Прометей (Поема вогню)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Прометей (Поема вогню) (рос. Прометей (Поэма огня))Op. 60 — симфонічна поема Олександра Скрябіна за мотивами міфу про Прометея для фортепіано, оркестру (включаючи орган), голоси (хору ad libitum) і «світловий клавіатури» (італ. tastiera per luce), що являє собою «диск, на який встановлені по колу дванадцять кольорових лампочок з такою ж кількістю вимикачів, з'єднаних проводами. При виконанні музики лампочки блимають різними кольорами»[1]. Твір був написаний протягом 1908-1910 років і вперше виконаний 15 березня 1911 року в Москві оркестром під керуванням Сергія Кусевицького; прем'єра пройшла без світловий партії, оскільки апарат не підходив для виконання у великому залі.

Разом зі світловою партією вперше «Прометей» був виконаний 20 травня 1915 року в нью-йоркському Карнегі-Холі Оркестром Російського симфонічного товариства під орудою Модеста Альтшулера. Для цієї прем'єри Альтшулер замовив інженеру Престону Міллару новий світловий інструмент, якому винахідник дав назву «хромола»(англ. chromola); виконання світловий партії викликало численні проблеми і було холодно зустріли критикою. За повідомленнями тогочасної преси, публічної прем'єрі передувало приватне виконання 10 лютого в вузькому колі обраних цінителів, серед яких були Анна Павлова, Айседора Дункан і Михайло Ельман[2].

У 1960-70-і роках до виконання твору Скрябіна зі світловою партією знову виник інтерес. У 1962 році, за повідомленням режисера Булата Галеєва, повна версія «Прометея» була виконана в Казані, а в 1965 р. на музику Скрябіна був знятий світломузичний фільм[3]. 4 травня 1972 р. у лондонському Альберт-холі «Прометей» був виконаний зі світловою партією Лондонським симфонічним оркестром під управлінням Еліакума Шапіри[4], 24 вересня 1975 року Симфонічний оркестр Університету Айови під управлінням Джеймса Діксона вперше виконав поему в супроводі лазерного шоу, установка для якого була сконструйована Лоуеллом Кросом; цей концерт був знятий і змонтований у вигляді документального фільму, а в 2005 році перевипущений на DVD[5].

Поема також дала назву «прометеєву акорду» - співзвуччу з 6 звуків, що став гармонічним стрижнем твору.

Серед найпомітніших записів «Прометея» - виконання Берлінського філармонічного оркестру під орудою Клаудіо Аббадо (партія фортепіано Марта Аргеріх), Чиказького симфонічного оркестру під орудою П'єра Булеза (соліст Анатолій Угорський), Філадельфійського оркестру під орудою Рікардо Муті (соліст Дмитро Алексєєв), Лондонського філармонічного оркестру під орудою Лоріна Маазеля (соліст Володимир Ашкеназі).

Виноски[ред.ред. код]

  1. О. Дроздова. Искусство раскрашивать звуки // «Компьютерра», № 46, 16 ноября 1999.
  2. Kenneth Peacock. Instruments to Perform Color-Music: Two Centuries of Technological Experimentation // Leonardo: Journal of the International Society for the Arts, Sciences and Technology, vol. 21, no. 4 (1988). — P. 402—403.
  3. Б. Галеев. Знаменательная встреча: Свиридов о светомузыке // «День и ночь», 2006, № 5.
  4. The Musical Times, # 113 (1972), p. 682.
  5. Prometheus, The Poem of Fire // Официальный сайт Лоуэлла Кросса (англ.)

Література[ред.ред. код]