Принц Петро Чорногорський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Принц Петро Чорногорський
His Royal Highness prince Peter Petrović-Njegoš of Montenegro.jpg
Біографічні дані
Народження 10 жовтня 1889(1889-10-10)
Цетінє, Муніципалітет Цетине[d], Чорногорія
Смерть 7 травня 1932(1932-05-07) (42 роки)
Мерано, Провінція Больцано, Трентіно-Альто-Адідже, Італія
Династія House of Petrović-Njegoš[d]
Батько Нікола I Петрович
Мати Мілена Петрович Негош
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону

Петро Негош-Петрович (10 жовтня 1889 – 7 травня 1932)[1] - Принц Чорногорський, Великий Герцог Захум'я. Був особливо відомим за свою військову діяльність. Останній Великий Герцог Захум'я в історії.

Молоді роки[ред. | ред. код]

Князь Петро був молодшим сином Ніколи I і його дружини Мілени Вукотич. Народився в Цетинє.  Він був хрещений 19 січня 1890 року в Рієці, його хрещеними були імператор Олександр III і герцогиня Единбурзька.[2]  Отримав освіту в військовій академії в Гейдельберзі.[3] З самого дитинства займався атлетикою, бойовими мистецтвами та математичними науками.

Принц Петро,  служив  у Сухопутних військах Чорногорії. Починав як простий солдат, проте швидко просувався по службі, не тількі через своє походження, але завдяки своїм талантам. Ставши одним із головнокомандуючих чорногорською армією. Брав активну участь у Першій Балканській війні. Символічно почав битву чорногорського війська із турецькими прикордонними військами. [4]

Будучи наймолодшим сином короля, майже не мав шансів успадкувати чорногорський престол, але Петро розглядався як один з кандидатів на престол Албанії після того, як країна здобула незалежність від Османської імперії в 1912 році.[5] Однак з цього нічого не вийшло і в кінці кінців трон посів німецький князь Вільгельм.

Роки Першої Світової війни[ред. | ред. код]

Принц Петро брав участь у декількох важливих битвах. Захищаючи берегову лінію. Наприкінці серпня 1914 року, в перший місяць війни, князь Петро керував захистом Ловчена від австрійців. За допомогою англо-французького військово-морського флоту він зумів провести успішну контратаку, і його армії вдалося захопити багато австрійських солдатів і артилерії. До березня 1915 р. його армія просунулась вглиб австрійської території на 48 кілометрів.[6]

Принц Петро
Ловченська висота

У березні 1915 року, захищав Сутоморє. Завадивши наступу австрійців на адріатичному узбережжі.

У травні 1915 року брав участь у зустрічі в Будві із австрійцями, де представляв позицію свого батька. Після війни він візнавав факт переговорів про припинення бомбардування австрійськими літаками чорногорських міст вобмін на забезпечення австрійських солдат сербським традиційним взуттям, що підходило для ведення бойових дій у гористій місцевості та на здачу `Шкодера та Ловчена.[7]

Після здачі  Петром Ловчена у 1916 році війна обернулася проти Чорногорії на користь переважаючих сил австрійців. У січні того ж року разом з батьками  Петро покинув Чорногорію, переїхавши спочатку до Риму, а потім до Франції, де вони приєдналися до іншої частини королівської сім'ї.[8][9]

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

Восени 1918 року, перебуваючи у Франції, Петро зустрів заміжню жінку на ім'я Віолетта Брюне , чий чоловік  перебував на службі його батька, короля Ніколи I. Закохавшись і бажаючи одружитися з нею, князь Петро написав своєму батькові, із проханням  влаштувати їхнє одруження. Коли його батько відмовився, Петро вдався до шантажу свого батька, погрожуючи оприлюднити подробиці здачі Ловчену. У будь-якому разі батько Петра помер у 1921 році. Після закінчення Першої Світової війни князь Петро та Чорногорська королівська сім'я були відправленні у вигнання з відмовою у можливості повернення на батьківщину, коли збори в Подгориці прийняли рішення про входження Чорногорії у склад Королівства Сербів, Хорватів і Словенців.

Після смерті чоловіка Віолетти, принц Петро зробив їй пропозицію руки і серця.  В той же час,  принц подав позив з вимогою відшкодувати конфіскованого новим урядом майна королівської родини на сумму шести мільйонів доларів. Після переговорів з урядом, дав свою згоду на зменшення суми до двох мільйонів, проте навіть за цією угодою не отримав нічого.[10] Принц Петро не поспішав із весіллям, адже, на думку матері нареченої, на простолюдинці міг зашкодити правам престолонаслідування та поточній судовій справі. Тим не менш, розуміючі безперспективність таких надій, він одружився на Віолетті у Парижі 29 квітня 1924 року. Після весілля князь Петро дружина стала йменуватись Її Королівська Величність Віолетта Любіца Чорногорська.

Восени 1924 року у подружжя народилась дитина, проте вона загинула невдовзі після народження. Це істотно підірвало моральний стан пари. В 1930 році Петро і Віолетта переїхали в італійське куротне місто Мерано, через стан здоров'я Петра.

У 1932 році князь Петро помер в Мерано у віці 42-х років.

Титули[ред. | ред. код]

  • 10 жовтня 1889 – 1910: Його Величність Принц Петро Негош-Петрович Чорногорський, Великий Герцог Захум'я.
  • 1910 – 7 травня 1932: Його Королівська Величність Принц Петро Негош-Петрович Чорногорський, Великий Герцог Захум'я.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Burkes Royal Families of the World. Volume 1 Europe and Latin America, p 414. Burkes Peerage, 1977.
  2. Prince Peter, the third son of the Prince of Montenegro, was christened at Rijika yesterday. The Morning Post, 20 January 1890.
  3. The Balkan Trouble. Grey River Argus, 18 October 1912.
  4. The Cosmopolitan. Boston Evening Transcript. 9 November 1912
  5. The inner history of the Balkan war, p 239. London Constable, 1914
  6. Our Smallest Ally. Poverty Bay Herald, 4 March 1915
  7. Baerlein, Henry. The Birth of Yugoslavia p 263, 271. Volume 1. Leonard Parsons, London. 1922
  8. Montenegrin King is in France now. Youngstown Vindicator, 25 January 1916
  9. King Nicholas leaves for France. Evening Post, 24 January 1916
  10. Gave Up a Throne To Marry a Policeman's Daughter. The Milwaukee Sentinel, 1 September 1929