Прийменник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Прийме́нник — службова частина української мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Належачи до іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Типи і приклади прийменників[ред.ред. код]

Приклади прийменників:

  • первинні: без, у, в, від, для, по, через, при, над, під, до, з, із, за ;
  • вторинні: задля, з-під, із-за, поза, щодо;
  • утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв'язку, завдяки, незважаючи на тощо.

Прийменники поєднуються з іменниками або займенниками. Деякі з них поєднуються тільки з одним відмінком (без, до, крізь, про), деякі — з двома (над, перед, під, ), а іноді з трьома (в, з, за).

В інших мовах[ред.ред. код]

Правопис прийменників в російській та українській мовах є подібним і, як правило, великих ускладнень під час перекладу не викликає.

Особливості[ред.ред. код]

Зверніть увагу:

  • можна сплутати прийменники з префіксами. Наприклад: без дороги — бездоріжжя, попід вікнами — попідвіконню, з боку друзів — збоку, з початку місяця — спочатку;
  • складні прийменники, утворені з допомогою прийменника з (із), пишуться через дефіс, наприклад: з-за, з-над, з-поза, з-під, з-попід, з-серед;

Посилання[ред.ред. код]