювала вулична торгівля у вигляді кіосків, пожвавішала торгівля на базарі, розпочинає життя приватний бізнес. Люди почали їздити на заробітки і торгувати в Росію.

В ХХІ столітті поступово змінилося життя в Понорниці. Не в кращу чи гіршу сторони, а просто змінилося. З'явилися мобільний зв'язок, супутникове телебачення, інтернет, продовжує свій розвиток приватний бізнес. Відкрилися і працюють до півтора десятка приватних магазинів, приватне кафе для молоді, приватна сучасна аптека, 2 приватні АЗС, приватна майстерня шиномонтажу, ветеринарна аптека, 2 приватні поштові служби (Нова пошта та Інтайм), сучасна церква адвентистів 7 дня, будується приватний спортивний комплекс, з'явилися приватні перевізники. Також запрацював аграрний бізнес: є 2 фермерських господарства і 1 приватне с/г підприємство, є чимала кількість підприємців, що займаються вирощуванням на продаж картоплі, пшениці, соняшника, кукурудзи, бджолярством та іншим. В приватному секторі з'явилося дуже багато техніки: трактори, сільгосптехніка, автомобілі, скутери. Окрім цього на сучасному рівні була відремонтована і комп'ютеризована школа, обновилася територія лісництва, відкрився територіальний центр для людей похилого віку, була проведена газифікація Понорниці. Частина земель Понорницької селищної ради, в тому числі і Рихлівська дача, ввійшла до складу Мізинського національного парку, створеного в 2006 році. Там є багато справді чудових куточків природи, де душа і порадіє, й відпочине. В той же час, з тих трохи більше трьох десятків підприємств і організацій, що були в селищі раніше, залишилися працювати лише третя частина: школа, дитсадок, пошта, невеликий базар, будинок культури, селищна рада, відділення банку, аптека, церква, будинок-інтернат, ветлікарня, електропідстанція, лісництво, пожежна частина. Закрилися лікарня Червоного Хреста, автостанція, звичайна лікарня стала відділенням Коропської районної лікарні (2016 р.). В селищі дуже зменшилося поголів'я корів і збільшилась кількість пустих будинків, нових уже ніхто не будує. Завдяки приватному бізнесу населення розшарувалося, з'явилися люди багаті, середній клас і бідні. Хтось працює постійно, хтось - сезонно, інші перебиваються випадковими заробітками, чимало пенсіонерів. Продовжується також і далі демографічний спад. В 2016 році населення Понорниці становило 2 178 чоловік. В школі навчалося трохи більше 200 дітей. Ось так живе і виживає селище міського типу Понорниця в ХХІ столітті.

В 1915 році український уряд взяв курс на децентралізацію влади. За Концепцією реформи передбачаються зміни адміністративно-територіального устрою в Україні. Згідно цих планів в добровільно-примусовому порядку повинна бути створена Понорницька територіальна громада з 15 населених пунктів. А це майже територія в межах ліквідованого колись Понорницького району. В 2016 році була утворена і вже працює Коропська територіальна громада. Скільки буде районів в Чернігівській області - поки невідомо. Також одним з напрямків медичної реформи уряду є створення госпітальних округів. Понорниця за планами входить до Менського госпітального округу і буде обслуговуватись у Мені. Коропська районна лікарня залишається як первинна ланка надання медичних послуг населенню.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1866 1885 1897 1959 1980 1989 2006 2016
3056 3312 4782 4911 4265 3632 2778 2178

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська
98,27% 1,40%

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженці Понорниці:

  • анатом і фізіолог, основоположник першої анатомічної школи, автор робіт з питань порівняльної анатомії, тератології П. А. Загорський (1764–1846),
  • український письменник і етнограф Петро Семенович Кузьменко (1831–1874). Закінчив в 1859 році Чернігівську духовну семінарію. Працював вчителем в Понорниці. Друкувався, зокрема в «Чернігівському листку». Йому належать романтичні вірші («Журба», «Любов» та ін.), оповідання «Не так ждалося, та так склалось»,
  • академік Дмитро Наливайко.
  • Мануйлович Софія Андріанівна — українська актриса, драматург та режисер радянських часів.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.