Горинь Михайло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Миколайович Горинь
Mychajlo Horyn.jpg
Народився 17 червня 1930(1930-06-17)
Польща Кнісело, Львівське воєводство
Помер 13 січня 2013(2013-01-13) (82 роки)
Україна Львів
Національність українець
Діяльність дисидент, народний депутат України
Партія НРУ, УРП, РХП
Нагороди
Орден Свободи — 2009
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» І ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Україна Народний депутат України
1-го скликання
НРУ 15 травня 1990 10 травня 1994

Михайло Миколайович Горинь (17 червня 1930, Кнісело — 13 січня 2013, Львів[1]) — український правозахисник, дисидент і політв'язень радянських часів, Народний депутат України 1-го скликання, почесний голова Республіканської християнської партії, брат Богдана та Миколи Горинів, двоюрідний небіж Миколи Лебідя.

Біографія[ред.ред. код]

Михайло Горинь (праворуч), з Богданом Футієм (ліворуч) та Іваном Драчем (в центрі) в Чикаго, 1988

Михайло Горинь народився в родині Миколи Гориня - голови місцевого товариства «Просвіта» й активіста Орґанізації українських націоналістів. Через участь глави сім'ї в українському підпіллі на початку грудня 1944 р. родина Горинів була заарештована НКВД та спрямована на заслання до Сибіру. Але ще в Галичині варта дала їм змогу втекти. Після цього до весни 1945 р. вся родина Горинів жила у підпіллі. Потім Михайло Горинь разом із родичами подався до Ходорова, де вони й оселились.

З 1949 до 1955 рр. навчався на відділенні логіки та психології Львівського університету. 1953 року був короткотривало відсторонений від навчання за відмову вступити в комсомол. Увесь цей час підтримував контакт з українським підпіллям, виготовляв і розповсюджував листівки.

Наступні роки учителював в різних школах Дрогобицького району, завідував районним методичним кабінетом, працював інспектором Стрілківського райВНО. З 1961 р. займався науковою діяльністю, зокрема, орґанізував при Львівському заводі автонавантажувачів першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці.

Того ж часу почались перші його контакти з шістдесятниками. У 1963 р. виступив як один із фундаторів Львівського клубу творчої молоді «Пролісок». Відтоді стосунки між Михайлом Горинем і владою погіршувались, і 26 серпня 1965 р. його заарештували за «антирадянську агітацію і пропаганду». 18 квітня 1966 р. на закритому засіданні Львівський обласний суд засудив Михайла Гориня на 6 років таборів суворого режиму. Разом із ним судили його брата Богдана, Івана Геля та Мирославу Зваричевську. Також Михайло та його брат Богдан виступили свідками проти Михайла Масютка, якого звинувачували в антирадянській діяльності та пропаганді.

Вирок відбував у мордовських таборах, але за поширення самвидаву серед в'язнів у липні 1967 р. Зубово-Полянський районний суд присудив йому 3 роки ув'язнення у Владимирській тюрмі. 26 серпня 1971 р. вийшов на свободу й оселився у Львові. Незабаром переїхав до Рівненської області, де влаштувався машиністом на будівництві хімкомбінату. З 1972-го до 1977 р. працював кочегаром у котельнях Львова, а потім — психологом економічної лабораторії Львівського ВО «Кінескоп». Увесь цей час він залишався політично активним, брав участь в роботі Української Гельсінкської групи.

3 листопада 1981 р. був удруге заарештуваний. Попри оголошене ним голодування та пов'язаний із цим серцевий напад, 25 червня 1982 р. був засуджений на 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Чусовського району Пермської області. Через велику кількість захворюваннь (запалення нирок, гіпертонія, аритмія, інфаркт міокарда) 28 листопада 1986 р. М.Гориня етаповали до Львова, де його наздогнав другий інфаркт. Через це потрапив до лікарні, після виходу з якої знову був змушений їхати на Урал. 2 липня 1987 р. був помилуваний.

1990-й рік. Капулівка. Михайло Горинь на відзначенні 500 років українського козацтва.

Відразу після звільнення повернувся до політики й узяв участь у створенні УГС та НРУ. Напередодні виборів до Верховної Ради УРСР в березні 1990 року один із трудових колективів Залізничного району Львова висунув Михайла Гориня кандидатом на посаду Народного депутата України від Залізничного виборчого округу № 260 м. Львова. У 1-му турі, який відбувся 4 березня, Михайло Горинь набрав 70.72% голосів виборців і отримав депутатський мандат, який обіймав до травня 1994 року.

У 1990 році був одним з ключових організаторів "Свята козацької слави", пішої ходи по Запоріжжю і мітингів, які відбулися на території "червоних" областей - Дніпропетровської і Запорізької і після екологічного мітингу у Запоріжжі стали першим потужним народним протестом проти чинної тоді комуністичної влади.

27 березня 1994 р. балотувався на посаду народного депутата України від одномандатного виборчого округу № 261. Посів лише друге місце і не був переобраний до Верховної Ради (24,93% голосів виборців).

В квітні 1990 р. став одним із фундаторів Української республіканської партії (УРП). Паралельно залишався головою Секретаріату НРУ, який на той час ще не був партією. 28 лютого 1992 р. це дало йому, членові Проводу УРП, змогу стати співголовою НРУ. Але вже незабаром Михайло Горинь залишив лави НРУ. 1 квітня 1992 р. він був обраний головою УРП. Цю посаду обіймав до 21 жовтня 1995 р., коли став почесним головою партії. Але вже незабаром М.Горинь вступив у конфлікт із елітою УРП, через що 15 березня 1997 р. був виключений із лав партії. Після цього разом із однодумцями створив Республіканську християнську партію (РХП), в якій до дати смерті обіймав посаду почесного голови.

На парламентських виборах 29 березня 1998 р. виступав під № 2 виборчого списку РХП. Партія не подолала прохідний бар'єр - Михайло Горинь знову не потрапив до парламенту.

З 19 травня 2000 р. до 20 серпня 2006 р. працював головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Згодом відійшов від активної політичної діяльності.

Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року у Львові близько другої години ночі[1][2] Прощання відбулося 15 січня у храмі Святої Трійці УГКЦ. Там же відслужили і заупокійну службу. Попрощатися з видатним українцем прийшли тисячі львів’ян. Похований на Личаківському цвинтарі Львова. Під час цивільної панахиди прощальне слово виголосили екс-голова Львівської облради Мирослав Сеник, заступник міської голови Львова з гуманітарних питань Василь Косів, голова ЛОР Петро Колодій, голова Народного Руху України Василь Куйбіда, правозахисник, політв’язень Степан Хмара, громадський діяч, політв’язень Василь Овсієнко та інші.

Державні нагороди[ред.ред. код]

  • Орден Свободи (16 січня 2009)[3] — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (14 червня 2000)[4] — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність
  • Орден «За заслуги» II ст. (26 листопада 2005)[5] — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність
  • Орден «За заслуги» III ст. (19 серпня 1998)[6] — за вагомий особистий внесок у становлення української державності, заслуги в соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвиткові України та з нагоди 7-ї річниці незалежності України
  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[7] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[8]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Борис Захаров, Василь Овсієнко. Погасла свічка Михайла Гориня. Майдан. 13.01.2013.
  2. Василь Овсієнко. In Memoriam. Михайло Горинь. Історична правда. 13.01.2013.
  3. Указ Президента України № 26/2009 від 16 січня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України»
  4. Указ Президента України № 791/2000 від 14 червня 2000 року «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  5. Указ Президента України № 1653/2005 від 26 листопада 2005 року «Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих»
  6. Указ Президента України № 894/98 від 19 серпня 1998 року «Про відзначення нагородами України працівників підприємств, установ, організацій з нагоди 7-ї річниці незалежності України»
  7. Указ Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
  8. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю "20 років незалежності України"»

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Левко Лук'яненко про Михайла Гориня

Джерела[ред.ред. код]