Рейт Юрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рейт Юрій
Jerzy Rejt.JPG
Народився 1 червня 1947(1947-06-01) (71 рік)
Варшава, Польська Народна Республіка
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Діяльність лікар ветеринарної медицини
Alma mater Варшавський університет природничих наук[d]
Володіє мовами українська
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

Юрій Рейт (пол. Jerzy Rejt; нар. 1 червня 1947 у Варшаві) — активіст української меншини у Польщі, перший голова Об'єднання українців у Польщі (1990—1996), президент Європейського конгресу українців (1995—1996), голова Головної ради Об'єднання українців у Польщі (1996—1998), лікар-ветеринар.

Біографія[ред. | ред. код]

Син Антонія Антоновича Рейта (1902—1950) і Ольги Львівни Левицької (1906—1967). Батько, нащадок радзивіллівських бояр, під час Другої світової війни воював у лавах польської армії в СРСР (1-ша Варшавська піхотна дивізія). Мати (дочка о. Лева Йосифовича Левицького, м.ін. пароха Печеніжина та декана пістинського) походила з родини греко-католицьких священиків з околиць Коломиї[1] . Обоє батьки були вчителями.

Родич Стефанії з Левицьких Тарантюк, зарахованої до новомучеників Української Греко-Католицької Церкви[2] , Івана Левицького — солдата Українських Січових Стрільців, який загинув у боях з більшовиками в час більшовицько-української війни, та о. Костянтина Левицького, греко-католицького священика засланого разом із жінкою до Хабаровського краю за душпастирську діяльність[1]. Серед інших родичів — Ян Рейт, убитий НКВС у Катині (Катинський розстріл)[3] , та Феліцян Рейт — солдат Польської армії в СРСР (Армії Андерса), учасник битви при Монте-Кассіно[4].

У 1966 р. закінчив Загальноосвітньій ліцей у Варшаві. Навчався на ветеринарному факультеті Варшавського університету аграрних наук (Szkoła Główna Gospodarstwa Wiejskiego, SGGW). У 1973—1980 рр. працював лектором на факультеті харчових технологій цього університету.

У 1989—1990 роках займав посаду заступника голови Українського суспільно-культурного товариства. Опісля був обраний першим головою Об'єднання українців у Польщі (1990—1996), членом правління Світового Конґресу Українців (Торонто, 1991—1996), членом Української всесвітньої координаційної ради (Київ, 1992—1997), президентом Європейського конґресу українців (Лондон, 1995—1996), головою Головної ради Об'єднання українців у Польщі (1996—1998 рр.).

У 1999—2006 роках співробітник Інституту Фонду східних досліджень (у 2000—2006 роках директор Управління закордонного співробітництва). У 2006 р. співробітник Колегії Східної Європи ім. Яна Новака-Єзоранського, де до 2013 року був директором програми Study Tours to Poland польсько-американського фонду Свободи, а опісля — Senior Programme Assistent of STP.

Голова Ради неурядових організації при посольстві України в Польщі (2006—2010), з 2001 року член польсько-українського форуму, Ради польсько-українського Фонду співпраці PAUCI (2008—2009), Ради Фонду Освіта для Демократії (2008—2010), Ради польсько-німецького Фонду співпраці молоді (2008—2010) та Ради Фонду міжнародної солідарності (2011—2015). У 2014 році співзасновник «Громадського Комітету солідарності з Україною»[5] .

В 1963—2006 роках член хору церкви Успення Пресвятої Богородиці у Варшаві. З 1972 по 1989 рік співак Українського чоловічого хору «Журавлі»; кілька разів займав пост голови ради хору[6].

Діяльність[ред. | ред. код]

У 1990 р. співорганізував I Світовий Форум Української Діяспори (Варшава-Білий Бір) за участю президента Світового Конґресу Вільних Українців (СКВУ) Юрія Шимка та представників українських організацій з США, Канади, Великої Британії, Бельгії, Німеччини, Франції, Бразилії, колишньої Чехословаччини, Румунії, колишньої Югославії, Литви та Росії. У Форумі брали участь представники української демократичної опозиції — Іван Драч, Михайло Горинь та В'ячеслав Чорновіл.

Опісля 1990 року співорганізатор реноваційних робіт могил солдат та офіцерів Української Народньої Республіки похованих на вольському православному кладовищі у Варшаві, та побудови пропам'ятних споруд присвячених українським солдатам загиблим в обороні Варшави у 1920 році (битва «Диво на Віслі») та померлим на еміграції.

У 1999—2006 роках співреалізатор Економічного Форуму у Криниці[7]. Реалізатор проектів вишколів українських самоурядовців, адаптації банкових систем Польщі та України до вимогів Європейського Союзу, реформування вугільної промисловості, тощо. В роках 1999—2001 організував українським студентам професійні стажування на польських підприємствах.

У роках 2004—2015 в рамках програми «Study Tours to Poland», в якому взяло участь 7500 спеціалістів з України (70 %), а також м.ін. з Білорусі, Грузії, Молдови, Вірменії, Азербайджану, співреалізував проекти м. ін. пов'язані з підготуванням українських самоурядових структур до введення децентралізаційних реформ та асоціяції з ЄС, вишколами урядовців центральних органів влади в Україні, Варшавською літньою Євро-Атлантичною академією[8], випрацюванням моделі українського е-уряду[9], співпрацею польського та українського Інститутів національної пам'яті[10][11], зміцненням українських митних та прикордонних структур (за участю 400 українських офіцерів та фахівців з Польщі, Німеччини, Словаччини та Угорщини, підготовкою митних структур України та Польщі до Євро-2012.

У 2004 році в рамках товариства «Вільна Україна» співорганізовав у Варшаві акції підтримки «Помаранчевої революції» та поїздку 200 волонтерів (у рамках Польської Наглядної Місії) на президентські вибори в Україні[12].

У 2014 році, як співзасновник Громадянського Комітету солідарності з Україною[5], координував діяльність групи, що займалася прийомом 46 поранених з Майдану Незалежності на лікування у Варшаві[13].

Співавтор документа «Громадянський пакет для України» — пропозиції введеня механізмів та розв'язок у системові зміни в Україні, зокрема реформи державної адміністрайії та децентралізації у правлінні державою. Вищенаведений документ було передано Володимиру Гройсману, тодішньому спікеру Верховної Ради України, в ході офіційного візиту до Республіки Польща у 2015 році.

Ордени[ред. | ред. код]

Кавалерський Хрест Ордена Відродження Польщі (2015)[14]

Орден „Bene Merito” (2011)[15]

Орден «За заслуги» II ступеня (2008)[16]

Орден «За заслуги» III ступеня (1998)[17]

Українські нагороди[ред. | ред. код]

1996 — Диплом Президента України «За великий особистий внесок  у розбудову Незалежної України».

1999 — Почесна грамота Народного Руху України «За відданість ідеям державності і демократії, за великий внесок у здобуття і розбудову Української Держави».

2005 — Почесна грамота МЗС України «За вагомий внесок в розбудову та поглиблення українсько-польських відносин».

2006 — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.

2006 — Почесна грамота МЗС України «За активну участь у діяльності Української громади в Республіці Польща, популярізацію історичних та сучасних надбань українського народу, розбудову українсько-польського співробітництва, зміцнення авторитету України у світі».

2008 — Диплом Посольства України в Республіці Польща «За вагомий внесок у розвиток українсько-польського співробітництва».

2008 — Почесна грамота — Полтавська Обласна Рада.

2009 — Похвальна грамота Європейського Конгресу Українців «За активну участь в організаційній діяльності».

2010 — Почесна грамота Державної Митної Служби України «За внесок у розвиток співробітництва митних служб Републіки Польща та України».

2010 — Медаль «За сприяння в Охороні Державного Кордону України».

2017 — Нагрудний знак «Знак пошани»[18]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Драбчук, Іван (2004). З вірою у серці. Івано-Франківськ: Вперед. 
  2. Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ: Життєписи Слуг Божих. missiopc.blogspot.com. Процитовано 2016-04-18. 
  3. Szcześniak, Andrzej Leszek (1989). Katyń. Lista ofiar i zaginionych jeńców obozów Kozielsk, Ostaszków, Starobielsk. (Польською). Warszawa: ALFA. 
  4. » Profile. kresy-siberia.org. Процитовано 2016-04-18. 
  5. а б Громадянський комітет солідарності з Україною – засновницька декларація. http://solidarnosczukraina.pl/ (Польською, українською). 04.02.2014. 
  6. Pełeński, Piotr (2012). Ukraiński Chór Męski Żurawli: 1972-2012 (Польською). Związek Ukraińców w Polsce. ISBN 978-83-928483-7-0. 
  7. Forum Ekonomiczne | Economic Forum. www.forum-ekonomiczne.pl. Процитовано 2016-04-18. 
  8. Warsaw Euro-Atlantic Summer Academy (WEASA) - WEASA. WEASA (en-GB). Процитовано 2016-04-18. 
  9. Polsko-ukraińskie warsztaty o e-administracji w MAC. Strona archiwalna Ministerstwa Administracji i Cyfryzacji. Процитовано 2016-04-18. 
  10. Polska, Grupa Wirtualna (2015-05-19). Ukraiński i polski IPN powołują komisję historyków. wiadomosci.wp.pl (pl-PL). Процитовано 2016-04-18. 
  11. IPN-y Polski i Ukrainy powołają platformę dialogu historycznego. Onet Wiadomości (pl-PL). Процитовано 2016-04-18. 
  12. Od zrywu do stowarzyszenia? "Wolna Ukraina" podsumowuje Misję. wiadomosci.ngo.pl. Процитовано 2016-04-18. 
  13. „Polska nie może być obojętna” – wywiad z Jerzym Rejtem. http://www.eastbook.eu/. Eastbook.eu. Процитовано 2016-04-18. 
  14. prezydent.pl. "Dziękuję za wysiłek na rzecz wspólnoty ukraińskiej w Polsce" / Ordery i odznaczenia / Aktualności / Archiwum Bronisława Komorowskiego / Oficjalna strona Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej. www.prezydent.pl. Процитовано 2016-04-18. 
  15. Wręczenie odznaczeń państwowych w Pałacu Prezydenckim. www.msz.gov.pl. Процитовано 2016-04-18. 
  16. Указ Президента України від 19.11.2008 No 1057/2008
  17. Указ Президента України від 21.08.1997
  18. Наказ Міністра оборони України від 14.01.2017 р. Но. 14